Вагу досягнень науковця, відомого своїми революційними відкриттями про космічні чорні діри та виникнення світу внаслідок Великого вибуху, збільшило важке і невиліковне захворювання, яке спотворило тіло і відняло мову, але не здолало блискучого розуму людини-легенди.
Що придумав Стівен Гокінґ
На 25-му місці у переліку BBC «100 найвидатніших британців» – розробник теорії походження Всесвіту й автор теорії «темного лісу» (припущення про приховування розвиненими інопланетянами свого існування через небезпеку зустрічі з більш потужними цивілізаціями). Але основним полем діяльності Стівена Гокінґа було вивчення фізики чорних дірок. Він довів, що ця «космічна порожнеча» випромінює енергію (теплову радіацію), поступово втрачає масу і «випаровується» («випромінювання Гокінґа»).
У співпраці з Роджером Пенроузом Стівен Гокінґ розширив концепцію сингулярності (стан нескінченності, коли звичні математичні та фізичні закони перестають діяти), описавши точки нескінченної щільності у центрі чорних дір і на момент Великого вибуху. А разом із Джеймсом Хартлом науковець працював над «хвильовою функцією Всесвіту» і досліджував історію космосу математичними засобами. Стівен Гокінґ вивчав зникнення інформації, поглиненої чорною дірою, і припускав її можливе збереження.
Стівен Гокінґ з теоретиками струн Девідом Гроссом та Едвардом Віттеном на конференції з струн у січні 2001 року
Значення ідей ученого
Основним науковим внеском англійського фізика стала квантова космологія: він застосував до чорних дір принципи квантової механіки та термодинаміки і заклав основи квантової гравітації, надавши інструмент подолання межі розуміння, де моделі світу руйнуються, а процеси стають непередбачуваними. Тобто без квантової гравітації неможливо спрогнозувати, що відбудеться. Зокрема, космологічна сингулярність має спільні риси з некерованою перспективою технологічної нескінченності.
Коли Штучний Інтелект перевершить людський розум, це призведе до вибухового і неконтрольованого зростання технологій. Цивілізацію змінять біотехнології, інтеграція людини та машини. Гіпотетичні наслідки таких процесів допоможуть уявити роботи вченого. Його теоретичні пошуки відбувалися у вкрай важливому напрямку, а зроблені відкриття випередили свій час і надали імпульсу новим дослідженням. Науковий пріоритет Стівена Гокінґа в царині фізики вкарбував його ім’я в історію точних наук.
Між Оксфордом і Кембриджом
Англійський фізик-теоретик народився в Оксфорді, а помер в Кембриджі, і для наукової діяльності унікального вченого життя в найбільших британських університетських центрах мало вирішальне значення. У 20 років популяризатор наукових знань став випускником Оксфордського університету, а потім упродовж трьох десятиліть (у 1979–2009 роках) обіймав престижну іменну посаду Лукасівського професора математики і був почесним професором у Кембриджському університеті.
Директор з досліджень Центру теоретичної космології Кембриджського університету був членом Лондонського королівського товариства, Папської академії наук та інших академічних спільнот. Його внесок у науку був оцінений найвищою цивільною нагородою США – Президентською медаллю Свободи. Науково-популярні книги Стівена Гокінґа «Коротка історія часу», «Всесвіт у горіховій шкаралупці», «Великий замисел» та інші бестселери розповідають просто про складне.
Знаки долі
Дослідник чорних дір народився 8 січня 1942 року – рівно через 300 років після того, як цей світ покинув видатний фізик, математик і астроном Галілео Галілей. І то була перша «космічна підказка», в якому напрямі майбутньому космологу шукати своє покликання. Іншим його видатним попередником на обраному шляху виявився творець класичної фізики і математичного аналізу Ісаак Ньютон, який за містичним збігом обставин чи за математичними законами Всесвіту народився у рік смерті Галілео Галілея, 4 січня 1643 року.
Слідами свого «астрофізичного колеги» Стівен Гокінґ ходитиме в прямому й образному сенсі. Науковців різних епох об’єднав Кембридж, де обидва вчені мали статус Лукасівського професора математики (надзвичайну наукову посаду, пов’язану з дослідженнями у космології та квантовій гравітації, 1663 року заснував меценат і випускник Кембриджського університету Генрі Лукас, із коштів якого вона по заповіту фінансується). Освіту Стівен Гокінґ отримав у рідному місті – в Оксфордському університеті.
