Образ художника, що страждає, існує так само довго, як власне мистецтво. Але чи є зв’язок між творчістю та болем лише метафорою, яка, наприклад, є стрижневою у фільмі Педро Альмодовара «Біль та слава»? Або ж цей зв’язок має наукове підґрунтя?
Провідна авторка роботи Радва Халіл, нейробіологиня з Університету Констрактер (Німеччина) та її колеги з Цюрихського університету (Швейцарія), Університету Осло (Норвегія), Університету Бордо (Франція) стверджують: мистецтво та біль мають спільні неврологічні механізми.
Команда опублікувала статтю про своє дослідження («Біль як муза: як творчі акти розквітають в тіні боротьби») в журналі Neuroscience & Biobehavioral Reviews (портал Science Direct). У ній команда запропонувала концепцію, спрямовану на цілісне розуміння творчого самовираження та його зв’язку з болем.
«Ті самі механізми, що живлять нашу творчість (від генерації нових ідей до зміни нашої думки) беруть участь також у тому, як ми сприймаємо та регулюємо біль». Радва Халіл.
Науковці проаналізували результати численних досліджень, які пов’язували творче самовираження зі зниженням больових відчуттів. Цей зв’язок передбачає, що цілісні терапевтичні підходи, які інтегрують ці два явища, не лише можливі, але й заслуговують на вивчення.
Про що повідомили дослідники?
Отже, автори дослідження наголосили у своїй роботі на тому, що творчість та біль не є ізольованими переживаннями. Вони використовують однакові нейронні системи, які пов’язані з:
- управлінням увагою
- обробкою емоцій
- когнітивним контролем.
Вчені виділили кілька ключових зон та мереж мозку, які поєднують переживання болю та творчий акт:
- Когнітивний контроль та увага. Механізми, що допомагають нам перемикати увагу, генерувати нові ідеї та шукати нестандартні рішення, безпосередньо беруть участь в тому, як мозок сприймає, оцінює та регулює больові сигнали.
- Лімбічна система (емоційний мозок). Больовий сигнал обов’язково проходить крізь лімбічну систему, переводячи фізичне відчуття в негативні емоції. Ця система постачає «емоційне паливо» для творчого самовираження.
- Дефолт-система мозку (DMN). Ця мережа активується під час блукання розуму, мрій та генерації творчих ідей. За хронічного болю робота мережі часто порушується, через що мозку стає важко відволіктися від больового фокуса.
Біль, що надихає
«Біль зазвичай порушує когнітивні функції і звужує нашу увагу. Та коли люди навмисно перенаправляють свою увагу крізь творчу взаємодію, вони активують альтернативні нейронні шляхи, що модулюють сприйняття болю. Це не лише відволікає увагу від болю, але й активує системи винагороди в мозку, допомагаючи змінити ставлення до страждання», – зауважила доктор Халіл.
«Автопортрет із відрізаним вухом та люлькою» — картина Вінсента ван Гога.
Біль стає музою, коли нестерпні переживання трансформуються в мистецтво. Він часто потребує виходу через творчість, перетворюючись на потужний каталізатор для створення шедеврів.
Отже, біль цілком може бути музою, адже:
- Випліскування болю на полотно чи нотний стан знижує градус внутрішньої напруги.
- Страждаючи, людина скидає маски, а її творіння стають глибокими та щирими.
- Намагаючись розділити свої страждання з іншими, митець шукає емпатію.
Це можна проілюструвати відомими прикладами з історії культури:
- Людвіг ван Бетховен. Глухота та самотність не зламали композитора, а привели до створення геніальних творів.
- Вінсент ван Гог. Тяжкі психічні кризи художника трансформувалися в неймовірно емоційні та яскраві картини.
- Фріда Кало. Фізичний та душевний біль живили на полотнах мисткині пронизливі образи.
Команда Радви Халіл також виявила, що у вивченні мистецтва та болю наукове середовище стикається з певним дисбалансом, пише Medical Xpress. Наприклад, болю присвячено приблизно в 65 разів більше досліджень, ніж творчості. І лише деякі науковці вивчають взаємозв’язок між ними.
