Інна Тихонова 
«Вагнерівська примадонна XX століття» входить до офіційного рейтингу найвідоміших українок усіх часів. Біографія Соломії Крушельницької – це шлях до визнання, що розпочався зі Львівської консерваторії і в ній же на схилі життя і закінчився. Після успішної сценічної кар’єри, яскравого світського минулого і щасливого багаторічного шлюбу з італійським мером-аристократом «найвеличніша» і «найчарівніша», за висловом автора опери, виконавиця партії мадам Батерфляй віддала іменну віллу «Саломеа» в Тоскані за можливість доживати віку з божевільною сестрою у частині власного помешкання на батьківщині. На сцену артистка унікального вокально-драматичного обдарування виходила до 77 років, Заслуженою діячкою мистецтв України стала у 78, а професорського звання в рідній альма-матер, закінченій колись з відзнакою та медаллю, удостоїлася у 79 – за рік до смерті. Отже, Соломія Крушельницька: цікаві факти з життя легенди.
Таємниця народження
Дослідників інтригує наявність білих плям у біографії Соломії Крушельницької. Оперна діва не вела щоденників і не писала спогадів. Навіть дата її народження довго залишалася нез’ясованою, бо в особистому архіві виявилися лише документи радянської пори, і в них були зазначені різні роки – 1872, 1873, 1876. Впродовж тривалого часу найбільш вірогідною визнавалася середня дата з того переліку, а потім стало зрозуміло, що співачка могла свідомо применшувати свій вік, щоб мати змогу у поважних літах викладати у Львівській консерваторії (при працевлаштуванні після повернення з-за кордону там навіть не бачили її диплома – документ про відповідну освіту у подальшому знайшовся в музейній експозиції).
Тож ближчою до дійсності виявилася більш рання дата серед перелічених варіантів. У знайденому в 1970-х роках дореволюційному дублікаті свідоцтва про хрещення «роком, місяцем і днем народження, хрещення і миропомазання Саломеї Крушельницької» (саме таке стародавнє ім’я вона отримала від батьків і називалася ним сама) зазначене 23 вересня 1872 року. Саломея була однією з вісьмох дітей греко-католицького священника Амвросія Крушельницького і його дружини Теодори Марії – дочки священника, громадського діяча і засновника віршованої байки на Галичині Григорія Савчинського. За походженням новонароджена належала до старовинного шляхетного роду гербу Сас (шляхтою її предки стали ще за короля Володимира Ягайла – у 1395 році ).
Приятелі музики
У родині виховувалося двійко синів і шестеро дочок, три з яких (Соломія, Ганна й Емілія) стали співачками. Музичній освіті дітей сприяла мати, яка добре грала на фортепіано. А бажання співати дівчатам дарували казкові краєвиди передгір’їв Східних Бескид: до облаштування 1878 року в передмісті Тернополя сім’я змінила кілька сіл – Білявинці, Осівці, Старі Петликівці, Тисів, Біла. Односельці згадували, як Соломія співала вечорами в гурті дівчат, і її сильний голос вже тоді вирізнявся серед інших. З дитинства виконувала Соломія Крушельницька пісні, почуті від селян, а основи музичної підготовки майбутня знаменитість отримала в Тернопільській класичній гімназії та гуртку «Приятелі музики».
Родина Соломії Крушельницької. Поч. ХХ ст.
Перший публічний виступ обдарованої дівчини відбувся у 1883 році на Шевченківському концерті хору товариства «Руська бесіда» в Тернополі (через два роки послухати той хор завітав Іван Франко). Артистична виконавиця почувалася на сцені як риба в воді і вже не уявляла без виступів свого подальшого життя. І хоча за родинною традицією Соломія мала стати дружиною священика, батько не заперечував проти її вступу 1891 року до консерваторії Галицького музичного товариства у Львові. Тамтешнє керівництво відзначало «симпатичний звук її мецо-сопрано», «сценічну постанову», «почуття краси», «принадну поверховість» і дійшло висновку про наявність «усіх даних, щоб стати окрасою першорядної сцени».
Мармурова брила
Львівську консерваторію Соломія Крушельницька закінчила 1893 року з відзнакою та срібною медаллю. Диплом свідчив про її «мистецьку освіту, здобуту надзвичайними успіхами і взірцевою старанністю». Вже під час навчання у консерваторії 20-річна студентка виконувала головні партії на театральній сцені. Видання Kurjer Lwowski порівнювало тоді спів і голос пані Крушельницької з «цінною мармуровою брилою, в якій лише окреслено контури майбутньої статуї, а різьблення деталей буде вдячною працею для талановитої дебютантки і сумлінного вчителя». До речі, польські рецензенти виступів учениці професора Валерія Висоцького першими помітили помилки наставника у постановці її «видатного голосу з м’якою ліричною барвою».
