Альберт Ейнштейн: «Уява важливіша за знання»

72

«Розсіяний професор» з образною характеристикою «євангеліста точних наук» мав особливу позицію у питаннях знань, віри, справедливого соціального устрою, війн і політики. Він відкидав релігійні догми і критикував капіталізм, а свої наукові висновки будував на фантазії й абстрактному мисленні, надихаючись яхтою, скрипкою і музикою Моцарта.

«Безтурботна вдача», що здавалася основою дивакуватого характеру Ейнштейна, почуття гумору і вільнодумство знайшли вираження у його найвідомішому іронічному фото з висунутим язиком: так іменинник пожартував на свій 72-й день народження, позуючи репортерам 14 березня 1951 року. Імпровізований портрет, що став перлиною фотомистецтва, показав людську сторону генія: яким насправді був Ейнштейн. Цим зображенням учений був надзвичайно задоволений і назвав свій виразний жест «гримасою непокори людству». І в тому виявилася визначальна риса особистості Ейнштейна.

Недосяжний для розуміння

Колись Альберт Ейнштейн і Чарлі Чаплін обмінялися люб’язностями у тому сенсі, що одного з них світ визнав, розуміючи без слів, а іншого – не розуміючи ні слова. Усвідомити, хто такий Альберт Ейнштейн і чому він змінив науку, так само складно, як і зрозуміти його наукові виклади. Ключові досягнення вченого включають відкриття закону фотоефекту (Нобелівська премія за 1921 рік), формулювання еквівалентності маси й енергії та внесок у квантову теорію.

Хронологія відкриттів Ейнштейна у фізиці:

• спеціальна теорія відносності (1905 рік), більш відома у спрощеному вигляді як формула E = mc²;
• квантова теорія теплоємності і фотоефекту;
• теорія індукованого випромінювання;
• статистична теорія броунівського руху;
• загальна теорія відносності (1907–1916 роки);
• квантова статистика.

Автора «найвідомішого рівняння у світі» американський журнал Time визнав «Людиною ХХ століття». Водночас те ж саме впливове видання метафорично обізвало ексцентричного генія зі скуйовдженою сивою шевелюрою, курильною люлькою і взуттям на босу ногу «здійсненою мрією карикатуриста». Один із засновників сучасної теоретичної фізики і квантової механіки вважається найбільш вагомим розумом від часів Ісаака Ньютона. Свої ідеї швейцарський, німецький та американський фізик-теоретик, лектор-публіцист і громадський діяч-гуманіст виклав не лише у 300 з гаком наукових працях з квантової і загальної фізики, а й у 150 статях і книгах з історії та філософії. Маючи 60 номінацій на Нобелівську премію у зв’язку з теорією відносності, вчений отримав визнання минулих заслуг в теоретичній фізиці лише «заднім числом» і не прибув із подорожі на церемонію вручення.

Ейнштейн отримує Нобелівську премію

Науковий внесок

Науковець вважав, що в різних обставинах час тече по-різному. У спеціальній теорії відносності він встановив, що швидкість світла є постійною, а час і простір залежать від швидкості руху. Його знаменита формула «кількість енергії дорівнює добутку маси тіла на квадрат швидкості світла» (E = mc²) пояснює ефект, коли найменша маса, розігнана до швидкості світла, випромінюватиме велику кількість енергії (подальший винахід атомної бомби підтвердив цю теорію). Загальна теорія відносності, що описала гравітацію не як силу, а як викривлення простору-часу масивними об’єктами, пояснила рух планет, викривлення світла й існування чорних дір. Як один із засновників квантової теорії, вчений запропонував у 1905 році концепцію світлових квантів (фотонів) для пояснення фотоефекту (за що Ейнштейн отримав Нобелівську премію з фізики).

