Інна Тихонова 
15 січня – День капелюха. Щорічний календарний привід звернутися до історії такого типу вбрання визначила дата першої появи на публіці в британській столиці у 1797 році головного убору «справжнього джентльмена». Під висоту тулії англійського капелюха циліндра свого часу навіть проєктувалася оригінальна автівка лондонського таксі: історичний дизайн традиційного чорного кеба відрізняє салон з піднятим верхом, за який варто дякувати високому тодішньому чоловічому капелюху, що давно вийшов з повсякденного вжитку. Дізнайтеся, як речі з практичною чи декоративною функцією відображали епоху, заняття та соціальний статус своїх власників.
Що означає слово «капелюх»
Мова піде про головний убір, що складається з основи (наголовка або тулії) та бортів у нижній частині (крисів). Його українська назва є запозиченим полонізмом: kapeluch – діалектна вимова літературної норми kapelusz. Польське визначення головного убору, у свою чергу, має італійського етимологічного попередника cappello, що є похідною формою від латинського слова cappa (головний убір). З того самого кореня утворені українські слова «шапка», «кепка» та французьке chapeau (вимовляється як «шапо»). Капелюх використовується не лише за практичним призначенням, тобто як засіб захисту голови та волосся від опадів, сонця чи вітру, а може виконувати і декоративну функцію.
Перші саморобні капелюхи виготовлялися із соломи і використовувалися у спекотний період для захисту від перегріву та сонячного удару. Демісезонними різновидами капелюхів є вироби з тканини, тонкої повсті (фетру), шкіри й інших матеріалів. Цей головний убір призначається як для чоловіків (у найбільшому вжитку у Великій Британії в XIX столітті був капелюх циліндр), так і жінок (жіночий варіант може називатися капелюшком). Моделлю унісекс вважається популярний фетровий капелюх, названий на ім’я героїні однойменної п’єси французького драматурга Віктор’єна Сарду: т. зв. капелюх федора був уперше продемонстрований у театральній постановці 1889 року виконавицею ролі княгині Федори Сарою Бернар.
Форма та зміст
Найвідомішими жіночими моделями капелюхів стали шапо бержер (дамський крислатий капелюх був популярним в епоху Рококо і в другій половині XIX століття), клош (модний у 1920-х роках жіночий капелюх мав форму дзвіночка), капелюх-колесо (головний убір із широкою основою жінки носили на початку та в середині ХХ століття) і знову модний жіночий капелюшок-пігулка. До моделей універсального призначення належать: бриль – український і білоруський сільський літній капелюх із широкими полями (його зробив модним Микита Хрущов, етнічний українець, який очолював СРСР в 1953–1964 роках); панама – м’який капелюх із соломи або легкої тканини служив передусім для захисту від сонячних променів; чупала – традиційний чилійський солом’яний капелюх; петас – давньогрецький крислатий капелюх від сонця; каса – конусоподібний або грибоподібний капелюх у японців; нон квай тао – традиційний в’єтнамський капелюх; азійський капелюх (є поширеним у Кореї, В’єтнамі та Китаї).
Характерними прикметами мексиканського крислатого чоловічого капелюха сомбреро є висока конусоподібна тулія і закруглені догори краї полів. Чоловічими моделями так само вважаються: ковбойський капелюх (виготовляється зі шкіри або фетру та має загнуті з боків поля); крислатий капелюх болівар; австралійська акубра; головні убори з фетру трилбі і тірольський чи альпійський капелюх (елемент баварського народного костюма). Чи не найгарнішим чоловічим капелюхом можна назвати традиційний головний убір гуцульських чоловіків – кресаню: святковий вовняний капелюх яскравого вигляду відображає тонкий смак українських горян і засвідчує їхню любов до багатого оздоблення в одязі. Зрівнятися декоративним ефектом з фетровим капелюхом гуцулів міг би хіба що презентабельний головний убір католицького духовенства: з боків дуже великого червоного крислатого чоловічого капелюха галеро звисають п’ятнадцять кистей, що вказують на геральдичну відмінність сану кардинала.