Культ знань
В престижному Оксфорді здобули освіту і батьки Стівена – Френк Гокінґ вивчав в університеті медицину і досліджував тропічні хвороби, а секретарка медичного дослідницького інституту Ізабелл Волкер вивчала філософію, політику й економіку. Мати походила з родини лікарів, що мешкали в шотландському Глазго, а батьків заможний прадід жив у Йоркширі. Після втрати статків через невдале придбання фермерських земель в аграрну кризу прабабуся відкрила вдома приватну школу.
Тож культ освіти в родині Гокінґів панував у кількох поколіннях. Коли у 1950 році батько Стівена Гокінґа очолив відділ паразитології в Національному інституті медичних досліджень і перевіз родину до Сент-Олбанса у графство Гартфордшир, тамтешнім мешканцям нові сусіди здалися вкрай розумними, але дивакуватими: їздили вони на переробленому таксі, за обідом мовчки читали книжки, швидко занедбали великий будинок і анітрохи цим не переймалися.
У пошуках фундаментального
Коли очільник родини від’їжджав працювати до Африки, сім’я могла поїхати на курортну Майорку і чотири місяці гостювати там у приятелів. Завжди зайнятого справами батька Стівен називав своїм взірцем – син намагався бути на нього схожим. «Позаяк батько був науковцем, займатися наукою мені здавалося природним, – пояснював Стівен Гокінґ. – Але мене не вабили медицина та біологія, я хотів займатися чимсь фундаментальним і знайшов необхідну мені точність у фізиці».
У 21 рік життя випускника Оксфорду змінилося: лікарі виявили у пацієнта безнадійну хворобу і приготували його до короткого життя – Стівену давали на завершення справ лише пару років. Але попри хворобу Стівен Гокінґ прожив до 76-річного віку, чим неймовірно вразив медицину. Після діагностування бічного аміотрофічного склерозу чоловік із захворюванням моторних нейронів встиг двічі одружитися, стати батьком, мати онуків і сформувати за 50 років плідної роботи солідний інтелектуальний спадок.
Стівен Гокінґ одружується з Джейн Вайлд
Подорож у нескінченність
«Хоча над моїм майбутнім нависла хмара, після потрясіння через діагноз я почав отримувати від життя більше задоволення», – описував зміни у своєму стані фахівець у галузі теоретичної фізики. Він не став відкладати життя і запропонував одружитися дівчині, з якою був знайомий з університетських років. На реєстрацію шлюбу він прийшов 1965 року з тростиною. Молода дружина Стівена Гокінґа Джейн Вайлд навряд чи достеменно усвідомлювала, що на неї чекало попереду.
Про те, яка хвороба була у Стівена Гокінґа, Джейн напише автобіографічну книгу «Подорож у нескінченність: моє життя зі Стівеном» – на її основі буде знято повнометражну британську художню драму «Стівен Гокінґ. Теорія всього». Вийшов також документальний серіал «Всесвіт Стівена Гокінґа». Як показують ці фільми, Стівен Гокінґ захистив докторську дисертацію ціною щоденної боротьби за нього медичного персоналу і дружини, яка допомогла чоловікові сказати людству дещо важливе.
Спогади про знайомство
Ось як описувала своє перше враження від студента Оксфорда дружина Стівена Гокінґа Джейн: «На протилежному боці вулиці йшов перевальцем незграбний юнак з опущеним поглядом і обличчям, схованим від світу під непокірною темною копицею волосся. Занурений у свої думки, він нікого не помічав і на нашу компанію школярок на іншій стороні дороги теж не звернув уваги. Для сонного Сент-Олбансу він був нонсенсом, ексцентричним феноменом». Дівчину підкорили його незалежність і почуття гумору.
«Слухати цю незвичайну людину було дуже цікаво і приємно, – згадувала Джейн, – він задихався від реготу над власними жартами, багато з яких стосувалися його самого». Через два роки після одруження, у 1967 році, у пари народився син Роберт, через три роки – дочка Люсі (вона стане письменницею), а в 1979 році – син Тімоті. Діти Стівена Гокінґа додали заклопотаній доглядом за чоловіком дружині проблем, а з подальшими негараздами їй стало вже зовсім нестерпно.