У т. зв. статистиці Бозе-Ейнштейна вчений створив метод обрахування та опису світлових частинок (бозонів). У броунівському русі Альберт Ейнштейн розвинув статистичну теорію, яка підтвердила існування атомів. Учений констатував єдину теорію поля, магнітомеханічний ефект і квантову телепортацію. Теорія індукованого випромінювання заклала теоретичну основу для створення лазерів. Створивши спеціальну та загальну теорії відносності, які переосмислили поняття простору, часу та гравітації, вчений докорінно змінив сучасну фізику і відкрив шлях до побудови теорії Всесвіту – космології. Тож квантова механіка, Ейнштейн і сучасна наука – пов’язані явища. Вплив Ейнштейна на сучасну фізику та технології – у тому, що роботи фізика Альберта Ейнштейна заклали основу для сучасної космології, ядерної фізики, лазерних технологій і супутникової навігації.

У чому суть теорії відносності простими словами?

Сам автор говорив, що вчений нічого не створює, а лише спостерігає. Теорія відносності Ейнштейна була відкрита випадково, коли науковець зауважив, що автівка, яка рухається з однаковою швидкістю і в одному напрямку з іншим автомобілем, залишається щодо нього нерухомою. Розглянуті машини, рухаючись щодо планети і об’єктів на ній, перебувають водночас у стані спокою стосовно одна одної. Теорія відносності Альберта Ейнштейна складається з двох частин. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності і розглядає викривлення в просторі-часі, а спеціальна теорія відносності стверджує: що більшою є швидкість, з якою рухається тіло, то більше спотворюється час і розміри. Але визнання відкриття Ейнштейна Нобелівським комітетом потребувало доказів того, що базувалося на уяві вченого.

Зрештою, Нобелівська премія Ейнштейну була присуджена лише через 16 років – за теоретичне відкриття, зроблене у 1905 році. Цьому сприяла номінація іншого вченого – шведського фізика Озеєна, який «підсвітив» ім’я Ейнштейна у зв’язку з поясненням природного явища, спостережуваного в експерименті. Формулювання для Нобелівської премії Ейнштейна було таким: «За заслуги перед теоретичною фізикою і особливо за відкриття закону фотоелектричного ефекту». Тож формально Альберт Ейнштейн здобув премію передусім за назване досягнення, яке було частиною теорії відносності. Спостережне підтвердження відкриття Ейнштейна зробило вченого науковою зіркою. Пересічні перехожі постійно зупиняли популярну особистість на вулиці і просили пояснити «знамениту теорію». Через таке «народне визнання» Нобелівському лауреату часто доводилося вдавати з себе іншу особу.

Дитинство Ейнштейна

Народився геній 14 березня 1879 року в Німеччині. Наступного року його батьки, світські євреї-ашкеназі Герман Ейнштейн (комерсант та інженер) і Пауліна Кох, переїхали з дитиною з Ульму до Мюнхену, де за рік у первістка з’явилася молодша сестра Марія (Майя), майбутня науковиця у галузі романської філології, з якою старший брат дружитиме все життя. Батько та дядько заснували у промисловому місті електротехнічну компанію з випуску обладнання, що працювало на постійному струмі. Ключовим спогадом дитинства Ейнштейна було знайомство з подарованим батьком компасом – той прилад викликав у хлопчика цікавість до електромагнетизму і натякнув йому на «глибоко приховані явища, що мають стояти за речами».

Іншим вражаючим відкриттям дитини стала музика: грати на скрипці мовчазний малюк навчився раніше, ніж розмовляти (до 7 років хлопець не говорив, хоча надалі навіть складав рими). З п’яти років Альберт навчався в католицькій початковій школі, а у вісім років перевівся до гімназії, де здобував середню освіту. Той період виявився для Ейнштейна важким: батьки змушені були продати неприбутковий бізнес і переїхати в Італію, залишивши 15-річного підлітка у Мюнхені для завершення навчання. Батько хотів бачити сина електротехніком, але Альберту не подобалося запам’ятовувати матеріал без розуміння, адже це шкодило його творчому мисленню. Отриманню дозволу покинути гімназію за рік до її закінчення сприяв 1894 року лист від лікаря.