Чоловічий капелюх
Відомими моделями чоловічих головних уборів є історичний трикутник (капелюх з полями, загнутими вгору з трьох боків) і дворогий капелюх, що прийшов на зміну трикутнику (він називається двокутник або бікорн). Дворогого капелюха із чорного бобрового фетру носив французький імператор Наполеон Бонапарт. Капелюх моряків називався зюйдвест (його виготовляли з непромокального матеріалу). Капелюх мисливця на оленів мав назву дирсталкер: його відрізняють два козирки – спереду і ззаду. Представники деяких субкультур носили у 1960-1970-х роках поркпай – капелюх із низьким наголовком та вузькими полями. На початку минулого століття європейські чоловіки та жінки носили невисокий циліндричний солом’яний капелюх із пласким верхом – канотьє. А в середині XX століття у чоловіків був популярний фетровий капелюх гомбург.
Крім модного у XVIII–XIX століттях англійського капелюха циліндра, відомою чоловічою моделлю в минулому був складний циліндр шапокляк: назва французького винаходу chapeau a claque перекладається як «капелюх-вибух»: він складався з характерним звуком від плескання долонею по верху циліндра. Наступним популярним головним убором став котелок – чоловічий капелюх у формі півсфери з твердої повсті, з округлим наголовком і підігнутими вгору вузькими полями. Такий фетровий капелюх теж уперше з’явився в Лондоні: за ескізом Джеймса та Джорджа Локків його виготовили в 1850 році Томас і Вільям Боулери (звідси англійська назва котелка bowler hat). Дешевий і зручний в носінні капелюх оцінили передусім робітники, пізніше він став частиною уніформи банківських службовців та офіцерів британської гвардії, після чого набув популярності в аристократів і представників буржуазії як альтернатива громіздкому капелюху циліндру.
Історія котелка
Подробиці «підкорення світу» європейським капелюхом котелком починаються в 1849 році, коли британський офіцер і політик Едвард Кок доручив фірмі Lock & Co полегшити життя лісничим, запропонувавши більш адекватний для виконання професійних завдань головний убір, який захищав би їх від гілок під час верхової їзди. Тоді британцям доводилося пробиратися крізь ліси в капелюху циліндрі, що пошкоджувався і губився, чіпляючись за дерева. Вирішення цієї проблеми знайшли розробники котелка Томас та Вільям Боулери. Коли замовник забирав готовий виріб, він двічі наступив на фетровий капелюх, перевіряючи його на міцність. Лише переконавшись у надійності нової моделі, Едвард Кок заплатив за неї 12 шилінгів. У повсякденному використанні у Великій Британії котелок протримався до 1960-х років. Його носили британський прем’єр-міністр Вінстон Черчілль та американський актор Чарлі Чаплін.
Популярність котелка тріумфально вийшла за межі Туманного Альбіону і перетнула океан. Саме котелок, а не сомбреро чи ковбойський капелюх, став найпопулярнішим головним убором у американців (у США він називався derby). За практичність цей капелюх полюбляли ковбої, залізничники, представники закону та його порушники (котелок носили відомий американський бандит Біллі Кід, грабіжник банків і поїздів Бутч Кессіді, а також правоохоронець часів Дикого Заходу Бет Мастерсон). Із 1920-х років котелки почали носити жінки-індіанки – фетрові капелюхи досі є популярними у представниць корінних народів в Болівії: котелок став частиною традиційного жіночого індіанського костюма. Впродовж тривалого часу виробництвом котелків для болівійського ринку займалися італійські фабрики, а тепер прибуткове ремесло освоїли місцеві майстри, до яких приїжджають за капелюшками туристи-європейці.
