Інна Тихонова 
Від’їзд до Америки в 1970-х роках був для нашого співвітчизника маршрутом у невідомість. Автор першого радянського 3D-мультфільму мріяв про роботу в кіно, а в емігрантському середовищі йому порадили не експериментувати і шукати роботу електрика. Працевлаштування за фахом не завадило здійсненню мрії: кваліфікації техніка-електрика, токаря й інженера, який отримав Срібну медаль ВДНГ за діючу модель електростанції з керованими запобіжниками, стали в нагоді на американських кіностудіях. У Голлівуді Eugene Mamut поповнив перелік вихідців з України, відзначених найвищою нагородою американської Академії кіномистецтва.
Комбінатор-аніматор
Народився Євген Шамаєвич Мамут 9 липня 1942 року в Ташкенті, а після війни переїхав із родиною до Харкова, де виріс та вивчився на інженера. Під час навчання у Харківському політехнічному інституті за спеціальністю «Динаміка і міцність машин» студент захопився процесом створення кіно з різними візуальними ефектами, а після отримання диплому почав працювати на харківській студії науково-популярних фільмів, де опановував мистецтво художньої анімації. Народна кіностудія «ХПІ-фільм» була обладнана професійною апаратурою, де харків’яни створювали експериментальні стрічки. У колективі харківських ентузіастів Євген Мамут відповідав за комбіновані зйомки, які поєднували реальні кадри зі спеціальними ефектами.
На студії ХПІ 1973 року народився перший радянський 3D-мультфільм зі стереоефектом «Лялька-неваляйка». Перший у СРСР комп’ютерний мультфільм так само було зроблено харківськими політехніками – на зібраному місцевим умільцем комп’ютері, здатному малювати. А ще тут Євген вигадав із колегами унікальний метод створення кінохроніки. Якось на кіностудії робили фільм до ювілею інституту, але старих кадрів про історію вишу не виявилося. Тоді експериментатори зняли у прискореному темпі на чорно-білу плівку одягнених у гімнастерки та шкірянки студентів біля старих корпусів, зробили контрастні копії з негативу на позитив і навпаки, замацали плівку руками, потупцювали ногами, склеїли в кільце і багато разів прогнали через проектор, щоб домогтися подряпин.
«Брежнєв поміняв нас на зерно»
Пізніше випробуваний у Харкові метод Юджин Мамут застосував на фільмі Вуді Алена «Зеліг», де потрібно було помістити героїв у Нью-Йорк 1920-х років. Але про те, що одному з перших комп’ютерних аніматорів випаде можливість опинитися біля витоків голлівудських спецефектів, у роки «залізної завіси» нікому б і на думку не спало. Євген Мамут, принаймні, нікуди їхати не збирався. Лише після того, як радянська влада погодилася випустити близько 300 тисяч євреїв в обмін на продуктову допомогу Заходу, рідня Євгенія Мамута емігрувала до США, і він виїхав з СРСР услід за батьками. Про той переїзд у складі першої хвилі масової єврейської еміграції Євген Шамаєвич згадував так: «Брежнєв поміняв нас на зерно».
Коли 1978 року після 14 років роботи на харківській студії цінний фахівець обрав життя за океаном, його ім’я було вирізане з титрів аматорського мультфільму «Носоріг», показаного у харківському кіноклубі: зміна батьківщини та «зрада Батьківщині» в радянській реальності були поняттями тотожними. Тим часом у США життя довелося розпочинати наново. «Ти для нас надто крутий», – говорили українському емігранту на американських кіностудіях, коли він показував там зразки своїх робіт. Влаштувався унікальний фахівець мийником кіноплівки. «Спочатку замінював співробітника, що захворів», – згадував Юджин про старт у компанії EFX Unlimited. Але біля ванн з їдким розчином майстер не затримався і невдовзі вже розробляв спецефекти для фільму «Блакитна лагуна».
