Мел Гібсон і нині не перестає дивувати світ своїми різновекторними іпостасями. Утім, світ уже давно закарбував собі на носі: все, за що береться цей австралійсько-американський актор і режисер з ірландським корінням, йому вдається блискуче.
Попри це Гібсон завжди здавався недооціненим, недовизнаним. Можливо, причина криється в заздрощах навколокіношного люду, які після кожного чергового успіху Мела сочилися з усіх щілин. А може, провиною був нонконформізм, що незмінно йому притаманний. Усе, що він коли-небудь робив, так чи інакше випадало із загального ряду. І це в Голлівуді, де кожна більш-менш помітна постать підпорядковується мейнстриму, де навіть епатаж – часто не особистісне висловлювання, а вимучений скетч для мас-медіа.
У молодості хрестом Мела Гібсона була оманливо безпроблемна зовнішність. А поза тим у цьому симпатязі з мультяшними віями вирував вулкан неймовірних задумів та пристрастей.
Що стосується пристрастей особистих – їх, звісно, було неміряно. Мел – клубок суперечностей – раз у раз пропонував публіці теми для роздумів про свої карколомні пригоди, які йшли врозріз із його юнацькою скромністю. У 1970-ті, у розпалі сексуальної революції, молодий актор вважав постільну акробатику гріховним заняттям і марив одруженням з незайманою дівою. На щастя, стати пуританином Гібсону не судилося. А може й на біду, бо він періодично потрапляв у капкани спокус та інтриг. Хай навіть і реалізувався як багатодітний батько (загалом від трьох різних жінок у Мела дев’ять дітей).
До речі, численні спроби біографів, які бажали підзаробити на смажених фактах із життя Гібсона, зазвичай зазнавали фіаско. Писаки не лише не подарували хижій планеті викривальних одкровень Мела, а й навіть ще більше заплутали тих, хто хотів розкусити цього багатодонного чолов’ягу з променистою усмішкою.
Але про його особисте нехай пишуть інші. Зрештою, це марна трата часу, коли йдеться про того, хто надяскраво проявляє себе у творчості.
«Хоробре серце»
У 2004 році Гібсон вкотре зруйнував стереотипи щодо себе. Він зняв «Страсті Христові» – фільм арамейською, латиною та івритом про дванадцять останніх годин життя Ісуса, і, відповідно, про його мученицьку смерть. Утім, усі й раніше здогадувалися про кровожерливість режисера Гібсона. Ще в «Хороброму серці» (1995) він, постановник, а також виконавець ролі відважного лицаря Вільяма Воллеса, змусив глядача обридатися під час споглядання деталізованої страти головного героя. В результаті екранне дітище Гібсона отримало кілька «Оскарів», зокрема за режисуру. А кіномани наче на мить забули, що автором цього полотна є актор у ролі Шаленого Макса з однойменної епопеї, Гамлета у вельми фривольному баченні Дзеффіреллі, відчайдушного детектива зі «Смертельної зброї», пройдисвіта з «Меверіка» та карамельного серцеїда з «Чого хочуть жінки».
«Страсті Христові»
Можливо, створення власної студії, продюсування своїх та чужих картин, написання сценаріїв, а також фанатичне захоплення режисурою стали відповіддю Мела на неадекватне сприйняття його особистості кінотусовкою. Подейкують, на перших етапах свого акторського розквіту він навіть впадав у відчай через те, що режисери з фільму у фільм змушували його демонструвати сідниці. Але зовсім скоро він став дедалі частіше пірнати у глибини своїх хитромудрих проєктів, величезна знімальна команда яких підкорялася виключно його, Гібсона, правилам.
Так було, приміром, 20 років тому, коли Мел знімав епічний бойовик «Апокаліпсис» про занепад цивілізації мая напередодні іспанського вторгнення. Тоді разом зі своїми однодумцями режисер заїхав у мексиканське містечко шаманів Катемако й, окрім кількох професійних акторів, запросив на зйомки місцевих жителів – потомків древніх мая. Як завжди, Гібсон висунув особливі вимоги до автентичності того, що відбувалося в кадрі. Це стосувалося обрядів, танців, побуту та мови. Усі діалоги в картині велися юкатекською – сучасному варіанті стародавньої мови мая.
«Апокаліпсис»
Не варто в цьому вбачати бажання Гібсона повипендрюватися. Такі його досліди є свідченням любові до правди життя. І, звичайно ж, до власне життя, хоч яким би воно було.
Контрастність натури Мела десятиліттями дратувала тих, хто волів бачити в ньому просто славного хлопця, плоского, як аркуш паперу. Але всупереч усім і всьому Гібсон рельєфний. І насамперед це стосується його пошуків, у яких він ніколи не зупинявся. Навіть коли життя летіло шкереберть, і протягом певного часу замість режисування власних фільмів йому доводилось зніматися у прохідних стрічках.
До свого нинішнього ювілею Мел Гібсон підійшов з неабиякою енергією та завзяттям. За останні півтора десятка років чи не єдиною виразною подією у кар’єрі режисера стала військова драма «З міркувань совісті» (2016). А отже, знову настав час для чогось значущого. Якщо все піде так, як задумав Мел, цим значущим стане продовження «Страстей Христових» у двох частинах під назвою «Страсті Христові: Воскресіння». Бюджет нового опусу – $200 мільйонів. Уже відомі дати прем’єр кожної частини: 26 березня та 6 травня 2027 року. Знятий на новому витку усвідомлення Гібсоном такого-сякого життя, сиквел має здивувати глядача не лише неочікуваним вибором акторів та черговою порцією пронизливого гіперреалізму, але й свіжим прочитанням історії воскресіння Ісуса.
І нехай ця нова амбітна заявка Гібсона ознаменує його чергову перемогу на голлівудському Олімпі – переконливу та ефектну.
Вибрана фільмографія
Актор: «Шалений Макс» (1979, 1981, 1985), «Смертельна зброя» (1987, 1989, 1992, 1998), «Гамлет», «Пташка на дроті», «Ейр Америка» (1990), «Меверік» (1994), «Чого хочуть жінки», «Патріот» (2000), «Бобер» (2011), «Мачете вбиває» (2013), «Геній і безумець» (2019), «Континенталь» (2023).
Режисер: «Людина без обличчя» (1993), «Хоробре серце» (1995), «Страсті Христові» (2004), «Апокаліпсис» (або «Апокаліпто», 2006), «З міркувань совісті» (2016), «Небезпечний рейс» (2025).
