Сергій Гулюк 
Як науковців у монастир поселили
Якщо прогулюватись у теплу, бажано – у зелено-квітучу пору року живописними місцинами Феофанії, історичної місцини з цілющими джерелами на одній з околиць Києва, то біля однієї з її водойм відкривається дивовижний вид на Пантелеймонівський собор. На його території вже близько тридцяти років розташований скит Києво-Покровського жіночого монастиря.
Доля цього приміщення була непростою: сто років тому його пошкодили та розграбували більшовики. Восени 1941 року саме тут проходила лінія оборони Києва, і приміщення собору мало велике військово-стратегічне значення: з його висотної будівлі зручно було вести прицільний вогонь, в свою чергу храм зазнав потужних мінометних ударів. Також у одному з приміщень монастиря була двоповерхова будівля, у якій розміщувалася психіатрична лікарня, а до цього тут був готель для прочан. А от після війни у цій будівлі на довгий час оселилися провідні вітчизняні вчені та науковці, і саме тут робилися наукові відкриття світового масштабу.
Здавалося б, яке цікаве та несподіване поєднання: жіночий монастир, готель, психіатрична лікарня та спеціальна лабораторія Академії наук УРСР. І от цей розрізнений логічний ряд завершує перший у континентальній Європі комп’ютер, по-науковому – МЕОМ, який було винайдено саме тут.
Заради комп’ютера ліквідували стелю
Юридична адреса монастиря у Феофанії – вулиця Академіка Лебедєва, 19. Названа вона власне на честь «батька» першого радянського комп’ютера – академіка Сергія Лебедєва, який очолював наукову групу, що створювала цю машину. Після закінчення війни росіянин Лебедєв прийняв запрошення академіка Олександра Богомольця, який тоді очолював українську Академію наук, і переїхав до Києва, де очолив Інститут енергетики (потім – електротехніки).
Академік Сергій Лебедєв
Не виключено, що зацікавленість Богомольця передовими технологіями зіграла свою роль у майбутніх розробках: стверджують, що Богомолець був завзятим радіолюбителем, їздив до Швейцарії та привозив звідти закордонні журнали з науковими новинками, які демонстрував колегам.
У 1949 році Лебедєв описав принципи роботи цифрової обчислювальної техніки. Паралельно це зробив американський вчений Джон фон Нейман. Припущення про те, що хтось з вчених міг що-небудь «запозичити» один у одного, виключаються, бо, приміром, до початку 1950-х років дані про роботу фон Неймана були засекречені. І ось ці принципи дії електронної обчислювальної машини планувалося відпрацювати на макеті, який назвали МЕОМ («Мала електронна обчислювальна машина») (літера «М» спочатку означала «модель», бо її початкова функція – модель Великої електронної обчислювальної машини). Для першого на континенті комп’ютера необхідна була площа у 100-150 квадратних метрів. І стільки ж – для генераторів, акумуляторів, автоматики управління. З приміщенням допоміг академік Олександр Палладін, який був тоді президентом Академії наук УРСР, і саме завдяки йому лабораторія розмістилася у Феофанії.
МЕОМ у процесі розробки
МЕОМ займала майже два поверхи старовинного лікарняно-готельного приміщення, у 1950 році машину, яка нараховувала 6 тисяч електронних ламп, змонтували просто у його стінах. Коли її увімкнули під напруження, розпечені лампи одразу перетворили приміщення у тропічні джунглі, тому довелося демонтувати стелю на першому поверсі, щоб відвести з кімнат хоча б частину тепла, і майбутній комп’ютер таким чином займав майже два поверхи. У іншому крилі приміщення розмістили гуртожиток для співробітників.
Готель монастиря в Феофанії, де працювали науковці
Волейбол з гумористами під час обідньої перерви
Машину було спроєктовано та змонтовано у максимально короткий термін – два роки, у її розробці загалом брало участь разом з академіком Лебедєвим 12 вчених, яким допомагали 15 техніків та монтажників. Для порівняння – у створенні першої американської ЕОМ «ENIAC», що побачила світ 1946 року, окрім 13 розробників брали участь 200 техніків та велика кількість робітників.