Засіб самовираження
Еволюція капелюха почалася з давніх часів: одне з найбільш ранніх зображень головного убору виявлено в єгипетських Фівах і датується 3200 роком до н. е. Тоді як стародавні єгиптяни з вищого класу мали традицію голити волосся, а головний убір використовували для захисту від спеки, надалі людей зобов’язувала покривати голову культура. Ще сто років тому у різних місцях на карті світу мало хто міг дозволити собі з’являтись у громадських місцях без головного убору. У XVI столітті королева Англії та Ірландії Єлизавета I, що правила 44 роки, зобов’язала кожного жителя країни старше семи років носити головний убір у неділю та у святкові дні. Але в надрах тих самих традицій капелюх зміг перетворитися з обов’язкової частини вбрання на засіб самовираження. Капелюхи вікторіанської й едвардіанської епох були близькі до художніх творів, а про звичайну придворну модистку складалися легенди як про кутюр’є свого часу.
Модистка новоспеченої королеви Франції Марії-Антуанетти Роза Бертен разом із придворним перукарем вигадала зачіску-головний убір «пуф», де використовувала для збільшення об’єму подушку з кінського волосся. З цього експерименту почалася тенденція на об’ємні жіночі капелюхи і такі самі зачіски, через що XVIII століття отримало назву «епохи великих голів». А варто було Розі Бертен вбрати королеву в «сільську солому», як шиком французької моди став солом’яний капелюшок – головний убір з низькою тулією та широкими полями, прикрашеними стрічками, страусовим пір’ям і квітами. Такий фасон отримав назву шапо-бержер, тобто «капелюх пастушки». У британській жіночій моді на той час панували капори у французькому стилі «бібі» – із вигнутою тулією у вигляді усіченого конуса та високо піднятими над обличчям широкими полями. Завдяки внутрішній обробці тканиною, ці капелюхи вже не потребували піддягання мереживних чепчиків. А для верхової їзди англійки носили тоді чоловічі головні убори – спочатку то був капелюх циліндр.
Джон Ллойд Стревенс, «Модний капелюшок»
Стиль без жертв
Від часів королеви Вікторії капелюхи вже носили представники всіх верств, а самі головні убори призначалися для вулиці, приміщення, саду, транспорту, роботи чи сну. До кінця вікторіанської епохи мода на непомірно прикрашені жіночі капелюхи досягла свого апогею. На честь англійського художника XVIII століття Томаса Гейнсборо було названо однойменний великий жіночий капелюх, прикрашений довгим пташиним пір’ям. Ця модель головного убору поставила під загрозу життя кількох видів птахів у Північній Америці, що спонукало американських орнітологів бити на сполох і створити 1905 року Національне Одюбонівське товариство, покликане захистити від винищення пернатих постачальників гарного пір’я для виробників капелюхів гейнсборо.
Томас Гейнсборо. Портрет Сари Сіддонс, 1785 р.
Одночасно з відмовою від використання пір’я намітився тренд на уникнення надмірностей у дизайні жіночого капелюха. Особливий вплив на капелюшну моду справила остання французька імператриця Євгенія: дружина Наполеона III походила з іспанського аристократичного роду і мала славу законодавиці моди в XIX столітті. На противагу капелюхам із широкими полями вона ввела у моду новий фасон, що був названий її ім’ям. «Капелюхом імператриці» або «капелюхом Євгенії» став називатися головний убір, що спочатку призначався для верхової їзди і подорожей, а згодом підкорив Європу й Америку (останню – навіть двічі, відродившись у 1930-х роках, завдяки голлівудській стрічці «Роман» із Гретою Гарбо). Новий жіночий капелюх з оксамиту чи фетру мав вузькі поля, загнуті з однієї або двох сторін. Вдягався головний убір з нахилом на лоба або зрушувався убік, майже закриваючи око.
