Інна Тихонова 
У його прізвиську Drella поєднувалися Dracula (Дракула) та Cinderella (Попелюшка). Син бідних емігрантів із Лемківщини буквально «намалював» мільйони доларів, розтиражовавши зображення доларової купюри. Король комерційного поп-арту, чий шлях до слави лежав, образно кажучи, через банку томатного супу та трафаретні портрети зірок, створив новий напрямок концептуального мистецтва, надавши предметам масового споживання естетичної цінності. Експериментуючи у багатьох сферах творчості, художник, дизайнер, кінорежисер, продюсер, телеведучий, письменник і видавець виявився яскравим представником натхненної епохи 1960-х, де був попит на його життєву філософію: «Можеш плакати, а можеш сміятися – вибір залишається за тобою». Цікаві факти з життя Енді Воргола: про роль у його долі кішок і тарганів, що з обличчям, навіщо носив перуку, кого любив, і хто намагався його вбити?
Книга Енді Воргола «Polaroids 1958-1987»
Син робітника та вишивальниці
Американець русинського походження Ендрю (Андрій) Варгола народився 6 серпня 1928 року в Піттсбурзі (штат Пенсільванія), куди його батьки емігрували із села Микова, що у сотні кілометрів від Ужгорода (сучасна територія Словаччини). Він був четвертою дитиною русинів-уніатів із австро-угорського Закарпаття Андрія Варголи та Юлії Юстини Завацької (перша дочка подружжя померла ще до переїзду родини до США). Батько перебрався за океан у пошуках кращої долі 1914 року, мати приєдналася до чоловіка через сім років, коли поховала старих батьків.
В Америці релігійна сім’я відвідувала Русинську греко-католицьку церкву, парафіянином якої все життя був і Енді Воргол. За свідченням двох старших братів і священика, він мало не щодня був присутнім на літургії, але не оголошував громадськості про власну набожність, вважаючи віру особистою справою. Відомо, що митець допоміг із здобуттям духовного сану племінникові, сплативши за його відповідне навчання. Помітним був вплив іконографії й у мистецтві Воргола.
Енді (праворуч) з матір’ю Юлією та братом Яном (Джоном), 1930 р.
Коли батько майбутнього художника працював на будівництві й у вугільній шахті, мати прибирала приміщення і виготовляла на продаж квіти з гофрованого паперу та консервних бляшанок, а на отримані гроші купувала банку консервованого супу Campbell’s Soup, який подавала на обід. Ставши відомим, Енді Воргол розказав, що «той суп був рідкісною можливістю виявити свій смак. Кожен із нас, братів, по черзі обирав, яким видом «Кемпбелла» нам обідати. Зазвичай я віддавав перевагу томатному».
Для власного задоволення мати малювала та вишивала. Її художній талант успадкував молодший син, якого Юлія народила у 36 років і тому ставилася до своєї останньої дитини з підвищеною увагою. Його зв’язок з матір’ю так само був особливим. Коли хворобливого хлопчика поклала в ліжко спочатку скарлатина, а потім – гостра хорея (дитяча форма ревматизму), мати малювала з ним симпатичних котиків, тож з тих малюнків почався інтерес сина до образотворчого мистецтва. Надалі він зробить матір співавтором своїх професійних робіт, долучивши до котячих зображень її оригінальні підписи з граматичними помилками.
Небезпечна хвороба на вісім місяців вирвала Ендрю зі шкільного графіка, розвивши в нього недовірливість і страх лікарів: побоювання лікарень переслідуватиме митця протягом всього його життя. Але та ж сама дитяча ревматична лихоманка, що називається в народі «танцем святого Вітта», сприяла розвитку його художнього обдарування і визначила подальшу долю. Прикутий до ліжка майбутній геній концептуального мистецтва саме цієї пори набув своїх перших навичок малювання, почав збирати світлини кінозірок і робити колажі з газетних вирізок. Художник згадував той час як надзвичайно важливий для становлення творчої особистості, формування смаку та художнього стилю Енді Воргола.
