Інна Тихонова 
Піаніст-віртуоз із 30-річним стажем виступів прожив лише 35 років і вже до 20 років став найвідомішим європейським композитором, досягнувши визнання у всіх музичних жанрах свого часу. Скільки б ще цей унікальний талант міг залишити людству «вічної музики», якби витрачав відпущений долею час на безсмертну творчість, а не на пошуки тих, кому вона потрібна.
«Диво від Бога»
Із сімох дітей у цій сім’ї вижили лише двоє. Народження сина 27 січня 1756 року мало не коштувало матері життя, а сам новонароджений був настільки слабким, що його поспішили на другий день похрестити. Батько назвав сина, який чіплявся за життя, «Божим дивом» або «Улюбленцем Бога» – так перекладається його ім’я Theophilus або Amadeus з грецької та латинської версій (одна – на честь діда, інша – за хрещенням).
Син скрипаля та композитора придворної капели Зальцбурзького архієпископства Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) і справді був «поцілований Богом». Писати та читати ноти ліворукий вундеркінд навчився раніше, ніж зумів розрізняти літери. З дитинства Моцарт мав настільки тонкий слух, що трубні звуки викликали в нього фізичний біль. До трьох рочків обдарований малюк освоїв клавір і клавесин, а в чотири роки бездоганно зіграв у сімейному струнному тріо свою скрипкову партію: самостійно навчився грати на скрипці, спостерігаючи музичні вправи старшої сестри. П’ятирічний Моцарт виконував твори на клавішних та струнних інструментах з майстерністю професіонала і у шість років уже виступав із сестрою по світу: перед знаттю та королівськими особами.
Батько навчає маленького Вольфганга грі на фортепіано. Художник Эбенейзер Кроуфорд (ХІХ ст.)
Неабиякий талант позбавив малолітнього генія дитинства, адже його ранні роки промайнули у виснажливому графіку концертної діяльності, багатогодинних виступах та знайомствах із потенційними меценатами та замовниками. Під час тривалого туру юний Моцарт підхопив скарлатину, заразився віспою, що залишила на його блідому обличчі негарні шрами, і слідом за сестрою перехворів на черевний тиф. На думку лікарів, непомірні навантаження на дитячий організм посилили проблеми зі здоров’ям слабкого від природи Моцарта (він був маленьким і субтильним), могли загнати гострі інфекції в хронічну стадію та наблизити його дочасну смерть.
Музика без кордонів
Аби супроводжувати сина та доньку в поїздках різними країнами, батько маленьких гастролерів Леопольд Моцарт навіть брав у архієпископа трирічну відпустку. Але мандри монаршими і княжими дворами Європи розтяглися на десятиліття. Сановний роботодавець не став терпіти такого свавілля і звільнив Моцарта-старшого зі словами: «Хай іде, він мені більше не знадобиться».
У географії багатомісячних поїздок лише у першому великому турі були Відень (де за кілька десятиліть закінчить свій земний шлях інший видатний композитор Людвиг ван Бетховен, що про нього герой нашої публікації сказав 1787 року: «Про цього юнака говоритимуть усі!»), Мюнхен, Лінц, Пресбург (Братислава), Париж, Лондон, Гаага, Ліон, Женева та Брно. Стратегією наставника було знайомство впливових людей із виконавцем-віртуозом для подальшого представлення його як композитора. Юне обдарування вражало публіку небаченими виконавськими трюками: музикуванням у зворотному нотному порядку по пам’яті, безпомилковою грою на накритих полотном клавішах із зав’язаними очима, спиною до інструменту і навіть лежачи на лавці.
Відвідавши в 13 років Сікстинську капелу, Моцарт відтворив почуту в Римі Miserere Грегоріо Алегрі, скопіювавши по пам’яті ватиканську власність, що ретельно охоронялася. Володар феноменального музичного слуху, пам’яті та здібності до імпровізації був «світовою зіркою» з дитинства, а з 14 років – наймолодшим членом Болонської філармонічної академії та кавалером ордена Золотої шпори.
Половину всіх своїх симфоній композитор написав у проміжку між 8 та 19 роками. Натомість автор музичних шедеврів не ходив до школи: всім необхідним наукам його навчив батько. Крім нотної грамоти, син-самоучка знав майже всі європейські мови, включаючи німецьку, англійську, італійську, іспанську, французьку, польську, богемську (чеську), голландську, російську, турецьку, а також давньогрецьку, латинську та біблійний іврит. Це допомогло йому працювати не лише на батьківщині: півжиття (14 років із 35) Моцарт провів за межами Австрії.
Родина Моцартів. На стіні – портрет матері. Художник – Іоганн Непомук де ла Кроче, 1780 г.