Співавтор легенди
Оператор комбінованих зйомок почав працювати з людьми, відомими зараз усьому світу: колегами Юджина Мамута виявилися фахівці з візуальних ефектів Джоел Хайнек та Джефф Клейзер. Утрьох професіонали надалі й працювали, отримавши згодом «Оскара». До появи комп’ютерної графіки замовлень на комбіновані зйомки на студії вистачало. У щільному робочому графіку майстру спецефектів було важко знайти час навіть на церемонію нагородження «Оскаром». Ледь отримавши золоту статуетку за розробку трюк-машини, де створювався «камуфляж-ефект» (метод досягнення ілюзії невидимості героя) для кінобестселера з Арнольдом Шварценеггером «Хижак», Юджин Мамут продовжив працювати над наступними проєктами.
Про свій внесок у зйомки «Хижака» колишній харків’янин розповідав так: «Героя мало бути видно під час руху, але він мусив повністю зникати, коли зупинявся. На екрані це виглядало, ніби прибулець з’являвся з нізвідки. На комп’ютері такий «фокус» робиться за десять хвилин, але без комп’ютерів мені довелося повозитися з ним два тижні. «Хижак» створювався на верстаті оптичного друку, за який мій бос заплатив мільйон доларів. Таке капіталовкладення було ризикованою інвестицією, адже за п’ять років уже все робилося на комп’ютері. Але за ті лічені роки верстат окупив себе десять разів». Без новаторських спецефектів Євгена Мамута компанія 20th Century Fox не мала б фільму, що зібрав у прокаті близько $100 мільйонів.
Цілком таємно
Пізніше Арнольд Шварценеггер зібрав команду, яка працювала над легендарною стрічкою, і потиснув руку Євгену Мамуту, назвавши його «батьком Хижака». І така оцінка не була перебільшенням: спецефекти нашого земляка стали важливим інструментом у створенні виконавцем культового образу Голлівуду. А загалом Євген Мамут брав участь у роботі над 40 фільмами зі світовою популярністю. Серед них, окрім «Хижака» і «Хижака-2», – «Матриця», «Брудні танці», «Один вдома», «Куди заводять мрії», «Тато – привид», «Блакитна лагуна», «Леді-яструб», «Зоряний десант» та ін. Завдяки розробкам Мамута, літні актори виглядали на екрані 20-річними. А «найгучнішим» його винаходом поряд з «камуфляж-ефектом» у «Хижаку» став знаменитий «буліт-ефект» у «Матриці».
Фахівці кіноіндустрії високо оцінили ефект уповільненої кулі та яскраві стрибки-падіння героїв, що наче зависали на мить у повітрі. Такі кадри вдалося зробити за допомогою 122 камер, розташованих по колу. Коли актор підстрибував чи падав, кожна камера включалася по черзі, а потім картинку обробляли на комп’ютері. «Нерідко доводилося працювати в умовах цілковитої таємничості, коли навіть не знав, для якого фільму створюю ефект, – розповідав Євген Мамут. – Наприклад, Вуді Ален приносив папку з негативами, підписаними «Зимовий проєкт» чи «Літній проєкт». Назва його фільму «Зеліг», зокрема, спливла лише у прокаті». Водночас майстер спецефектів зробив близько тисячі рекламних роликів, де також знадобилися його новаторські прийоми.
Склав собі ціну
Однією з авторських знахідок Євгена-Юджина став анімаційний експеримент для рекламного ролика компанії Renault – т. зв. «еластик-ефект» полягав у тому, що автівка у кадрі розтягувалася на повороті, а інші об’єкти залишалися нерухомими. Як цього можна було досягти без комп’ютерної графіки? За допомогою 1200 смужок-масок, що в потрібний час перекривали кадр по черзі. Сконструйований Євгеном Мамутом апарат, на якому виконувався той вражаючий трюк, тепер є історичним експонатом, виставленим у Нью-Йоркському кінематографічному музеї. На своєму унікальному обладнанні екс-харків’янин творив дива, пускаючи «у наплив» вісім плівок одночасно!