Соломія Крушельницька у часи навчання у Львівській консерваторії
Вказуючи на те, що природною теситурою співачки насправді є не мецо-сопрано, а лірико-драматичне сопрано, польські критики радили молодій мисткині продовжувати вокальну підготовку відповідно до своїх голосових можливостей. По закінченні Львівської консерваторії Соломія Крушельницька поїхала вчитися співу в італійських майстрів. Міланська професорка вокалу Фауста Креспі теж побачила необхідність у переучуванні. Натомість її львівський колега власної хиби не визнав, і у професора Висоцького дотепер вистачає однодумців, які вважають Крушельницьку повноцінною мецо-сопрано. Насправді співачка мала майже три октави і могла працювати у широкому теситурному діапазоні.
Рятівниця Пучіні
У Мілані Соломія Крушельницька зацікавилася прогресивними творами німецького оперного реформатора Ріхарда Ваґнера. Партії цього складного композитора вважалися надто виснажливими для вокалістів італійської школи, але це не зупинило українку у рішенні їх освоїти. Ризик поїхати на навчання до Відня приніс вагомі плоди: публіка побачила в Крушельницькій універсальну співачку, твори Вагнера були в її репертуарі до кінця кар’єри, а їх виконавицю було визнано «Вагнерівською примадонною XX століття». Український письменник Василь Стефаник, побачивши землячку в опері Вагнера на краківській сцені, відзначав її «прегарні голосниці в горлі і розумне лице». З кінця 1890-х років Крушельницьку вже знали всюди.
Здобувши славу на варшавській і краківській сценах (співачка кілька сезонів поспіль виступала в операх польського композитора Станіслава Монюшка), надалі зірка зривала овації в Італії, Австрії, Франції, Іспанії, Португалії, Єгипті, Чилі й Аргентині. Виконавиця майже 60 оперних партій співала в «Кармен» Жоржа Бізе, «Електрі» Ріхарда Штрауса, «Фаусті» Шарля Гуно, «Аїді» і «Трубадурі» Джузеппе Верді, «Манон Леско» та «Мадам Батерфляй» Джакомо Пучіні. Саме Соломія Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-сан (з японської – «Пані Метелик», так звали героїню-гейшу в опері «Мадам Батерфляй») реабілітувала освистану прем’єру з іншою солісткою вдалим виступом у переробленій постановці, через що її назвали «рятівницею Пучіні», а композитор визнав виконавицю «найвеличнішою Батерфляй».
Опера «Мадам Баттерфляй»
Жіночі чари
Розхвалюючи чергову оперу за участі артистки, критики писали про «магію музики» і «чари виконавиці». Варто побачити фото Соломії Крушельницької у молоді роки, щоб переконатися: її жіноча привабливість не могла залишитися без чоловічої уваги. Від природи вона мала гарну зовнішність і естетичний смак, що теж був частиною її особистості. Першим руки 17-річної Соломії просив вихованець духовної семінарії Зенон Гутковський. Та майбутній святий отець не збирався відпускати обраницю на сцену, тож весілля не відбулося: коли наречений спитав, які обручки замовляти, Крушельницька відповіла: «Ніяких». Відмовила вона і закоханому в неї диригенту та критику Володимиру Садовському.
Серед залицяльників Соломії були львівський адвокат і політичний діяч Теофіл Окуневський, дослідник-фармацевт і придворний аптекар єгипетського короля Йосип Білинський (виходець із Тернопільщини хотів одружитися на землячці) і навіть видатний співак Федір Шаляпін (вмовляв поїхати з ним у Париж). І хоча оперна діва не пов’язала особисту долю з музикантом, без музики у справах сердечних не обійшлося. З адвокатом і шанувальником мистецтва Чезаре Річчоні її звів судовий позов через суперечку внаслідок скасування запланованих концертів. А сприяло тій доленосній зустрічі… виверження біля Неаполя у 1906 році вулкану Везувій. Саме його попіл у повітрі спричинив лікарську заборону співати за тих умов.
Соломія Крушельницька і Чезаре Річчоні
Зіркове життя
Щоб не зашкодити голосовим зв’язкам, співачці довелося припинити виступи у театрі San Carlo і відмовитися від укладеного контракту з театром Massimo в Палермо. Організатори стали судитися, але програли, завдяки вправному юристу, що допомагав співачці. Невдовзі між тим успішним адвокатом і його зірковою клієнткою зав’язався роман. А 19 липня 1910 року пара побралася під час гастролей артистки у столиці Аргентини. Подружжя оселилося на березі Ліґурійського моря, у рідному місті чоловіка – італійському В’яреджо. Чезаре Річчоні неодноразово обирався мером, тож їхня елітна вілла «Саломеа» відповідала високому статусу власників. То був справжній мистецький осередок із зірковими гостями.