Кожного ранку спеціальний автобус відвозив співробітників лабораторії до Феофанії. Рівно о 17-й годині він вирушав назад до Києва, але враховуючи те, що робота була плідна та кропітка, до п’ятої вечора встигнути зробити задумане було неможливо, і більшість вчених залишались у курортному містечку під Києвом іноді на місяці.
Як пригадував один з розробників машини Соломон Погребинський, він закупляв у місті сотню яєць, кілограм сала та зникав з дому надовго. А врахуйте те, що Феофанія – це не лише живописна місцевість, а й територія з великою кількістю городів та приватних садів. От вчені вечорами й «урізноманітнювали» свій раціон овочами та фруктами з городів. Зокрема, за спогадами Погребинського, потай заглядали навіть на дачу академіка Палладіна, щоб скуштувати вдосталь чорної смородини. Місцевий продуктовий магазин, який працював не завжди, мав у асортименті лише консерви, зате, за спогадами вчених, місцеві жителі пропонували високоякісний самогон.
Про екстремальність умов, у яких українські науковці працювали над винаходами світового значення, свідчить ще той факт, що у післявоєнному поселенні не було водопостачання та каналізації. Довелося на узліссі копати глибокі ями та ставити кабінки та рукомийники.
Однією з головних розваг серед вчених, яку також палко підтримував академік Лебедєв, був волейбол під час обідньої перерви. Цікаво, що іноді на майданчику з кібернетиками з’являлися відомі і популярні артисти Юхим Березін та Юрій Тимошенко, відомі як Тарапунька і Штепсель. Дружина Лебедєва була музиканткою та мала знайомства з багатьма артистами, іноді запрошувала їх до Феофанії. У чарівних місцевих лісах науковці збирали ягоди, а восени – гриби. Взимку ходили на лижах.
Фінал історії про Кібербога
25 грудня 1951 року Мала Електронна Обчислювальна Машина була прийнята у експлуатацію державною комісією Академії наук СРСР. На той момент подібна машина працювала лише у Великій Британії – звалася EDSAC, була створена у Кембриджському університеті під керівництвом професора Моріса Уілкса. І, як стверджують спеціалісти, у радянській машині використовувався арифметичний пристрій паралельної дії, тобто вона була більш прогресивною за британську. На момент запуску машина виконувала 50 операцій на секунду, і у той час її продуктивність вважалася неймовірною.
У 1952 році Інститут електротехніки висунув роботу науковців по створенню першого у континентальній Європі комп’ютера на Сталінську премію, яка на той момент у Радянському Союзі була найпрестижнішою апріорі. Цієї нагороди виробники машини заслуговували хоча б тому, що вона була не лише унікальною, а й протягом п’яти років своєї експлуатації виконувала завдання в галузі термоядерних процесів, космічних польотів та ракетної техніки, механіки, ліній електропередач тощо.
Та комітет з присудження премії відхилив цю пропозицію, через декілька років присудивши цю нагороду виробникам іншої ЕОМ «Стріла». Однією з версій такого ставлення радянського керівництва до заслуг та праці вчених стала кампанія, спрямована проти кібернетики як нового буржуазно-імперіалістичного явища: статті із заголовками на кшталт «Кібернетика – наука мракобісів» заполонили тодішню радянську пресу.
Повноцінно машина експлуатувалась до 1957 року, після чого її передали до столичного Політехнічного інституту для навчальних цілей. У 1959 році МЕОМ була демонтована: як згадував у своїх спогадах радянський вчений Борис Малиновський, машину розрізали на шматки, спочатку організували з нею стенди, а потім… викинули. Деякі залишки частин її компонентів зберігалися у Київському Будинку вчених. До речі, приміщення лабораторії у монастирі та його атмосферу свого часу описав український письменник Юрій Мушкетик у своїй повісті «На круті гори», виданої у 1976 році:
«…Вiктор Михайлович вийшов з машини. Довго в подивi розглядав поруйновану часом, але ще й досi красиву будiвлю, над якою галасувало гайвороння.
– Монастирський собор, – пояснив Гнєденко. – А це – монастирський готель, – вказав рукою лiворуч на невеликий двоповерховий будинок. – Колишнi володiння Господа Бога, а нинi – Кiбербога. Щоправда, зараз цей Кiбербог… Трохи пiдупав на силi, захирiв… А вiн ще ж малий. Йому – рости й рости».
Фото з відкритих джерел, uk.wikipedia.org, bezviz.co.ua