Як спілкувався Стівен Гокінґ
Давати собі раду у хворого професора виходило до 1974 року: тоді він ще міг вставати з ліжка і самостійно їсти, але надалі вченому знадобився фаховий догляд. У 1985 році науковець захворів на пневмонію, яка мала ускладнення, що призвело до операції трахеотомії і втрати голосу. Відтоді Стівен Гокінґ не лише пересувався у колісному візку, а й до кінця життя був змушений покладатися на цілодобову допомогу команди відданих помічників. А передусім він мав заново вчитися комунікації з оточенням.
Спочатку Стівен спілкувався з дружиною за допомогою літер алфавіту на планшеті: Джейн по черзі проходила по буквах і, коли натрапляла на потрібну, онімілий чоловік піднімав брову. Надалі для нього створили комп’ютерну програму, що дозволяла добирати слова на екрані за допомогою спеціального перемикача, який керувався натисканням пальця або м’яза щоки. Вибрані слова озвучував синтезатор – «штучний голос» уможливив спілкування, виступи і подальшу наукову діяльність ученого.
Іспит для шлюбу
У своїй книзі «Подорож у нескінченність» Джейн розповіла про те, як врятувала чоловікові життя, коли не дала згоди лікарям при ускладненні пневмонії відключити систему штучної вентиляції легень. Вона рішуче відповіла на питання доктора про припинення реабілітації: «Стівен мусить жити!». На рахунку чоловіка тоді вже було кілька мільйонів доларів, які б у разі його смерті успадкувала дружина, та вона про це навіть не думала. Втім, з 1990 року подружжя, що було разом 26 років, почало жити нарізно.
Втомлена жінка зважилася на роман з другом сім’ї Джонатаном Джонсом, який допомагав їй з усім впоратися. Через п’ять років Стівен і Джейн розлучилися. І одразу ж, того ж 1995 року, вчений знову одружився – зі своєю доглядальницею Елайн Мейсон, яка заради немічного мільйонера покинула чоловіка і двох дітей (за іронією долі, її найняла перша дружина). Другий шлюб протримався 11 років. Стівен Гокінґ називав ті стосунки «пристрасними та бурхливими»: на його тілі навіть були сліди побиття.
Невагомість і гравітація
До життя науковець ставився філософськи. Його думки варті того, щоб взяти їх на озброєння: «З точки зору Космосу наші проблеми – мізерні», «Де є життя – є й надія», «Щоб чогось домогтися, не варто здаватися», «У Всесвіті не було б сенсу, якби він не був домом, де живуть наші дорогі люди». У 2007 році Стівен Гокінґ здійснив політ у невагомість і повернувся на Землю дуже щасливим. Доставило йому задоволення і відновлення добрих стосунків з першою дружиною, дітьми та трьома онуками.
Стівен Гокінґ здійснює політ у невагомості літаком компанії Zero Gravity
І, звичайно, багато радості дослідникові дарувала наукова робота. Свої останні роки Стівен Гокінґ провів у Кембриджі, де до кінця життя працював в університеті. Помер геній, що 50 років обманював смерть, у віці 76 років. Дата смерті виявилася такою ж символічною, як і народження: це сталося в його кембриджському будинку в ніч на 14 березня 2018 року – у Міжнародний День Числа Пі та в день народження лауреата Нобелівської премії по фізиці Альберта Ейнштейна, який теж вивчав гравітацію.
Задум Всесвіту
Чому не отримав Нобелівську премію Стівен Гокінґ, незважаючи на величезний внесок у фізику, фахівцям зрозуміло: його ключові ідеї, припущення і передбачення не могли бути експериментально перевірені. Підтвердження революційних гіпотез у галузі теоретичної фізики потребують значних технологічних проривів, які здійснюються пізніше. А визнанням заслуг Стівена Гокінґа є поховання його праху поруч з могилами Ісаака Ньютона і Чарльза Дарвіна у Вестмінстерському абатстві в Лондоні.
Діти Стівена Гокінґа завершили останню книгу вченого знайденими в архівах відповідями на питання, які цікавлять людство. Зокрема, атеїст зазначав: «Кожен вільний вірити у що хоче, але скоріше за все Бога не існує. Ніхто не створював Всесвіту і ніхто не керує нашою долею. Фізична наука приводить мене до впевненого усвідомлення, що насправді раю немає, а загробне життя – ілюзія для тих, хто боїться темряви. Маємо лише це життя, щоб оцінити величний задум Всесвіту, за що я йому безмежно вдячний».