Особливості розвитку

Коли одні дослідники біографії Альберта Ейнштейна припускають наявність в нього дислексії, яка ускладнювала читання та виклад думок словами і розвивала в учня видатне візуально-просторове мислення, інші вважають це питання дискусійним і не пов’язують таку дитячу особливість як затримка мовлення з не підтвердженим діагнозом. Водночас ученому приписують властивий також Ісаку Ньютону аутизм (синдром Аспергера або інші особливості розвитку). Проте, в обох випадках дитяча замкнутість не завадила непересічним особистостям стати науковими світилами і, зокрема, не перешкодила ранньому вияву генія Ейнштейна, який ще підлітком написав в Італії есе «Про дослідження стану ефіру у магнітному полі» і з дитинства випереджав однолітків успіхами у фізиці та математиці.

У 12 років Альберт Ейнштейн взявся за самостійне вивчення алгебри, аналізу й евклідової геометрії і до 13-річчя винайшов власний доказ теореми Піфагора. Домашній наставник математичного вундеркінда згадував, що отриманий для самостійного вивчення підручник з геометрії 12-річний підліток опрацював «від А до Я» і вже тоді дійшов висновку, що «природа є математичною структурою». У 14 років Альберт Ейнштейн опанував інтегральне та диференціальне числення і так стрімко прогресував у вищій математиці, що ніхто з оточення не міг уже його наздогнати. Паралельно інтереси підлітка поширилися на музику та філософію. Знайомлячись у ту пору з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта, Ейнштейн демонстрував розуміння складних матерій, недоступних простому читачеві.

Эйнштейн в 14 років

Фізика та лірика

Коли 16-річний Альберт Ейнштейн спробував вступити до федеральної політехнічної школи у Цюріху, на вступному іспиті він виявив видатні знання з фізики та математики, однак недобрав бали з інших дисциплін, тож продовжив шкільну освіту. Зберігся атестат Ейнштейна про закінчення у 1896 році середньої школи в кантоні Аарґау – цей документ розвінчує міф про учнівську неуспішність генія, який нібито був недоучкою. Найбільш високі оцінки учень мав з алгебри, геометрії, фізики й історії. З відмінними знаннями випускник вступив у 17 років на чотирирічну програму з математики та фізики у федеральній політехнічній школі, відмовившись задля уникнення військового обов’язку від громадянства Вюртемберзького королівства.

Атестат Ейнштейна в Арау (оцінки за шестибальною системою)

З-поміж п’яти першокурсників на обраному напрямі виявилася єдина жінка – 20-річна сербка Мілева Марич. Очевидці описували її як «розумну, серйозну і милу», попри те, що вона була «негарною, невисокою, худою, смаглявою і кульгавою» (мала вивих лівого стегна). Надалі однокурсники, об’єднані любов’ю до фізики, стали коханцями. Альберт, якого дівчина називала «мій милий Джонні», присвячував своїй «маленькій чаклунці» та «кошенятку, якого подумки бажав розцілувати», пестливі вірші. Батьки Ейнштейна заперечували проти шлюбу 17-річного сина з 21-річною подругою, і вагітна молода жінка, двічі проваливши випускні іспити у Цюріхському політехнікумі (на відміну від Ейнштейна, який закінчив виш із середнім балом 4,91), попрощалася з професійним амбіціями і повернулася додому в Нові-Сад без обручки і диплому.

