Інна Тихонова 
Хтось вважає свою емоційну відстороненість особливістю власної натури, а дехто навіть свідомо плекає в собі рису, що відгороджує його від оточуючих. Чи варто культивувати соціофобію і чим вона є насправді?
Хвороба XXI століття
Фахівці відносять цю психологічну проблему до найпопулярніших неврозів сучасності. Ним страждає кожна п’ята–десята людина у світі. Це третій за поширеністю розлад психіки після патологій, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин, та депресії. Який вигляд має соціофобія – що це таке? Соціофобією чи антропофобією називається страх людей. Психологічний погляд на соціофобію визначає її як страх негативної оцінки особистості оточуючими. Психічні прояви соціального тривожного розладу виражаються у всіх реакціях страху і зводяться до постійного уникнення спілкування, виступів та привернення до себе уваги.
Соціофобам властивий страх зробити щось безглузде, через що вони можуть бути висміяні або засуджені. Люди з таким розладом усуваються із соціальних ситуацій і обмежують повсякденну активність, бо відчувають занепокоєння та тривогу. Соціофоби відмовляються від зорового контакту, соромляться, бояться оцінювання та критики. Сильний стрес через переживання нав’язливої тривоги впливає на спосіб життя: людина не наважується на якісь дії і навіть перестає виходити з дому. Зрештою, під загрозою виявляється її здатність до діяльності, страждають соціальні та особисті стосунки, робота, навчання та повсякденні справи. У жінок такий тривожний розлад спостерігається частіше, ніж у чоловіків.
Мода на відчуженість
Соціофобія у сучасному світі знайома не тільки дорослим. Вперше соціальна тривожність проявляється у дітей та підлітків, але може початися вона і в літньому віці. Соціофобія у молоді, за спостереженнями психологів, стає чимось на кшталт «хвороби зростання»: через гормональну перебудову організму психіка в юному віці є вкрай вразливою, і страх бути незрозумілими, неприйнятими та відкинутими змушує молодих людей закриватися від світу. Масовість цього явища навіть сформувала певну тенденцію: соціофобія «зумерів» виглядає як «модний тренд», що закріпився за час дистанційного навчання та віддаленої роботи (покоління, народжене в 2000−2011 роках, не бачило світу без Інтернету та цифрових технологій).
Але набуту впродовж пандемії коронавірусу та подальшої війни нелюдимість не варто сприймати як норму, попереджають психологи. Замкненість ускладнює життя, не дозволяючи будувати ефективні особисті та робочі відносини. Як у ході еволюції орган, що не використовується, атрофується, так і відчуженість лише вкорінює страх соціальної взаємодії і призводить до втрати навичок спілкування, тому не варто таку манеру поведінки культивувати. І навіть якщо боязкість і сором’язливість є вродженими рисами, можна знайти способи їх гармонізувати. Відрізнити природу особистості від неврозу можна за наявністю панічного страху публічності та неприємної вегето-судинної симптоматики.
Симптоми соціофобії
Фізичними проявами соціальної тривожності можуть бути відчуття серцебиття, тремтіння та нестачі повітря. Часті симптоми соціофобії – м’язова напруга, потовиділення, запаморочення, нудота, діарея. У дітей ознаками соціофобії можуть бути роздратування, плач, відмова говорити при незнайомих людях і страх залишитися серед людей без батьків. При соціальному тривожному розладі зазвичай змінюється поведінка: люди не допускають ситуацій, коли можуть опинитися в центрі уваги; аналізують свої дії після спілкування з кимось; вишукують недоліки у спільній взаємодії; очікують на неприємності від негативного досвіду спілкування. Ознаки соціофобії – нав’язливі страхи засудження, збентеження чи приниження.
Людина із соціальною тривожністю боїться бути поміченою в тому, що вона виглядає стурбованою, хвилюється через фізичні прояви збентеження: почервоніння обличчя, пітливість, тремтіння в тілі чи голосі. Пережитий колись травматичний досвід критики або приниження закріплює у соціофоба переконання, що він виглядає неповноцінним чи негідним в очах інших людей. Соціофобія або страх бути неприйнятим виникає лише під час соціальної дії – спілкування, знайомства, виступу і т. д. У звичному колі близьких людей або в ізоляції соціальний тривожний розлад ніяк не проявляється. Людина із соціофобією може роками не виходити з дому і жодним чином цим не обтяжуватися.
Страх «бути побаченим»
Соціофоб пристосовує життя до свого стану і почувається чудово, працюючи, наприклад, у домашньому офісі. Але варто йому спробувати вийти «в люди», і тривожний розлад заявить про себе на повний голос: пережитий стрес може покласти людину у ліжко – сильний страх і психологічний дискомфорт здатні спричинити вегето-судинний криз. Зазвичай за «спілкування зі світом» у сім’ї з соціофобом відповідає той партнер, який такого тривожного розладу не має. Це означає, що на такому члені родини тримаються всі «зв’язки з громадськістю», тобто соціальні контакти. Психологи вбачають у цьому небезпеку для стосунків: той, хто нічим не займається поза сім’єю, втрачає привабливість для партнера.
Виправити ситуацію, на думку фахівців, можна лише припиненням повноважень «соціального асистента». Партнеру по відносинам потрібно делікатно дати знати про своє невдоволення, розповісти про власні почуття і чітко позначити позицію: він більше не братимете на себе соціальні зобов’язання соціофоба. За словами психотерапевтів, які працюють із соціальною тривожністю, соціофоби зазвичай не усвідомлюють, що їхня униклива поведінка є проявом психічного розладу: вони вважають соціальну ізоляцію своїм добровільним вибором. Правильні терапевтичні стратегії навчають людей управляти своєю тривогою і відновлювати впевненість у собі в соціальних контактах.