Кінь, кеглі, менует
На відміну від піаністки-сестри, яка перестала виступати у шлюбному віці, Вольфганг Амадей активно грав та диригував. На піку слави видатному композиторові й інструменталістові не бракувало учнів та гонорарів: доходи від видання творів та концертних абонементів дозволяли знімати дороге житло та утримувати прислугу (в будинку були служниця, кухарка та перукар). Моцарт придбав собі коштовне фортепіано, більярдний стіл та навіть власний екіпаж. Його улюбленцями були кінь, собака, шпак і канарка. Композитор полюбляв прогулянки парком верхи, грав у кеглі, добре танцював менует і впевнено співав. Тенор хотів зв’язати своє життя з оперною співачкою, в сім’ї якої колись квартирував, але вона вийшла заміж за іншого, і Моцарт одружився з її молодшою сестрою.
У шлюбі з дочкою театрального контрабасиста Констанцею Вебер протягом восьми років народилося шестеро дітей, проте четверо немовлят померли (за злим знаком долі, саме ті, хто був названий іменами батька та матері Моцарта: відомо, що Леопольд Моцарт не схвалював вибору сина і не давав згоди на цей союз). Два сини, що вижили, Карл Томас і Франц Ксавер, теж стали музикантами, але прожили свій вік без дружин і не продовжили рід Моцарта. Старшому синові батько Вольфганг Амадей встиг оплатити престижне навчання в Перхтольдсдорфі, а його молодшого братика вдові довелося ставити на ноги самотужки (у повторний шлюб вона вступить лише через 18 років).
Вольфганг і Констанца. Листівка ХІХ ст.
У спробах вивести свої твори на оперні сцени Моцарт працював над окремими аріями для опер колег і зрештою домігся імператорського замовлення на авторську оперу. І хоч у Відні його «Одруження Фігаро» шанувальники оперного мистецтва не оцінили, сатисфакцію композитор отримав від Праги, де постановка мала успіх. Після повернення тріумфатора у Відень імператор надав йому підтримку, і Моцарт опинився на посаді імператорського музиканта (вона звільнилася після смерті попередника). За річне утримання у 800 флоринів композитор мав писати маскарадну та танцювальну музику. І це була остання гарна новина у його кар’єрі.
Театр у Празі, де відбулися світові прем’єри опер «Дон Жуан» і «Милосердя Тита».
За мажором – мінор
З 1787 року стрімко пішла на спад кількість «академій» композитора, а наступного року через відсутність передплатників їх не залишилося зовсім. Фінанси почали «співати романси» ще й через провал у публіки другої опери Моцарта на віденській сцені – «Дон Жуана». Два переїзди в більш дешеве житло (зокрема, приміське) свідчили про зростаючу нестачу грошей у Моцарта. Трагізму становищу додавала смерть новонародженої донечки та хвороба дружини, якій було призначене відновлення на курорті (вона житиме до 80 років і, на відміну від чоловіка, буде похована поруч із його батьком, що за життя так і не змирився з такою невісткою).
Моцарт адресував низку гірких прохань про допомогу багатому другові і братові по масонській ложі, а сам за півтора літніх місяця 1788 року створив три свої найкращі симфонії: 39-у, 40-у та 41-у. Проте, грошей вони не принесли, бо концертне виконання своєчасно організувати не вдалося. З кінця року композитор аранжував чужі твори для домашнього виконання на прохання покровителя барона ван Світена. Це він поховав Моцарта третім класом у спільній могилі без зазначення імені, тож рештків композитора неможливо було знайти вже за сім років після поховання.
Після смерті в 1790 році імператора Йосипа II Моцарт запропонував себе новому монархові Леопольду II на посаду другого капельмейстера (заступника Антоніо Сальєрі), акцентуючи на великому досвіді роботи з духовною музикою. Відповіді композитор не дочекався. Згодом Моцарт попросив призначення на неоплачувану посаду асистента тяжкохворого капельмейстера кафедрального собору Святого Стефана з перспективою обійняти колись пост капельмейстера, проте хворий Моцарта пережив.
«Останні години життя Моцарта», картина Г. Н. О’Ніла, 1860-ті.
Наприкінці життя у сьогоднішньої «національної гордості Австрії» залишилося лише два учні. Моцарта не було запрошено ні на виступи перед королем Фердинандом, ні на коронацію Леопольда II, що виглядало образливо. Восени Вольфганг Амадей поїхав із концертами у Франкфурт-на-Майні, а на зворотному шляху виступив у Майнці, Мангеймі та Мюнхені. Дружина в цей час сама перевозила домашні речі за новою адресою, де незабаром залишилася одна із двома синами та боргами померлого чоловіка. 5 грудня 1791 року Моцарта не стало.
Фото: pl.wikipedia.org, ru.wikipedia.org