«Втрачене життя»

Доля народженої без шлюбу першої дитини Ейнштейна невідома. З’ясовано, що своєї дочки Лізерль, яка з’явилася на світ на початку 1902 року, батько не бачив ніколи. З тодішнього листування Альберта Ейнштейна можна зрозуміти: дитину або віддали прийомним батькам, або немовля померло від скарлатини. І хоча з матір’ю свого первістка Ейнштейн у січні 1903 року таки одружився, він не приховував, що зробив це з внутрішнім опором і лише з почуття обов’язку. У травні 1904 року в Берні у подружжя народився син Ганс Альберт, а у липні 1910 року в Цюриху Мілева Марич народила другого сина Едуарда (на жаль, він матиме психічний розлад). За кілька місяців до його народження Альберт Ейнштейн відгукувався про свій шлюб як про «помилку».

В листах до жінки, яка була його юнацькою любов’ю, чоловік сумував, що не вона стала його дружиною. «Завжди згадую тебе з ніжністю і почуваюся таким нещасним, як тільки може почуватися чоловік зі втраченим життям», – писав Альберт Ейнштейн Марі Вінтелер, що була його першим коханням у 1895–1896 роках, коли юнак жив у родині її батьків під час навчання у школі в Аарау (дівчина була донькою вчителя Ейнштейна Йоста Вінтелера). Короткочасне захоплення до здобуття вченим світової слави обірвав вступ Альберта до Цюріхського політехнікуму, де він зустрів своє нове натхнення Мілеву Марич, але родинні зв’язки з сім’єю Марі Вінтелер не припинилися: сестра Альберта Майя згодом вийшла заміж за її брата Пауля. Натомість, сім’я Ейнштейна розпалася – його перший шлюб закінчився розлученням.

Клерк у патентному бюро

Ейнштейн – класичний мотивуючий приклад для тих, у кого справи йдуть не так, як би хотілося. У період перших наукових праць і навіть під час створення першої частини теорії відносності випускник Федеральної політехнічної школи з дипломом викладача математики та фізики два роки шукав роботу за фахом, але так і не зміг влаштуватися вчителем – у швейцарських школах для нього не знайшлося місця. За протекцією батька  свого друга Ейнштейн отримав посаду помічника експерта третього класу у Швейцарському патентному бюро в Берні. Геній, якого невдовзі знатиме весь світ, на початку ХХ століття кілька років працював клерком у конторі. На робочому місці в патентному відомстві експерт оцінював патентні заявки, і дослідники біографії Ейнштейна припускають, що саме в поданих на розгляд винаходах він міг почерпнути ідеї для спеціальної теорії відносності.

Ейнштейн у патентному бюро

До речі, та перша робота майбутнього професора сформувала і його зовнішній вигляд. Саме тоді виник образ патлатого генія, який не знає дороги до перукарні. Скромна платня клерка і народження сина дійсно налаштовували Ейнштейна на заощадження коштів. До того ж він був дуже зайнятим і не мав часу слідкувати за зачіскою, тож не бачив проблеми в тому, щоб раз і назавжди відмовитися підстригатися у майстрів. Коли його пружні кучері відростали так, що стирчали у різні боки, зайві пасма відрізала дружина. Даремно вчені люди ігнорують забобони, адже стригти одне одного подружжю вважається поганою прикметою, і в сім’ї Ейнштейна вона справдилася – жінка таки «відрізала» від себе чоловіка, хоч і створила оригінальну зачіску, яку називають «зачіскою Ейнштейна».

Щастя не судилося

Історія стосунків двох фізиків, один з яких (точніше – одна) підпорядкував себе іншому, є повчальною для розуміння наслідків жіночої жертовності й аналізу того, як особисте життя Ейнштейна вплинуло на його наукову кар’єру. Серед дослідників спадщини Альберта Ейнштейна тривають дискусії щодо значення Мілеви Марич у відкритті теорії відносності Ейнштейна та її внеску у роботи 1905 року – так званого «року чудес» (annus mirabilis). Тоді фізик Ейнштейн ставав все більш відомим, публікуючи одну за одною проривні наукові статті (зокрема, про спеціальну теорію відносності), а його інтелектуальна соратниця вела домашнє господарство і піклувалася про родину. Чоловік визнавав, що жінка допомагала йому з розрахунками і «чудово про все дбала».