Соціофобія як невроз
До розвитку страху контактів є схильними люди з проблемами адаптації – вони важко пристосовуються до нових вимог; діти з особливостями у зовнішньому вигляді або поведінці (наприклад, із заїканням); діти, які зіткнулися з глузуванням, неприйняттям, знущанням чи приниженням. Причинами соціофобії можуть стати надмірно суворе виховання, неадекватна оцінка можливостей дитини та завищені вимоги до її досягнень, відсутність моральної підтримки й емоційна холодність батьків. Імовірність появи соціальної тривожності підвищує наявність у близьких родичів якогось тривожного стану. Соціофобія та тривога – поняття одного порядку. Тривожні розлади можуть зумовлюватися генетикою.
Крім спадкової схильності, дитячої психологічної травми, особистісних характеристик, вживання алкоголю чи наркотиків, розвитку соціофобії у сучасному світі сприяє гострий або постійний стрес. Наприклад, соціофобія може з’явитися після насильства, нападу та інших важких соціальних подій. Так само причини соціофобії можуть породжуватись особливостями будови мозку. За управління реакцією страху у структурі мозку відповідає мигдалина: люди з гіперактивною мигдалиною характеризуються підвищеною реакцією страху та високим рівнем тривожності у соціальних ситуаціях. Супроводжується соціофобія й іншими психологічними розладами.
Соціофобія та інтроверсія
При цьому потрібно визначити, що саме у людини – соціофобія чи це просто характер. Нервовий розлад не дозволяє своїм жертвам залишати зону комфорту – більш-менш прийнятно люди із соціальною тривожністю почуваються лише у ближньому колі добре знайомих людей. Тоді як соціофоби не зносять суспільних ситуацій (скупчень людей і контактів), інтроверти не усуваються від соціальних взаємодій, але витрачають на спілкування забагато зусиль, тому краще почуваються в «енергозберігаючому режимі» – на самоті.
Відмінності між інтровертом і соціофобом:
- інтровертом людина народжується, соціофобом стає (одна якість є вродженою, інша – набутою; боятися неприйняття соціофоба змушує негативний життєвий досвід);
- соціофоб уникає будь-якого контакту (шукає усамітнення, не відповідає на дзвінки, віддаючи перевагу sms);
- соціофобом може бути екстраверт (проявам товариськості заважає не характер, а побоювання залишити про себе не найкраще враження);
- інтроверт любить самотність, а соціофоб – ні (людині з тривожним розладом важко перебувати як серед людей, так і на самоті, уникненням спілкування соціофоб знижує рівень занепокоєння);
- соціофоб переймається сприятливим враженням на людей, а інтроверт залишається собою (занепокоєння заважає сфокусуватися на спілкуванні);
- через невпевненість у собі соціофоб вибирає «безпечну поведінку» (у його манері спілкування – прагнення менше говорити і більше слухати, тиха мова, запобігливий тон, недоречна постійна усмішливість, відведення очей).
Як соціофобія впливає на життя
Якщо для інтровертів заміна командної діяльності індивідуальними завданнями – бажана перевага, то для соціофобів це вимушена потреба. Соціофобів можна вважати «самітниками мимоволі»: вони страждають від такого свого стану. У залишених без допомоги людей соціальний тривожний розлад може мати ускладнення. Серед імовірних наслідків – ізоляція, ігнорування критики, підвищена вразливість і дратівливість, низька успішність, зловживання заспокійливими препаратами, алкоголем чи наркотиками, депресія та зведення рахунків з життям. Чи можна уникнути соціофобії, фахівці впевнено відповідають – так.
Як будь-які тривожні розлади, соціофобія спричиняє уникнення обставин, які змушують людину відчувати тривогу. Відповідно, психотерапія полягає у зворотній практиці, коли соціофоба ставлять перед необхідністю свідомо в такі ситуації потрапляти. Навпаки, соціофобу психотерапевти радять частіше бувати там, де йому страшно: у магазині, перукарні, громадському транспорті чи кінотеатрі. Регулярно відвідуючи недоступні раніше місця, можна поступово набути навичок спілкування і з часом перестати залежати від особистих надуманих страхів. Правильна психотерапія може принести вражаючі плоди вже за три місяці. Але швидкість результату залежить від тяжкості розладу і бажання його позбутися.
Як подолати соціофобію
Якщо соціальне занепокоєння не дозволяє нормально жити, потрібно намагатися змінитися. Клінічний психолог університету Бостона Елен Гендріксен радить виходити із зони комфорту і змушувати себе робити те, чого боїтеся. Експертка навчає, як покінчити з «безпечною поведінкою»: намагайтеся дивитися співрозмовникові в очі, голосно і чітко розмовляйте, слідкуйте за змістом розмови та висловлюйте власну думку. Важливо не зважати на те, що про вас думають оточуючі, а замість занепокоєння виявляти інтерес до людей. Один із способів, як позбутися соціофобії, – рольові ігри. У когнітивно-поведінковій терапії пацієнта занурюють у середовище, що викликає у нього тривогу, і вчать із занепокоєнням справлятися.
Успіх лікування соціофобії залежить від точності поставленого діагнозу і фахового встановлення причин розладу. Тож це завдання для сертифікованих психотерапевтів. Терапія враховує тривалість тривоги, індивідуальні особливості, вплив оточення та довкілля. Лікування соціофобії поєднує медикаментозне лікування (призначаються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну), психотерапію, фізіотерапію, масаж і лікувальну фізкультуру. Обстеження нервової системи та психічної сфери проводиться фахівцями з урахуванням аналізів. На період лікування за потреби видається лікарняний лист. Якщо спілкування з людьми є утруднене непереборним страхом чи панікою – це є підставою для звернення за лікарською допомогою.
Фото: pixabay.com
