Більшість з нас чули, що для того, аби насупитися, потрібно залучити більше м’язів, ніж для того, щоб усміхнутися. А отже, для вираження радості потрібно менше зусиль, ніж для похмурості. Однак з огляду на анатомію все дещо складніше.
Усі ми маємо уявлення про фальшиву усмішку, в якій не беруть участь очі. Бачили її на сімейних фотографіях та помічали в натягнутих люб’язностях на робочому місці. При цьому наш мозок виявляв, що щось не так, задовго до того, як ми усвідомлювали, що маємо справу з нещирістю.
Професорка анатомії Мішель Спір із Бристольського університету пояснила, що робить усмішку щирою або фальшивою. Відповідь криється у дивовижному поєднанні анатомії обличчя, неврології та емоційної справжності.
Які є типи усмішок?
Анатомія вирізняє принаймні два типи усмішок. Одну з них назвали на честь французького невролога XIX століття Гійома Дюшенна де Булонь. Усмішка Дюшенна відображає справжнє щастя. Тоді як усмішка другого типу, за словами професорки Спір, має соціальний або стратегічний характер.
Усмішка Дюшенна активує дві ключові групи м’язів. Перша пов’язана з куточками рота: м’яз сміху risorius відтягує їх назовні, а великий виличний м’яз підіймає їх.
Другий і найбільш показовий м’яз orbicularis oculi – круговий м’яз ока. Він напружує м’язи навколо очей, утворюючи всім знайомі «гусячі лапки» та легке звуження, яке асоціюється з теплом та задоволенням.
З другого боку, фальшиві або ввічливі усмішки зазвичай залучають лише м’язи рота. Очі залишаються широко розплющеними або байдужими, а усмішка здається більше механічною, ніж осмисленою – таким собі емоційним камуфляжем.
Як правдиві, так і фальшиві усмішки залежать від VII черепного нерва, також відомого як лицевий нерв. Він посилає сигнали з мозку до м’язів обличчя, розповіло видання Science Alert.
Однак є одна важлива неврологічна відмінність: посмішка Дюшенна, як правило, генерується лімбічною системою, емоційним ядром мозку, зокрема мигдалеподібним тілом – групою нейронів, що обробляє емоційну значущість.
А тим часом усмішка другого типу часто перебуває під свідомішим контролем, що бере початок у моторній корі. Цей поділ означає, що справжні, емоційно обумовлені посмішки є мимовільними.
За твердженням професорки Спір, ви не зможете змусити свої orbicularis oculi переконливо скоротитися, якщо не відчуваєте емоцій, що стоять за цим виразом. Навіть професійні актори повинні використовувати реальні спогади чи методи, щоб переконливо відтворити правдиву усмішку.
Чому наш мозок помічає різницю?
Люди напрочуд добре розпізнають емоційну справжність. Дослідження свідчать, що навіть десятимісячні немовлята можуть відрізнити справжню усмішку від підробленої.
З огляду на еволюцію, ця здатність допомагала нам розпізнати правдивих союзників та уникнути обману. Веретеноподібна звивина (ділянка мозку, що бере участь у розпізнаванні облич) тісно співпрацює з верхньою скроневою борозною, аби розшифровувати вирази, та допомагає нам оцінювати як емоції, так і наміри.
У сучасному житті наша чутливість до нюансів обличчя має неабияке значення. Політики, зірки та працівники сервісу часто демонструють соціальну усмішку, щоб орієнтуватися у складних міжособистісних очікуваннях. Але спостерігачі – усвідомлено чи ні – зазвичай помічають нещирість.
Фальшиві усмішки не обов’язково є зловмисними. Вони нерідко виконують важливі соціальні функції: згладжують незграбні взаємодії, сигналізують про ввічливість, залагоджують конфлікти та демонструють повагу. Вони є важливою частиною того, що соціологи називають «емоційною працею» – керуванням своїми виразами задля відповідності суспільним чи професійним очікуванням.
Але якщо нещиру усмішку довго не знімати з обличчя, це може бути емоційно виснажливим. Дослідження показали, що необхідність усміхатися без справжніх почуттів, особливо у сфері сервісу, пов’язана з підвищеним стресом, вигорянням і навіть серцево-судинним навантаженням.
Штучний інтелект досить непогано відтворює вирази людських облич. Проте проблема з підробленням справжніх емоцій актуальна і для ШІ. Інженери можуть запрограмувати усмішку, але без мікроскорочень навколо очей вона здається нещирою.
Отже, коли наступного разу ви спробуєте розшифрувати чийсь вираз обличчя, не дивіться лише на рот. Стежте за очима. Їхній круговий м’яз orbicularis oculi рідко бреше.
Фото: Wikimedia Commons, pexels.com
