У популярному молодіжному серіалі Тіма Бартона «Wednesday» є епізод, де головна героїня Венздей Адамс на балконі своєї кімнати у Академії Невермор виконує мелодію композиції групи The Rolling Stones «Paint it Black» на віолончелі. Цей інструментальний мотив ідеально лягає під настрій фільму та образ головної героїні, так само, як віолончель та інші не менш атмосферні інструменти, що у різний час були залучені для її виконання. Пісня-шарада, про зміст якої досі сперечаються, була записана навесні 1966 року, і з того часу відомо про понад сотню її різноманітних версій.
Обкладинка синглу Paint it Black, у назві якого випускаюча фірма Decca помилково розмістила кому.
Спробуємо розібрати з яких компонентів вона складається.
«Paint it Black» у виконанні Венздей Адамс
Ситар
Класичний індійський щипковий інструмент користувався популярністю серед рок-музикантів 1960-х, які, намагаючись бути у модному тренді тодішнього захоплення східною культурою, додавали за допомогою подібної екзотики колориту до своїх творів і підсилювали їхнє психоделічне звучання.
Своєрідним популяризатором ситару та індійської культури у рок-середовищі був гітарист The Beatles Джордж Харісон, який згодом прийняв індуїзм. Він став першим рок-музикантом, який використав цей інструмент у популярній музиці – це була пісня Бітлз 1965 року «Norwegian Wood (This Bird Has Flown)». Враховуючи неабиякий «змагальний», а часом – і конкуруючий підтекст у стосунках двох груп, індійський ситар рано чи пізно з’явився і у композиціях The Rolling Stones.
Тур Північною Америкою, 1965 р.
За однією з версій, саме після зустрічі Джорджа Харісона з гітаристом Ролінгів Брайаном Джонсом народилася головна тема на цьому інструменті, яка задала тон майбутньому хітові. Насправді ще на початку 60-х Джонс навчався грі на ситарі у Харіхара Рао, учня Раві Шанкара, найвідомішого майстра гри на ньому. До речі, Рао зіграв неабияку роль у подальшій долі пісні, бо за однією з історій, він зайшов до студії з інструментом якраз тоді, коли відбувалося зведення композиції. Ось на цьому відео яскраво продемонстровано виконання пісні Брайаном Джонсом на ситарі:
В’єтнам
Передостанній фільм режисера Стенлі Кубрика «Ціліснометалева оболонка», що побачив світ 1987 року, як і «Апокаліпсис сьогодні» Френсіса Копполи, що вийшов трошки раніше, – одне з найвиразніших висловлювань кінематографу про жахи війни, конкретніше – В’єтнамської. Фільм про те, як молоді люди не стільки гартуються армійською виправкою, як фактично перетворюються на холоднокровних вбивць, що прийшли на чужу землю. На фінальних титрах стрічки і до самого її кінця звучить пісня Ролінгів «Paint it Black», і, певно, з того моменту її часто пов’язують як з фільмом, так і з війною у В’єтнамі.
У цьому теж є своя логіка: пісня була написана 1966 року, коли активна фаза американського вторгнення набирала обертів, і у світі активно поширювалися антивоєнні настрої. Митці, а особливо рок-музиканти, були тоді лідерами думок, а популярність The Rolling Stones у США стрімко зростала, і головний мотив «Пофарбуй це у чорне» було написано у одній із студій Лос-Анджелесу. І навіть якщо зміст пісні безпосередньо не адресований тим подіям, є багато свідчень ветеранів В’єтнамської війни, які розповідали, що вона підтримувала їх у ті роки і найкраще додавала необхідний бойовий настрій.
Офіційне ліричне відео на пісню
Світова література
Як відомо, інша композиція Ролінгів «Sympathy for the devil», яка вийшла двома роками пізніше, була написана під впливом віршів Бодлера та роману Булгакова «Майстер і Маргарита». Який саме із літературних творів вплинув на створення «Пофарбуй це у чорне» достеменно невідомо, бо автори пісні – Мік Джаггер та Кіт Річардс – конкретно своїх «інфлюєнсерів» не вказували, можливо, через давній термін написання пісні.
