Інна Тихонова 
Чи можна у розмові змінити думку іншої людини? Психологи навчають протистояти чужим поглядам без нервів і з користю для справи.
Сім разів відміряй, один раз відріж
Коли ми з кимось не згодні, то заздалегідь переконані у власній правоті і готові захищати свою позицію як правильну апріорі. У цій впевненості людина поспішає вказати на помилки опонента і пояснити, чому той не має рації. Але на практиці тиск та повчання нерідко призводять до зворотного результату: не переконують співрозмовника, а навпаки – зміцнюють його в тій позиції, котру критикують.
Перед обміном думками потрібно перевірити актуальність та достовірність експертної інформації, на яку маєте намір посилатися. У ваших міркуваннях не повинно бути слабких місць. Прогалини в поінформованості – підстава для уникнення суперечки: в такому разі нема чого її і починати.
Спроби переконання передбачають протистояння, тому це – нервовитратний процес. Чи готові ви пожертвувати заради «перемоги істини» своїм спокоєм, здоров’ям та поточними справами? Оцініть наявність запасу часу та відповідного настрою: суперечка забирає багато психічної енергії та душевних сил. Чи дозволяє вступати в дискусію ваш сьогочасний фізичний та емоційний стан? А ще оцініть важливість переконання людини, з якою доведеться сперечатися. Можливо, для вас її думка не має значення. Наприклад, навряд чи варто вкладатися у випадкові чвари та полеміку з незнайомцями. Однак у суперечці є сенс, якщо погляди близьких людей можуть зашкодити їм, вам чи іншим людям.
Важливість емпатії
Мистецтво переконання базується на вмінні зважати на «право голосу» опонента. Не варто вважати його слабшим чи дурнішим за себе. Спробуйте свого візаві зрозуміти. Можливо, погодитися з вашими переконливими аргументами йому заважає не брак знань, а страх руйнування особистих цінностей. Як показали дослідження, людям важко сприймати факти, що завдають шкоди їхній ідентичності – самовизначенню (уявленням про себе) та груповій приналежності (зв’язкам із іншими людьми). Поділяючи думку спільноти (прихильників певного способу життя, системи харчування, віри, політики тощо), людина зміцнюється в груповій ідентичності, яка визначає її опозицію до ідейних супротивників. Відхилення від «курсу» робить нас уразливими та запускає тривогу.
На думку психологів, так відбувається тому, що люди – істоти соціальні. У досягненні безпеки ми інстинктивно покладаємося на «плем’я» і будь-яку нелояльність сприймаємо як загрозу власному благополуччю через відторгнення «своїми». Але не лише страх виключення зі спільноти змушує нас протистояти опонентам. Зазнавати дискомфорту людина може через когнітивний дисонанс. Якщо почута інформація не відповідає тій, яку ми маємо, це породжує суперечність у нашій свідомості.
У такому разі першої реакцією стає захист. Він може призвести до зворотного ефекту, коли у відповідь на переконання люди ще міцніше «охороняють свою правду». Це спроба відновити порушену внутрішню гармонію. Тому замість ідейної експансії та нав’язування тези, що розриває шаблон, вибирайте тактику підготовки опонента до діалогу. Переконайте людину, що не ставите за мету загнати її у слабкість та невпевненість. Важливо створити для співрозмовника комфортну атмосферу, де людину розуміють і не зазіхають на особисту ідентичність.
Метод Паскаля
Якщо не хочете залишити про себе в діалозі негативне враження і прагнете пробитися до свідомості опонента, використовуйте перевірений психологічний прийом. Фахівцям він відомий як метод Паскаля. Цю технологію зазвичай використовують політики та юристи. Спосіб переконання полягає у частковому підтвердженні правоти співрозмовника і погодженні з окремими постулатами у його міркуваннях.
Висловіть свою солідарність із якимось аспектом судження сперечальника, після чого вкажіть на проблемні частини його думки. Така «методологічна хитрість» залишить в опонента враження, що його почули і підтримують принаймні у чомусь. Людина буде задоволена тим, що її правоту визнають, і залишиться відкритою для всебічного розгляду питання.
Психологи радять запропонувати опонентові описати свій варіант вирішення проблеми. Так американські дослідники поклали край суперечкам щодо способів наповнення бюджету: науковці попросили опонентів відволіктися від критики точок зору один одного і викласти власну версію ідеальної системи збору податків. Коли учасники суперечки розповідали про своє бачення правильної організації оподаткування, то одразу виявляли слабкі місця у власних міркуваннях, звертали увагу на прогалини у знаннях і визнавали неоднозначність складної теми.
