Ніла Іваненко 
Якщо ви коли-небудь замислювалися над цим питанням, то, ймовірно, припускали, що в масовій відсутності носів у античних статуй передусім винен час. У багатьох випадках це, мабуть, так і є. «Статуї, які ми бачимо нині в музеях, майже завжди побиті, пошарпані та пошкоджені часом і стихіями», – підтвердив Спенсер МакДеніел, аспірант кафедри класичних досліджень Брандейського університету (США).
«Частини скульптур, що випирають, як-от носи, руки, голови, майже завжди відламуються першими. Інші частини, які прикріплені надійніше, наприклад ноги й тулуб, із більшою ймовірністю залишаються неушкодженими», – зазначив дослідник.
З цим не посперечаєшся. Носи – відносно «ніжні», вони розташовані високо від підлоги, тож при падінні на землю легко ламаються. Однак, на думку науковців, є й інші пояснення.
Тож куди поділися носи?
«Більшість носів стали навмисними мішенями», – переконаний Марк Бредлі, професор класичної літератури Ноттінгемського університету (Велика Британія). За його словами, ніс на чорній базальтовій голові племінника імператора Тіберія Германіка явно хтось відрубав (статуя зберігається у Британському музеї. – Ред.). І сталося це, мабуть, саме тоді, коли ранні християни вирізали хрест на лобі цього язичницького ідола.
Схожа доля, певне, спіткала і статую Афродіти з колекції Національного археологічного музею Афін. У богині немає носа, а на лобі висічено великий хрест, розповіло видання ILFScience. Вочевидь, видалення носів було частиною ритуального повалення чужорідного божества.
Але чому саме носи?
У ранніх цивілізаціях, наприклад, у Стародавньому Єгипті, вважалося, що статуя зберігала в собі душу істоти, яку вона зображувала. Тому коли статую руйнували, то символічно позбавляли цю істоту сили. А коли статуям відрубали носи, це ототожнювалося зі знищенням духу богів або людей. Адже вони теоретично позбавлялися можливості дихати.
Але ж деякі з цих безносих античних статуй створені набагато пізніше за епоху Стародавнього Єгипту. У чому тоді причина їхнього каліцтва?
Модне покарання у древньому світі
Ключ до розгадки, на думку професора Бредлі, варто пошукати в давньоримській та давньогрецькій системах правосуддя. Зокрема, у видах реального покарання засуджених.
«Це безглузде руйнування стародавніх ідолів натякає на традиції завдання каліцтв особі, які спостерігаються у всьому древньому світі, у гомерівській Греції, Перської імперії, класичній та елліністичній Греції, у Римській імперії аж до візантійського періоду», – зауважив науковець.
І в стародавньому світі, і пізніше, за часів Візантійської імперії, видалення носа було доволі поширеним покаранням. «У Єгипті існувало навіть поселення під назвою Ріноколоура («місто купованих носів»), куди відправляли вигнаних злочинців, яким відрізали носи», – розповів професор Бредлі.
Тож відрубання статуям носів було таким собі символічним покаранням того, кого вона уособлювала.
А що стосовно відрубаних голів?
Вище сказане стосується також безголових статуй, яких по всьому світу, мабуть, більше, ніж тих, які з головами. Звісно, деякі статуї позбулися їх випадково, наприклад, унаслідок падіння. Проте багато обезголовлень були навмисними: вони мали підірвати авторитет фігури, яку зображувала статуя.
Рейчел Куссер, професорка стародавнього мистецтва в Міському університеті Нью-Йорка, вважає: «Голова могутня. Обезголовлювання розглядалося як особливо ефективний спосіб завдати шкоди владі правителя або божества».
Жан-Франсуа Маніком, експерт з історії рабства у Ліверпульському музеї, знає чимало сучасних випадків залучення статуй до зведення рахунків із державними діячами минулого. У Бристолі, приміром, скинули в гавань статую работоргівця XVII століття Едварда Колстона. А у США обезголовили одразу кілька статуй Христофора Колумба.
За словами вченого, «символічні лінчування, здається, все ще необхідні для переходу з однієї епохи в іншу».
Фото: pexels.com
