Навіть у здорових людей в організмі зазвичай присутні віруси. Ці приховані мікроорганізми з часом можуть проявлятися у вигляді хвороби. Але певна частина їх перебуває у сплячому стані, уникаючи виявлення, аби не бути повністю знищеними.
Нове дослідження вчених Гарвардської медичної школи (США) пролило світло на поширені віруси, які мешкають всередині клітин здорових людей, а також на вірусне навантаження, яке з ними пов’язане.
Про що дізналися вчені?
Команда вивчила записи зразків крові та слини більш ніж 917 000 осіб із трьох медичних баз даних та дослідила закономірності в кількості вірусної ДНК, що циркулює в організмі людей, коли ці інфекції не переростають в захворювання.
Аналіз генетичних фрагментів допоміг розрахувати так зване вірусне навантаження – кількість вірусних частинок у певному об’ємі біологічної рідини в організмі. Цей показник вказує на наявність вірусів, а також ефективність боротьби з ними з боку імунної системи.
Дослідники пов’язали рівні вірусного навантаження з ділянками людської ДНК, встановивши взаємозв’язок між певними генетичними характеристиками (й такими демографічними факторами, як вік і стать) та здатністю людини пригнічувати віруси.
«Нині ми наближаємося до того моменту, коли можемо використовувати генетику людини, щоб спробувати відповісти на фундаментальні питання про патології, спричинені вірусами», – зауважив генетик та провідний автор дослідження Нолан Камітакі.
Зрештою команда виявила 82 специфічні ділянки (або локуси) в геномі людини, пов’язані з вірусним ДНК-навантаженням, особливо в головному комплексі гістосумісності – центрі управління імунною системою організму.
У різних вірусів спостерігалися різні закономірності розвитку, розповіли вчені на сайті Harvard Medical School. Наприклад, вірус Епштейна-Барр (EBV) з віком ставав поширенішим.
Тим часом вірус герпесу HHV-7 ставав менш поширеним, починаючи з середнього віку. Вірусне навантаження EBV збільшувалося взимку і знижувалося влітку, тоді як динаміка інших вірусів була стабільнішою.
Використовуючи статистичний метод менделівської рандомізації, дослідники також визначили зв’язки між вірусами та деякими захворюваннями. Науковці виявили, що високе вірусне навантаження EBV є прямим фактором ризику розвитку лімфоми Ходжкіна в людей літнього віку.
Однак аналогічного взаємозв’язку між вірусом Епштейна-Барр та розсіяним склерозом не спостерігалось, попри те, що EBV є відомим тригером цього захворювання. Це відкриття є цікавим, адже воно передбачає, що зв’язок між розсіяним склерозом та EBV залежить не від кількості наявного вірусу, а від того, як імунна система реагує на нього.
Три із тих вірусів, які досліджували вчені, відомі як анеловіруси, спостерігаються у 80-90 відсотків населення, але досі неясно, як вони пов’язані із захворюваннями.
«Відкриття показало, чому дослідження вірусів у великих генетичних біобанках є такими важливими», – каже Камітакі.
Підсумовуючи сказане
Результати дослідження опублікував журнал Nature. Науковці можуть їх використовувати для подальшого вивчення того, як ризик захворювання в однієї людини може відрізнятися від ризику в іншої – навіть якщо в їхніх організмах присутні ті самі віруси.
На здоров’я людини можуть впливати не лише поточні інфекції. Іноді старі віруси, які проникли в наші геноми багато століть тому, але втратили здатність до розмноження, й нині дивним чином впливають на наше здоров’я.
«Дивно, як багато ДНК може розповісти нам про динамічні біологічні процеси та про те, як наші звички, наші гени та наша біологія формують ці процеси», – зазначив генетик Стівен Маккерролл, співавтор роботи.
Фото: Unsplash
