Інна Тихонова 
Психологи бачать різницю між тривогою як конструктивною реакцією на виклики і тривожністю як руйнівним станом. У першому випадку занепокоєння мобілізує, у другому – паралізує. Чи можна позбутися хронічного ірраціонального страху, що роками псує наше життя?
Невидимий тягар
Тригерами негативних реакцій психіки можуть бути глобальні та локальні чинники, події у суспільному та особистому житті. Втім, якщо тривога виникає в ситуації, з якою треба впоратися, і є відповіддю організму на реальні причини для занепокоєння (загрозу чи невизначеність), то підвищена тривожність – це безпричинне перманентне передчуття чогось поганого. Тривожним людям здається, що саме до них виявляє ворожість весь світ, де всі бажають їм лише зла.
Відмінність та перевага фізіологічної тривоги – в обмеженості за часом. Таке хвилювання можна вважати продуктивним почуттям (хоч і неприємним), адже воно не блокує активність, а навпаки, спонукає до дії. Певною мірою тривога сприяє концентрації зусиль на вирішенні нових завдань, і коли виклик долається, занепокоєння змінюється емоційним підйомом внаслідок викиду т. зв. «гормонів досягнення» і розслабленням.
Натомість, за постійної тривожності людина ніколи не позбавляється напруги. Перебуваючи у полоні власних ілюзій, вона живе у стані передчуття лиха. Цей нескінченний стрес призводить до фізичних і психологічних затискань: м’язових спазмів і втрати енергії. Апатія та байдужість у такому разі стають ознаками своєрідної «внутрішньої еміграції» зі втратою інтересу до життя та соціальною дезадаптацією. Водночас жодними клінічними показниками цей стан не виявляється. Коли болить душа, ран не видно.
Синдром тривожності
Симптоми тривалого і несвідомого занепокоєння – перепади настрою, дратівливість, безсилля та нездатність розслабитися. Тривала підвищена тривожність підриває здоров’я і перешкоджає прийняттю адекватних рішень (супутниками постійного занепокоєння є недовірливість і нерішучість). Такий стан має циклічні (зокрема сезонні) прояви і відбивається на рисах особистості.
Пацієнти з симптомами тривожності можуть скаржитися на безсоння, біль у спині, мігрень, забудькуватість, неуважність і неможливість зосередитися. Як і при нервовому виснаженні, може мати місце т. зв. невроз бурхливої діяльності. З’являються нав’язливі думки, частішає пульс, підвищується тиск, трапляються панічні атаки та напади дезорієнтації. Тривожні люди бояться, що ситуація, яка їх напружує, ніколи не закінчиться, і це остаточно обмежує їх сили.
Даючи поради, як подолати тривожність, психологи застерігають від неконструктивної звички приймати все на свій рахунок. Замість скорботи з того, що вже трапилося, і переживань, що ще може статися, потрібно жити сьогоднішнім днем і вирішувати проблеми в міру їхнього надходження. По-перше, страждання та самобичування нічого не змінять, по-друге, найгірші очікування можуть не реалізуватися. Потрібно довіряти собі, дбати про власний душевний та фізичний комфорт і не чекати від життя гарантій.
Як побороти тривожність
Автори посібника з подолання стресу та тривоги «Я мушу знати напевно…», фахівець із тривожних розладів Мартін Сейф і клінічна психологиня Саллі Вінстон критикують наявні інструменти боротьби з тривогою через їхню справжню неефективність. У переліку поширених сумнівних методів – т. зв. безпечна поведінка, раціоналізація, аналіз ймовірностей, уникнення тригерів та позитивне мислення. Тимчасово забезпечуючи людині хибний комфорт запевненням, що «все буде добре», у перспективі всі названі «прийоми відкидання» лише посилюють тривожність.
Доктори філософії звертають увагу, що часто люди заганяють себе у пастку занепокоєння власними упередженнями: «Сцена чи об’єктив викликають у мене панічну атаку», «Поїздка не віщує нічого доброго», «У цьому колективі я буду «білою вороною», «Я зовсім не готовий до іспиту» і т. д. Зрештою, ми завчасно «програмуємо» стрес, тож можемо звинувачувати у своїх стражданнях і підтвердженні побоювань лише себе самих.
Підвищена тривожність є характерною для особистостей із творчою уявою, зазначають експерти. Люди, схильні до зациклювання, нагнітають «рівень катастрофи» лячними думками за сценаріями, що повторюються. Наприклад, найпоширенішим приводом для безпричинного занепокоєння є уява на тему «Що буде, коли…». Застерігаючи від витіснення поганих думок переключенням уваги й оптимістичними установками, американські психотерапевти вбачають дієвий спосіб позбавлення тривожності в тому, щоб знижувати потребу в гарантіях, миритися з непередбачуваністю подій і насолоджуватися життєвою спонтанністю.
Фото: pixabay.com/
