Ніла Іваненко 
Дослідники навіть запровадили для цього стану термін – позитивна самотність: вона пов’язана не з безпросвітною ізольованістю, що роз’їдає особистість зсередини, а з благополуччям. Це – усамітнення, що зцілює душу.
Останніми роками психологи б’ють на сполох з приводу того, що люди дедалі більше віддаляються одне від одного. Статистика показує, що нині жителі Землі схильні перебувати на самоті частіше, ніж будь-коли. На дозвіллі вони проводять час удома – переважно сам на сам із собою, обідають та подорожують поодинці.
Ба більше, кількість людей, які живуть усамітнено, за останні 50 років подвоїлася. Самотність та ізоляція справді є соціальними проблемами, які потребують серйозної уваги психологів: зокрема тому, що пов’язані з розвитком депресії та скороченням тривалості життя.
Але в цього явища є й інший, позитивний бік, що заслуговує на вивчення науковцями. В цьому переконана психологиня Вірджинія Томас із Міддлберійського коледжу, одного з найстаріших престижних гуманітарних вишів США, заснованого 1800 року у Вермонті. Протягом десяти останніх років пані Томас досліджувала задоволення від самоти та мистецтво отримувати від неї користь.
Тож яка користь від самотності?
Дослідниця задокументувала численні переваги, які отримує той, хто вирішує проводити час наодинці із собою: від можливості підзарядитися і розпочати особистісне зростання до відведення часу для емоційного та творчого самовираження.
Пані Томас вважає цілком зрозумілим, коли хтось починає жити відокремлено від родичів, щойно йому (чи їй) це дозволять фінансові можливості. На запитання про такий спосіб життя ця людина зазвичай відповідає: «Я хочу більше часу для себе».
Національне опитування, проведене в США у 2024 році, показало, що 56 відсотків американців вважають усамітнення необхідним для свого психічного здоров’я. Але чому позитивний бік самоти часто губиться в потоці попереджень про шкоду соціальної ізоляції?
Можливо, це пов’язано з колективною тривогою стосовно стану самотності. Суспільство сприймає самоту як щось неприродне і нездорове, щось, чого слід боятися, а не цінувати чи заохочувати.
Світова культура, й зокрема американська, нині вбачає в екстраверсії ідеал, а екстраверти, за поширеною думкою, найменше відповідають образу одинаків. Хоча не всі ми народжуємось екстравертами, більшість змушена розвивати в собі цю характеристику особистості, щоб легше здобувати соціальні та професійні нагороди.
Але, як наголосила пані Томас, прагнення до самотності не є патологічним, і воно властиве не лише інтровертам. А ще воно не означає соціальну ізоляцію та самотнє життя.
Соціальні мережі порушують нашу самотність
Однак переваги самотності не виявляються автоматично, коли ми робимо перерву у спілкуванні із суспільством. Вони даються взнаки, коли ми залишаємося наодинці із собою, коли навмисно виділяємо час і простір для спілкування із собою. Але цей терапевтичний стан не маж нічого спільного із тривалим усамітненим сидінням у смартфоні чи комп’ютері.
Дослідження психологині показали, що позитивний вплив самотності на самопочуття людини є значно менш імовірним, якщо більшу частину часу на самоті ми проводимо, дивлячись на екран. А особливо, коли монотонно прокручуємо стрічки соцмереж, розповіло видання Science Alert.
Можливо, саме в такому випадку колективна тривога цілком обґрунтована, особливо щодо молодих людей, які відмовляються від соціальної взаємодії на користь віртуального життя, а в результаті можуть зіткнутися зі значним стресом.
Позитивна самотність «вдивляється» всередину особистості. Це час сповільнитись і поміркувати, робити те, що нам подобається, а не догоджати комусь. Це час бути емоційно відкритими собі, а не іншим. Коли ми розуміємо позитивний бік самотності саме так, її переваги накопичуються. Ми почуваємось відпочилими, оновленими та вільними, набуваємо емоційної рівноваги.
Важливість нового погляду на самоту
Дослідники дедалі частіше підтверджують, що можна і навіть потрібно переосмислити те, як ми думаємо про самотність.
Люди, які сприймають свій час на самоті як заповнений, а не порожній, з більшою ймовірністю сприйматимуть свою ізольованість як щось значуще. А цей досвід використають для досягнення цілей, що орієнтовані на особистісне зростання.
Звісно, якщо після свого пустельництва ми повертаємося до спільноти близьких людей, то можемо потрапити в соціальну ізоляцію. Але при цьому потрібно розуміти, що занадто багато соціальної взаємодії є тягарем, і що таке навантаження негативно впливає на якість наших відносин.
Отже, зв’язок з іншими людьми необхідний нам для нашого добробуту, але не менш важливим є для нас зв’язок із собою, резюмувала Вірджинія Томас.
Фото: pixabay.com