Зазначаючи участь Мілеви Марич в інтенсивній спільній роботі, яка передувала розробці спеціальної теорії відносності, ряд експертів доводять причетність дружини до успіхів чоловіка цитатами з його листів до Мілеви, де неодноразово зустрічаються вислови «наша стаття» та «наша робота над відносним рухом». Натомість, сама Марич у листах до подруги називала ті роботи «ідеями Альберта, якими вона дуже пишається». Водночас жінка скаржилася, що тепер мало бачить чоловіка, «зайнятого лише своєю роботою». Тож навіть припускаючи певний вплив дружини на відкриття Ейнштейна, чимало дослідників схильні вважати Мілеву Марич не ошуканою дослідницею, а жертвою часу, який не давав жінкам жодного шансу на наукову реалізацію.

Альберт Ейнштейн з першою дружиною Мілевою Марич

Особисте життя Ейнштейна

Втім, є й інша точка зору, що теж виникла не на порожньому місці. Чи міг перешкодити науковому визнанню своєї першої дружини сам Альберт Ейнштейн, дехто відповідає ствердно. Як доказ негідної поведінки вченого наводяться поставлені ним умови дружині для спільного проживання в Берліні. У листі від 1914 року Ейнштейн перелічує Мілеві Марич її обов’язки: піклуватися про порядок в його одязі та білизні, тричі на день приносити йому у кабінет їжу і відразу замовкати, коли він про це попросить. На той час учений уже два роки мав романтичні стосунки з кузиною Ельзою Левенталь (наступною дружиною) і поводився з Мілевою як з хатньою робітницею, котру нема за що звільнити. Дізнавшись про зраду, Марич з синами негайно повернулася до Цюріху.

14 лютого 1919 року подружжя оформило розлучення на підставі п’ятирічного окремого проживання. У виконання взятих на себе фінансових зобов’язань перед родиною Ейнштейн віддав колишній дружині майже всю суму своєї Нобелівської премії за 1921 рік (у 1922 році він отримав 121 000 шведських крон, що дорівнювало $32 000). Мілева Марич придбала на ті гроші кілька будинків у Цюріху, що забезпечило її майбутнє. Померла вона 1948 року у 73-річному віці, а молодший син із діагнозом шизофренія закінчив своє життя 1965 року у психіатричній лікарні. Щодо Альберта Ейнштейна – він одразу ж після розлучення, того ж 1919 року, одружився з власною двоюрідною сестрою по матері та троюрідною по батькові Ельзою Левенталь, удочеривши її двох доньок.

«У злагоді з жінкою»

Гість Альберта Ейнштейна Чарлі Чаплін описував його другу дружину як «жінку з квадратною фігурою та життєвою силою» і зазначав, що вона не приховувала насолоди від величі свого чоловіка. А хтось із друзів ученого так висловив своє враження від побаченого у їх типовому для заможних берлінців домі: «У будинку з розкішними меблями, килимами та картинами Ейнштейн здавався чужим – як представник богеми в гостях у буржуа».  Емігрувавши з чоловіком у 1933 році до США, через три роки Ельза померла (мала проблеми з нирками та серцем). Надалі вдівець більше не одружувався: захоплюючись здатністю інших чоловіків «жити у справжній злагоді з жінкою», повідомляв, що сам він «двічі намагався вирішити подібне завдання й обидва рази його ганебно провалив».