Одні стверджують, що створена вона була під впливом британського окультного письменника Денніса Уітлі, інші згадують Едгара Алана По, Боба Ділана і навіть художника-авангардиста Еда Рейнхардта. За іншими даними, Мік Джаггер черпав натхнення з відомого модерністського роману ірландського письменника Джеймса Джойса «Уліс», а конкретніше – з уривку, що містить такі слова: «Я маю відвернутися, поки моя темрява не піде геть». Саме ці слова промовляє герой пісні, коли йому зустрічаються дівчата у літніх сукнях.
Концерт The Rolling Stones, 1981 р. Фото: Michael Conen
Цигани та весілля
У одному з інтерв’ю Мік Джаггер жартома назвав «Paint it Black» «піснею для єврейських весіль». У іншій бесіді порівняв її із своєрідними турецькими піснями. Чого у ній більше – ближньосхідного, індійського (завдяки екзотичному інструменту) чи взагалі – циганського, як стверджують представники цієї народності?
Американський музикознавець Джеймс Перон писав, що попри вступ на ситарі у індійській манері, ритмічне та мелодійне відчуття композиції більше нагадує Близький Схід. Пошук необхідної форми змушував учасника Ролінгів Біла Уаймана під час запису ледь не тарабанити кулаками по органу «Хамонд», розмістивши його на колінах. Це надихнуло музикантів на швидкий темп та східну пентатоніку.
Загалом з піснею вийшла парадоксальна річ: попри те, що за змістом вона про безнадію, депресію і відчай, та й взагалі вважається одним з найпохмуріших творів у рок-музиці, її справді дуже легко уявити на якійсь близькосхідній приватній вечірці, а прискорений темп без жодних вагань підштовхує вирушати у танок.
На думку того ж Перона, депресивний стан та відчай героя пісні поглинули його до тієї межі, після якої починається почуття «нехай все прямує до біса». Тому про циган згадали невипадково, адже їхній перманентний контрастний стан, що поєднує одночасно відчайдушні страждання та невпинні веселощі, закладений у концепцію цієї композиції.
Але «циганські паралелі» у «Paint it Black» полягають у іншому: знайшлися ті, хто почув у ній мотиви пісні «Djelem Djelem», яка вважається офіційним гімном циган (затвердженим 1971 року на їхньму Всесвітньому конгресі). Справді, якщо уявити, що ця композиція звучить удвічі швидше, то подібність прослідковується. Ось, послухайте:
Кольорова гама почуттів
За фактом та змістом пісня «Paint it Black» – про сприйняття навколишнього світу людиною, яка щойно втратила когось з близьких: внутрішня скорбота примушує її відвертатися від дівчат у легких сукнях, спостерігати чорні автівки із зовсім несвятковими квітами, та і як бути з нестерпним бажанням зафарбувати все у чорний колір, включно із яскраво сяючим сонцем?
Як і слід було очікувати, навколо пісні з’явилася неймовірна кількість конспірології, домислів, та оригінального трактування метафор.
Приміром, рядок «I see my red door, I must have it painted black», про загадкові двері червоного кольору, сприйняли напрочуд несподівано: за традицією у Великобританії двері англіканських церков фарбували у червоний колір, тому одразу ж з’явилося трактування про те, що герой пісні у своєму відчаї відвертається від Бога. Хтось побачив у червоному кольорі загрозу комунізму, а хтось – вхід до борделів.
Про деякі рядки пісні та згадування у них певних послідовностей кольорів досі сперечаються на Інтернет-форумах та фан-сайтах. Найнесподіваніша версія, яку доводилося чути – пісня присвячена Жаклін Кеннеді, бо трагедія, яка сталася незадовго до того з американським президентом, була справді світовим потрясінням.
Та, швидше за все, юні Джаггер та Річардс не вкладали у зміст жодних сенсів, тим більше – прихованих, і протягом наступних десятиліть іронічно споглядали за цілим каскадом трактувань та польотом різних фантазій.
Концерт The Rolling Stones в Лондоні, 2018 р. Фото: Raph_PH
Версії
Ця по справжньому популярна пісня виконувалася багатьма мовами світу – від фінської до японської. Кожне з виконань по-своєму цікаве й колоритне. Ось приміром версія французької співачки Марі Лафоре:
А ось – не менш ексцентричне та відверте виконання італійки Катерини Казеллі:
Але, здається, найкраще із поставленим завданням справився популярний чеський співак Карел Готт, який виконав цей хіт німецькою з оркестровим аранжуванням, наповненим водночас циганським сумом та запальними танцями.
Фото: en.wikipedia.org