Музика поп-арту
Після одужання син отримав у подарунок від матері спочатку кінопроектор, за допомогою якого проказував друзям мультики, а згодом йому до рук потрапила фотокамера «Kodak Brownie», що стала серйозною підмогою у його професії. В майбутньому робочим інструментом художника стануть миттєві знімки на «Полароїд», а наразі він обладнав свою першу лабораторію у підвалі будинку, в якому мешкав. У 14-річному віці підліток втратив батька, від якого й сам успадкував проблеми з печінкою. Переживаючи цю трагедію, Ендрю три дні ховався під ліжком, поки тривали прощання і поминки: тема смерті та похорону неодноразово відгукнеться потім у його творчості. Батько заповів свої трудові заощадження на навчання сина мистецтву живопису. Водночас зі школою хлопчина відвідував безкоштовні уроки малювання в Технологічному інституті Карнегі. Туди він надалі і вступив навчатися на комерційного ілюстратора.
Отримавши 1949 року ступінь бакалавра у галузі графічного дизайну, молодий художник переїхав до Нью-Йорка, де почав оформлювати вітрини магазинів, малювати рекламні постери та створювати листівки. Творчу кар’єру випускник розпочав із того, що американізував своє прізвище та видозмінив ім’я: на роботу ілюстратором у журнали Harper’s Bazaar, Vogue та Glamour його приймали як Енді Воргола. Художник згадував, що під час відповідальної співбесіди щодо працевлаштування з його досьє виповз тарган, який так розчулив роботодавця, що той із жалю надав претендентові можливість змінити життя на краще.
Власного шансу дебютант не змарнував і став одним із найуспішніших митців свого часу. За роботи в незвичній техніці з використанням штампів новатор удостоювався як критики, так і нагород. Перша персональна виставка 1952 року захопила відвідувачів цікавими роботами у техніці шовкографії чи трафаретного друку, що стали засадами його авторської філософії. Митець свідомо погіршував якість друку, надаючи доробку характеру дешевої репродукції. Так Енді Воргол створив власний «фірмовий стиль», насправді маючи намір відокремити картину від художника.
Надалі Енді Воргол почав створювати картини із зображеннями комерційних товарів масового виробництва. Перейшовши з часом від плакатного живопису до робіт у стилі поп-арт, у 1962 році митець представив культову роботу з банками томатного супу Campbell, потім зробив дизайн пляшки Coca-Cola, розрекламував гамбургери та пилососи. Компактні полотна з товарами повсякденного вжитку викликали фурор у мистецтві та привернули увагу до поп-арту. «Коли ви перейметеся поп-музикою, то вже не зможете бачити в ній лише рекламну вивіску, а разом із цими змінами й Америка не буде більше такою, як була», – писав про свої роботи Енді Воргол.
Поряд із зірками
Почавши співпрацювати з відомими брендами та знаменитостями, невдовзі модний художник розбагатів і сам. Важливою подією в біографії Енді Воргола стало відкриття 1964 року власної арт-студії «Фабрика» на Мангеттені. Це був бізнес-проєкт із тиражування творів мистецтва – виробничий цех, де він створював картини, писав книги і знімав свої дивні фільми: про чоловіка, який приміряє труси, або людей в еротичних сценах (міг навіть п’ять годин тримати в беззвучному та нерухомому кадрі сплячу людину – друга -поета Джона Джорна). У залі на таких сеансах зазвичай не набиралося й десятка глядачів. Пізніше Воргол віддав головну роль у фільмі «Кохання» модельєрові Карлу Лагерфельду.
Енді Воргол із режисером Уллі Ломмелом на зйомках фільму «Кокаїнові ковбої» (1979)
«Фабрика» була епіцентром творчих зустрічей та розкішних вечірок, де панувала свобода у всіх її проявах. Там збиралися багатії та знаменитості, а також ті, хто хотів погрітися у променях їхньої слави. Робочому графіку акції-перформанси та бізнес-зустрічі не заважали: Воргол встигав випускати до сотні копій шедеврів щомісяця. Відразу після презентації величезний сріблястий склад став авангардним культурним центром Нью-Йорка. «Найбільш за все люди цінують товариство зірок», – вважав Енді Воргол, для котрого спілкування із селебріті було особистою людською слабкістю та потребою. У такому колі екстравагантний чолов’яга у білій перуці та темних окулярах сам відчував себе об’єктом загальної уваги.