Альберт Ейнштейн з Ельзою Левенталь

Другій дружині, як і першій, Ейнштейн не був вірним: 1923 року він почав стосунки з племінницею свого товариша, секретаркою Бетті Нойман. Серед жінок, з якими Альберт мав зв’язки під час шлюбу з Левенталь, – заможна єврейська вдова Тоні Мендель, багата власниця квіткового бізнесу Естелла Каценелленбоген, одружена австрійка Маргарете Лебах і берлінська світська левиця Етель Міхановскі, а після смерті дружини вчений мав короткочасний роман з вірогідною російською шпигункою Маргаритою Коньонковою (її чоловік-скульптор створив бронзове погруддя Альберта Ейнштейна для Інституту перспективних досліджень у Прінстоні). Підтримувати у Прінстоні побут Ейнштейна після смерті другої дружини взялася його сестра Майя: тікаючи від фашистського режиму у 1939 році, вона переїхала до брата в США і прожила з ним до власної смерті.

Пацифізм Ейнштейна

Відчуження Ейнштейна від Німеччини, де він народився, почалося з часів Першої світової війни і оприлюднення документу, який виправдовував німецьку агресію. Попри те, що «Маніфест дев’яноста трьох» був підписаний видатними німецькими інтелектуалами, Альберт Ейнштейн став одним із небагатьох, хто публічно від нього дистанціювався, підписавши натомість пацифістський «Маніфест до європейців». Пацифізм Ейнштейна – його стала позиція, що не перешкоджала успішній академічній кар’єрі вченого. У статусі інтелектуальної ікони фізик Ейнштейн активно подорожував світом, зустрічаючись з імператорами, королями і прем’єрами та виступаючи перед науковцями чи політиками. Рішення Ейнштейна здійснити велику східну подорож у 1922 році не дозволило вченому приїхати до Стокгольма на вручення Нобелівської премії. Німецький дипломат, який представляв лауреата на Нобелівському банкеті, у промові похвалив автора визнаного відкриття не лише як фізика, а й як борця за мир.

Свідоме неприйняття війни зблизило Ейнштейна з кінозіркою Чарлі Чапліном, який також був відомим пацифістом. Ейнштейн і Друга світова війна – закономірні антагоністи: у влади нацистів не було жодного шансу привернути на свій бік видатного співвітчизника. З приходом до влади нового канцлера Адольфа Гітлера Ейнштейн відмовився від німецького паспорту. У лютому-березні 1933 року Гестапо провело кілька обшуків у берлінській квартирі вченого. Нацистська влада конфіскувала особистий вітрильник Ейнштейна і перетворила на табір Гітлер’югенду його будинок. Один із німецьких журналів назвав Ейнштейна «ще не повішеним», заніс до переліку ворогів режиму і оголосив винагороду за його голову в $5000. Після ухвали законів, які забороняли євреям обіймати офіційні посади (зокрема, викладати в університетах), Німецький студентський союз почав спалювати праці Ейнштейна. Вчений-антифашист відмовився від членства в Прусській і Баварській академіях наук і перестав спілкуватися з колегами, які не виїхали з Німеччини. Водночас він переймався долею єврейських науковців з Німеччини і закликав провідних британських політиків (Вінстона Черчілля, Остіна Чемберлена, Ллойда Джорджа) сприяти їх евакуації до британських університетів.

Ейнштейн отримує американське громадянство

Ейнштейн і атомна бомба

Сам учений переселився до США, прийнявши пропозицію стати постійним науковим співробітником Інституту перспективних досліджень у Прінстоні, де присвятив себе пошукам теорії об’єднання у фізиці. «Теорія всього» поєднала б у межах єдиного математичного опису квантову механіку (мікросвіт) з загальною теорією відносності (гравітацією). Причини невдачі Ейнштейна у цьому прагненні його наступник у пошуках Стівен Гокінг вбачав у тому, що в ті часи ще було надто мало відомо про ядерні сили. Це виражалося і в тому, що Ейнштейн називав «помилкою свого життя»: підписання листа до президента США Рузвельта із закликом створити атомну бомбу (мотивом було побоювання, що інакше її першими зроблять німці). У подальшому Ейнштейн про це дуже шкодував.

