Ніла Іваненко 
Давньогрецький філософ Демокріт, який багато писав про космос, припускав, що в ньому існують придатні для життя світи.
А 1898 року роман Герберта Веллса «Війна світів», що розповідав про вторгнення марсіан на Землю, розпалив колективну уяву (і страх) з приводу небезпечних прибульців.
Працюючи над романом, Веллс, імовірно, спирався на популярну тогочасну теорію, мовляв, Марс був поцяткований каналами. Ця теорія виросла з темних ліній на поверхні планети, що їх уперше виявив 1877 року італійський астроном Джованні Скіапареллі. А британський астроном Персиваль Ловелл припустив, що темні лінії насправді були каналами, можливо, побудованими розумною цивілізацією.
Ілюстрація Енріке Альвіма Корреа для французького видання «Війни світів» Герберта Веллса 1906 року. Марсіанська бойова машина в долині Темзи.
У 1926 році винахідник, бізнесмен та письменник Хьюго Гернсбек заснував перший в Америці науково-фантастичний журнал Amazing Stories. На його сторінках, зокрема, було чимало розповідей про інопланетне життя.
А в 1960-х роках NASA запустило програму SETI, присвячену пошуку позаземного розуму. Її скасували 1993 року. Однак людство не перестало цікавитися інопланетянами, нескінченно імпровізуючи на цю тему, пише Popular Science.
1929: ракоподібні на Місяці
У 1929 році найбільший у світі телескоп Гукера в обсерваторії Маунт-Вілсон (Каліфорнія) зробив разючі фотографії місячної поверхні. Світлини були достатньо докладними, щоб виявити топографічний рельєф, але недостатньо детальними, щоб зафіксувати можливі форми життя.
Не дивно, що і науковці, і письменники-фантасти отримали чудове підґрунтя для розмірковувань про місячних мешканців. У 1929 році автор Popular Science Томас Елвей переконливо обґрунтував можливість існування інопланетного життя на Місяці у вигляді місячних ракоподібних з твердими зовнішніми панцирами. Ці захисні накладки запобігали витіканню «тілесних рідин у безповітряний простір», писав пан Елвей.
Ілюстрація автора Popular Science Томаса Елвея 1929 р.
1930: на Марсі правлять бобри
У 1930 році той самий Томас Елвей припустив, що домінівною формою життя на Марсі є гігантські бобри. «Тепер на Землі є одна істота, для розвитку якої гадані марсіанські умови були б ідеальними. Ця тварина – бобер. Він живе або на суші, або у воді. Він має хутряну шубу, яка захищає його від 100-градусного морозу марсіанської ночі», – писав фантаст.
Заради справедливості, найкращі тогочасні знімки зображували Червону планету у вигляді розмитих кульок. Маючи у своєму розпорядженні лише такі фотографії, можна було вільно фантазувати про бобрів-марсіан.
Ілюстрація автора Popular Science Томаса Елвея, 1930 р.
1934: птахоподібні істоти – «Марсіанська одіссея» Стенлі Г. Вайнбаума
Спершу опубліковане у Wonder Stories, оповідання Вайнбаума, дія якого відбувалася на початку XXI століття, змальовувало марсіан як птахоподібних істот.
Ілюстрація до« Марсіанської Одісеї», 1949 р.
1950: сірі прибульці
Ймовірно, найпопулярніша версія щодо зовнішності інопланетян, які полюбляють викрадати людей, – чоловічки сірого кольору з довготелесими гуманоїдними формами, опуклими очима та великими черепами. Це уявлення про прибульців виявилося найживучішим. Воно кочувало протягом десятиліть з одного твору наукової фантастики до іншого. Сірі чоловічки стали героями «Секретних матеріалів», «Зоряної брами» та безлічі інших фільмів і телесеріалів.
1968: моноліти – «2001: Космічна одіссея» Артура Кларка
Класик наукової фантастики Артур Кларк написав 1968 року свій знаменитий роман на основі сценарію однойменного фільму, над яким письменник працював разом з режисером Стенлі Кубриком. Роман побачив світ після виходу кінокартини. У «2001: Космічній одіссеї» фігурували моноліти – надзвичайно розвинені об’єкти, створені інопланетним розумом.
1979: ксеноморфи – «Чужий» Рідлі Скотта
Позаземне життя прийняло виразний поворот у бік фільмів жаху після виходу 1979 року стрічки «Чужий» Рідлі Скотта. Художник Ганс Руді Гігер створив для фільму страхітливих інопланетних істот, відомих як ксеноморфи. Ці паразити виживали, полюючи на інші види, зокрема людей.
Імовірно, людство ніколи не втомиться висувати нові версії стосовно того, який вигляд можуть мати космічні прибульці.