Енді Воргол і Теннессі Вільямс
Художник маскував під тональним кремом вади шкіри на блідому обличчі і те саме робив із «серійними портретами» відомих людей, яких зображував бездоганними. «Жодних зморшок, прищів чи подвійних підборідь, – міркував художник. – Твір мистецтва має бути досконалим». Майстер, що додав у художні полотна кислотні кольори, написав знамениті портрети відомих людей: Мерилін Монро (остання вартість легендарного диптиха на аукціоні Christie’s – рекордні $195 млн.), Лайзи Міннеллі, Джона Леннона, Даяни Росс, Міка Джагера, Джима Морріса, Бріджит Бардо і навіть Володимира Леніна та Мао Цзедуна.
Чимало робіт Енді Воргола стали легендарними «портретами доби», передаючи її соціокультурні особливості та настрій часу. Можливо, саме це й зробило їх ліквідним способом вкладення капіталів. З 1985 по 2010 роки зростання аукціонних цін на роботи Енді Воргола склало 3400%, що вдвічі перевищує середній рівень подорожчання сучасного мистецтва. Аукціонна ціна картин Енді Воргола «200 доларових купюр» – $43,2 млн., «Статуя Свободи» – $43,8 млн., «Расові заворушення» – $62,8 млн., «Чоловіки в її житті» – $63,4 млн., «Чотири Марлони» – $69,6 млн., «Аварія зеленої автівки» – $71,7 млн., «Бірюзова Мерилін» – $80 млн., «Потрійний Елвіс» – $81,9 млн., «Вісім Елвісів» – $100 млн ., «Аварія срібної автівки» – $105,4 млн.
Друзі та недруги
Енді Воргол продюсував першу альтернативну рок-групу The Velvet Underground, створював журнал Interview, дружив із «музою» Еді Седжвік, (приятелі підтримували схожі образи та однакові зачіски) і не приховував власних зв’язків із чоловіками (хоча іноді заперечував стосунки з жінками, називаючи себе «незайманим»). Він хотів такої ж слави, як у королеви Англії, збирав чеки, їв на самоті, мав слабкість до парфумів, любив тварин і не прив’язувався до людей.
Культовий митець бурхливої епохи 1960-х навіть пережив замах на своє життя, що його скоїла неврівноважена молода феміністка, яку він знімав у своїх фільмах. Потенційну вбивцю Валері Соланас Енді Воргол звик бачити серед завсідників «Фабрики» й одного разу відкинув її рукопис сценарію для чергової стрічки, в якій 32-річна акторка хотіла знятися. У червні 1968 року екзальтована пані тричі вистрілила в Енді на порозі його майстерні і здалася поліції з визнанням, що вона вбила художника.
Тяжке поранення у живіт, клінічна смерть, кілька багатогодинних операцій, шрами та необхідність у подальшому носити жорсткий бандаж не змінили способу життя культового митця, але зробили його більш обачним. Особу, що вчинила замах на його життя, він пробачив (їй належало лікуватися в психіатричній лікарні), але надалі остаточно позбувся контактів із жінками та обзавівся охороною.
У 1979 році Енді Воргол по-мистецьки розфарбував швидкісний болід, представивши це новим явищем у живописі (витвір мистецтва у русі). Проживши ще майже десятиліття, художник-концептуаліст помер 20 лютого 1987 року внаслідок легеневого набряку після видалення жовчного міхура. Попрощатися з 58-річним Енді Ворголом на Мангеттені зібралися тисячі людей. Наразі в одному лише українському Ужгороді славетному «нащадковому землякові» встановлено два пам’ятники і відкрито іменну зірку слави.
Фото на заставці: Bernard Gotfryd
Фото: wikipedia.org