Інші методи переконання
Використовуйте прийнятний тон та правильну лексику. У вашій промові не має бути не лише образливого підтексту. Намагайтеся не починати фразу із заперечення і не вживати слова «але», бо ця частина мови сприймається у розмові як знак віднімання. Своєрідний ефект вживання «але» – у скасуванні, стиранні щойно сказаного. Прислухайтеся до своєї манери спілкування та зафіксуйте частоту вимови цього слова. Якщо у вашій промові його багато, то ви вочевидь не намагаєтеся побудувати конструктивний діалог, а просто заперечуєте думку співрозмовника. Так можна сперечатися нескінченно – навряд чи вам вдасться дійти згоди.
Психологи рекомендують надавати перевагу іншим формулюванням: «так само», «також», «водночас», «разом із тим». Сенсу це не змінить, а сприйняття поліпшить. Для полегшення засвоєння інформації варто наводити конкретні приклади. Посилаючись на реальні випадки і деталізуючи вигадані ситуації, ми робимо наші міркування більш точними та наочними для співрозмовника. Цей психологічний трюк посилить вплив на опонента та дозволить йому швидше сприйняти сказане.
Говорити треба спокійно і шанобливо, не принижуючи особистості та точки зору опонента. Для впливу на людину важливим є не лише сенс сказаного, а й спосіб висловлювання думки. Не можна підвищувати голос і виявляти агресію. Доведено, що крик сприймається мозком як оголошення ворожнечі та попередження про загрозу. Відповіддю організму на гучні неприємні звуки стає страх. Поява цього почуття – мотив уникнути співрозмовника як джерела небезпеки.
Ознаки прихованої агресії
Співрозмовник не пропустить повз вуха ваші фрази, що видають приховану агресію. Та й вам вони в промові опонента не сподобаються. Згадайте свою реакцію на репліки типу: «Непогано для людини вашого рівня», «У вашому віці вже треба знати», «На це твоєї освіти вистачить», «Радий би допомогти, але…», «Як скажеш», «Я вас не затримую», «Вихід – там», «Та йди вже», «Мені байдуже», «Ну то й що», «Потім не ображайся», «Давай помовчимо», «Чого приперся», «Де тебе носить», «Звідки я знаю», «Я не знав», «Думав, ти знаєш», «Я лише пожартував» і т. п.
Нам важко стримувати гнів, тому і не вдається контролювати негативні емоції. Роздратована людина начебто спокійно вимовляє нейтральну фразу, а у вас вона викликає негативну емоцію – знайомо, правда ж? Так само і ваші слова, сказані з пригніченим гнівом, можуть роздратувати співрозмовника.
Відчуття прихованої агресії у соціально прийнятній формі спілкування провокує конфлікт, адже співрозмовник зазнає дискомфорту через те, що не може адекватно прореагувати, відповівши по суті. У таких випадках двері для діалогу зачиняються: рано чи пізно натягнутість стосунків дасть про себе знати, і відкритого протистояння не уникнути. Люди, які свідомо порушують правила толерантного спілкування, – недоброзичливці або провокатори (тролі). Сперечатися з ними не має сенсу.
Критичне слухання
Не витрачайте порох на протистояння з тими, хто вас принижує: від таких опонентів краще дистанціюватися. Завважте, що це правило працює і у зворотний бік: будьте готові до того, що з тієї ж причини спілкування може обірватися і з вами.
Для конструктивного діалогу психологи закликають підключати критичне слухання, що допомагає зберегти ясність розуму, коли нас активно переконують чи щось нав’язують – ідеї або товари. Ця навичка полягає у відділенні факту від думки. Критичне слухання передбачає своєрідну «селекцію» інформації, що надходить ззовні. Практикуючи уважність та аналіз, можна навчитися розрізняти об’єктивне і суб’єктивне, визначати мотивацію та помічати упередженість у словах співрозмовників.
Психологи радять записувати аргументи для вибору методів переконання і так само фіксувати все почуте, щоб мати змогу повернутися до його аналізу. Це дозволить більш раціонально обміркувати інформацію. При оцінці почутого не бійтеся нестандартного мислення, шукайте причинно-наслідкові зв’язки і спирайтеся на логіку. Зберігайте розсудливість, ігноруйте інформаційний шум, читайте між рядками і складайте власну думку про те, що чуєте.
Фото: pixabay.com