Причинами того, чому Ейнштейн виступав проти атомної бомби, були ті ж самі пацифістські переконання й усвідомлення катастрофічних наслідків застосування зброї, що здатна знищити людство. Сам учений-фізик не брав участі в Мангеттенському проєкті і вважав створення зброї масового знищення трагічною помилкою. Пацифізм Ейнштейна полягав у тому, що вчений був переконаним прибічником миру та роззброєння. Гуманіст Ейнштейн усвідомлював, що атомна енергія має служити людству, а не знищувати його. Принциповим моментом у науковій діяльності фізика була відсутність безпосередньої участі в антилюдському проєкті – його теоретична фізика не була основою для практичного створення ядерної зброї. Після американських атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі Альберт Ейнштейн активно виступав за міжнародний контроль над атомною енергією і попереджав про глобальну загрозу ядерної війни.

«Час йти»

Авторитет Ейнштейна, досягнутий завдяки його революційним відкриттям у фізиці, дозволяв ученому активно впливати на суспільно-політичні перетворення у світі. Альберт Ейнштейн був переконаним демократичним соціалістом, критикував капіталізм і засуджував расизм («найгіршу хворобу Америки»). Він виступав за «єдиний можливий запобіжник свавіллю державних еліт» – демократичний світовий уряд у межах федерації світу. Ейнштейн не був націоналістом і не підтримував створення незалежної єврейської держави. Попри це, йому запропонували її очолити. Вчений і громадський діяч пропозицію відхилив. До кінця життя тривав зв’язок Ейнштейна з Інститутом перспективних досліджень. Відомо, що ФБР ще з 1932 року мало на вченого-вільнодумця секретне досьє, яке налічувало 1427 сторінок.

Останні роки самотність вченого розраджували секретарка Еллен, білий тер’єр Чико та кіт Тигр. Сестру Майю Альберт Ейнштейн пережив на чотири роки. Зазнавши 17 квітня 1955 року внутрішньої кровотечі внаслідок розриву аневризми черевної аорти, Альберт Ейнштейн відмовився від хірургічного втручання зі словами: «Я своє зробив – час іти». Вранці наступного дня вчений помер на 76-му році життя у Прінстонській лікарні. З науковою цікавістю патологоанатом Томас Столц Гарві вилучив під час розтину мозок генія для дослідження секретів його розуму. Тіло небіжчика спалили, а порох розвіяли в невідомому місці. Особисті архіви, бібліотеку й інтелектуальну спадщину Альберт Ейнштейн заповів Єврейському університету в Єрусалимі. Останнім незакінченим текстом ученого стала чернетка недописаної в лікарні промови для телевізійного виступу з нагоди сьомої річниці створення Ізраїлю.

Найвідоміші цитати Ейнштейна

• Відколи математики накинулися на теорію відносності, навіть я перестав її розуміти.
• Я не маю ніякого таланту, тільки допитливість.
• Є два способи прожити життя: перший – вважати, що ні в чому немає дива, другий – вважати, що диво є у всьому.
• Фантазія важливіша, ніж знання.
• Пошук істини важливіший, ніж володіння нею.
• Істина – це те, що витримує перевірку досвідом.
• Якщо ви щось не можете пояснити шестирічній дитині, ви того самі не розумієте.
• Є дві безмежні речі – Всесвіт і людська дурість, хоча щодо Всесвіту я маю сумніви.
• Не можна робити те саме і сподіватися на інші результати.
• Жодну проблему не можна розв’язати на тому ж рівні, на якому вона виникла.
• Світ – це небезпечне місце. Не через те, що люди злі, а тому що не хочуть цього виправити.
• Сила приваблює людей із низькою мораллю.
• Наука без релігії кульгава, релігія без науки сліпа.
•  Не знаю, якою зброєю вестиметься Третя світова війна, але Четверта – палицями та камінням.
•  Якщо ви хочете щасливо жити, то маєте бути прив’язані до мети, а не до людей чи речей.
•  Не намагайтеся стати успішною людиною, а намагайтеся стати цінною.