Радикальне спрощення
Новою «капелюшною королевою» у ХХ столітті стала Кароліна Ребу з її революційним жіночим капелюхом клош. Ця модель стала дизайнерською відповіддю на запит технічного прогресу. Розвиток транспорту виявив непрактичність об’ємних едвардіанських капелюхів та циліндрів. Нова реальність вимагала змін в одязі та капелюшній моді. Став очевидним курс на спрощення. Навіть якщо Кароліна Ребу не була творчинею революційного фасону, вона точно сприяла його просуванню. Француженка 1840 року народження стала модисткою і відкрила у Парижі крамницю, на яку звернула увагу імператриця Євгенія. Вироби, що продавалися у капелюшному салоні французької столиці, відрізнялися від відомих до Першої світової війни капелюхів у формі дзвону повною відсутністю полів. У 1920-х роках клош став мінімалістичним символом нового часу, вдало поєднуючись із модними жіночими стрижками. Масове машинне виробництво не потребувало кваліфікованої праці модисток: проста форма такого фетрового капелюха дозволила поставити його створення на потік.
За популяризацію наступного фасону капелюха тіффані була відповідальною виконавиця головної ролі у фільмі «Сніданок у Тіффані» Одрі Гепберн: у картині вона з’явилася в капелюсі з широкими полями, що були загнуті вниз. Ця модель сподобалася жінкам середнього віку – у такому елегантному головному уборі пані хотіли бути схожими на аристократок і голлівудських зірок. Але молодь уже не відчувала потреби носити капелюхи. Тим більше, що цього вимагали лише окремі формальні заходи на кшталт відвідування католицького храму. Неприхильність до капелюхів, як виявляється, мало навіть відоме подружжя, якому такі головні убори дуже личили. За словами американського історика Терстона Кларка, Джон і Жаклін Кеннеді ненавиділи капелюхи за те, що вони закривали волосся. Почувши від дружини, що йому личать кашкет морського офіцера та капелюх циліндр, на інавгурацію 35-й президент США вибрав шовковий циліндр.
Одрі Гепберн у стрічці «Сніданок у Тіффані»
Статусна річ
Цікаво, що надалі носіння капелюха для Джона Кеннеді та його дружини стало питанням політики: лідер профспілкового Об’єднання капелюшників Північної Америки Алекс Роуз вклався у передвиборчу кампанію кандидата в президенти Джона Кеннеді, і ця обставина тісно пов’язала подружжя Кеннеді з капелюшною справою. Джон навчився носити класичний чоловічий фетровий капелюх, а першу леді неможливо уявити в 1961 році без капелюха-таблетки, яку вона носила ніби корону: не насунувши на лоб, а зсунувши на потилицю або вбік, щоб капелюх не закривав зачіску. І хоч сьогодні такий жіночий капелюх знову став модним трендом, наші сучасниці, що звикли до практичного стилю сasual, не поспішають відмовлятися від улюбленої бейсболки – найбільш ходової моделі всесезонного головного убору останніх кількох років.
Джон і Жаклін Кеннеді (Cecil W. Stoughton. https://www.jfklibrary.org/assetviewer/archives/JFKWHP/1963/Month%2011)
Тим часом, за прямим призначенням, тобто для спорту, бейсбольні кепки з козирком використовуються давно. Перші солом’яні капелюхи з козирком, що захищав гравців від яскравих променів сонця, з’явилися ще всередині XIX століття (використання спеціальних головних уборів гравцями та бейсбольними суддями тоді стало важливим елементом професійного вигляду спортсменів), а бейсбольна кепка у її сучасному вигляді використовувалася американськими гравцями з 1954 року. Цікаве значення має і традиційний робочий головний убір кулінарів – високий кухарський ковпак спочатку створювався з сотнею складок, що символізували сто способів приготування яєць. Вигадали знак позначення статусу кухарів та визначення професійної ієрархії «батьки» французької кухні Марі-Антуан Карем та Огюст Ескоф’є. Як і ковпак, через сторіччя продовжують бути разом із новими поколіннями британців жокейські капелюхи та капелюхи для відвідувачів статусних перегонів. Ціни на товари в найстарішому у світі сімейному лондонському магазині капелюхів коливаються в межах $2000. Вироби Lock & Co Hatters купували Оскар Вайльд, адмірал Нельсон, Чарлі Чаплін, Вінстон Черчілль і нинішній британський король Карл III.
Фото: pexels.com, wikipedia.org