Стояти по 17 годин на добу за верстатом оптичного друку було для емігранта не мукою, а захопленням. «Закінчував робити ефект о 2-й годині ночі, здавав плівки у проявку, і фірма оплачувала таксі, що відвозило мене додому, – згадував Євген-Юджін той досвід. – О 9-й ранку готові кадри вже були в Голлівуді (до появи інтернету їх відправляли літаком). Це були буденні експерименти, мені не довелося нічому навчатися, крім англійської мови, бо кілька десятиліть тому радянське й американське кіно були на одному рівні». Євген Мамут вважає свою успішну кар’єру чистим дослідом, де він «доекспериментувався» до «Оскара» – «нагороди, яка не збагачує, бо не передбачає грошового видатку, але складає тобі ціну».
Від проєкту до проєкту
«Оскар» у творчому багажі Євгена Мамута, а також премія Clio Awards за рекламу годинника Timex – це престиж і визнання його професійного пріоритету. Інновації підвищують бюджет замовлень, що є важливим для фахівця, який заробляє придуманими кінотрюками і працює від проєкту до проєкту. Євген Мамут вважається одним із розробників технологій, що дозволили перейти від аналогових спецефектів до цифрових. Він створив інтерактивний каталог карт, людей і подій періоду В’єтнамської війни, освітню програму Metropolitan Museum of Art і додатки до комп’ютерних ігор. Навіть у свої 82 роки ветеран кіноіндустрії продовжує створювати сучасну відеорекламу.
Спільно з дружиною Іриною Борисовою (художницею та колегою з розробки візуальних ефектів) Євген Мамут володіє приватним музеєм анімації, спецефектів та мистецтва Animagic, де майстри проводять екскурсії і навчають основам мультиплікації та комбінованих зйомок студентів. У курортному місті Ленокс (округ Беркшир, штат Массачусетс) Юджин та Ірина живуть по сусідству з багатьма «закадровими» майстрами Голлівуду і співпрацюють із відомою студією Mass. Illusion, що розташована поблизу. На питання про те, як емігрантові в першому поколінні вдалося реалізувати «американську мрію», Євген Мамут відповідає скромно: «Пощастило», за звичкою залишаючи талант і працьовитість за кадром…
Animagic Museum
Лише факти
- Анімаційний фільм 1972 року «Тум-тум» режисер Євген Мамут зробив спільно з майбутньою дружиною-графіком Іриною Борисовою на мультиплікаційному верстаті, виготовленому з переробленого приладу для аерофотозйомки, і целулоїді, роздобутому на столичній студії «Союзмультфільм» і призначеному для виготовлення мультиплікаційного серіалу про Вінні-Пуха режисера Федора Хитрука.
- У 1973 році Євген Мамут із колегами виготовив безпрецедентну на той час стереографічну лялькову анімацію на кольоровій плівці з грою живого актора «Лялька- неваляйка». Прем’єрний показ першої в СРСР художньої стереоанімаційної стрічки відбувся у Києві, де глядачам видавали для перегляду червоно-зелені 3D-окуляри. Від голографії стереокінематограф відрізнявся пласким, але кількісно подвоєним зображенням, знятим окремо для лівого і правого ока.
- 1977 року Євген Мамут створив анімацію методом техніки батику: у фільмі «Носоріг» камера знімала, як фарба капала на шовк і розпливалася в реальному часі (т. зв. «батик-ефект»).
- У 2012 році Євген Мамут залишив відбиток руки на «Алеї знаменитостей» у Харкові, де під час Міжнародного фестивалю короткометражного кіно «Харківський бузок» дав майстер-клас зі створення візуальних спецефектів. А у 2019 році на Міжнародному форумі «Кінохвиля» у Тернополі колишній харків’янин узяв участь у прем’єрному показі документального фільму про українців у світовому кіно «З України до Голлівуду».
Фото з відкритих джерел