Театр San Carlo в Неаполі
Численні фото закарбували Соломію Крушельницьку з видатними діячами її епохи: оперними співаками Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федором Шаляпіним, композиторами, режисерами і можновладцями, що влаштовували на її честь урочисті прийоми. Співачка була світовою знаменитістю, тому й оточення мала відповідне. Як згадувала подруга співачки Неґріта Кано де П’яцціні, Крушельницька кермувала власною автівкою, що було винятковим явищем серед жінок на початку ХХ століття. Артистка любила відвідувати старовинні палаци, церкви, музеї й історичні маєтки видатних митців. Соломія не лише співала вісьмома мовами, а й без перекладачів спілкувалася з людьми у подорожах.
Соломія Крушельницька і Джакомо Пуччіні (стоять у центрі), Ельвіра Пуччіні і Чезаре Річчоні (сидять) з друзями. Каїр, 1908 р.
В зеніті слави
Співачка багато читала, шила, цікавилася медициною, лікарськими засобами та кулінарією. Пропагувала мед, садовину-городину, смачно готувала і радо ділилася рецептами (кулінарний зошит Крушельницької зберігається у її львівському музеї). Ще одним захопленням артистки були танці: вона сама виконувала хореографічні номери в опері «Саломея» і мала молодечі рухи у віці далеко за 60. Але оперну сцену Соломія Крушельницька покинула у 48 років. Чому вона вирішила перервати блискучу кар’єру в зеніті слави, достеменно невідомо: неначе передбачала, що її італійський рай – не назавжди, і хотіла встигнути ним про запас насолодитися. Останні виступи Крушельницької в Неапольському оперному театрі відбулися у 1920 році.
Соломія Крушельницька в опері «Саломея»
Але з улюбленої професії щаслива дружина не пішла. Надалі Соломія Амвросіївна присвятила себе концертній діяльності. З камерними програмами вона виступала в Європі, Америці й Україні, і всі концерти Соломія Крушельницька традиційно закінчувала українськими піснями. Впродовж 1894–1923 років зірка приїздила на батьківщину мало не щороку, виступаючи у Львові, Тернополі, Стрию, Збаражі, Бережанах і Чернівцях. Співачка мала в Україні багатьох друзів, серед яких були Іван Франко, Михайло Павлик, Ольга Кобилянська, Микола Лисенко, Дмитро Січинський та інші культурні діячі Галичини і Наддніпрянщини. На концерти, присвячені пам’яті Тараса Шевченка й Івана Франка, зірка приїжджала постійно.
Соломія Крушельницька. 1920-ті рр.
Життєві зміни
Соломія Крушельницька першою з українських оперних співачок виступила у США та Канаді. На початку 1928 року її вітали на причалі в Нью-Йорку букетом з синьо-жовтою стрічкою: до Америки співачку запросив тамтешній «Союз українок». У гастрольному турі зірки було 12 міст по той бік Атлантики, включаючи Нью-Йорк, Вашингтон, Філадельфію, Пітсбург, Детройт, Клівленд, Чикаго, Вінніпег і Монреаль. Наших емігрантів ті виступи розчулили, адже разом із світовими шедеврами Соломія Крушельницька виконувала українські пісні: «Ой, летіли білі гуси», «Ой, де ти ідеш, де ти поїдеш», «Вівці мої, вівці», «Через сад-виноград», «Весільні співанки». Чотири пісні Соломії Крушельницької записала фірма Columbia.
У 1938 році співачка овдовіла і відтоді щороку відвідувала родичів на батьківщині. Приїхавши в Галичину у серпні 1939 року, Крушельницька не змогла повернутися до Італії через початок Другої світової війни. Після відпочинку в карпатському селі Дубина артистка приїхала до Львова і дізналася про заборону покидати країну. Коли Галичина стала частиною СРСР, придбану ще у 1903 році будівлю у Львові було націоналізовано, а колишній власниці залишили на двох із психічно хворою сестрою Ганною чотири кімнати на другому поверсі (під час німецької окупації в будинку збиралися облаштувати штаб, тож мешканок відселили на третій поверх). Вижити у війну уславленій співачці допомогли приватні заняття з вокалу.
Додому назавжди
В зимову ожеледицю Соломія Крушельницька послизнулася на бруківці, впала і зламала ногу. В лікуванні відкрилися гідні риси характеру жінки, яка вміла переживати негаразди – вона була водночас серйозною й оптимістичною, погідною й опанованою. За спогадами племінниці Одарки Бандрівської, всіх вражали її сила духу, терплячість душевна і фізична. Чи то травма зашкодила поверненню Соломії до Італії, чи бездітна вдова не бачила сенсу тікати воєнними дорогами від рідних людей, та вона нікуди не поїхала. На відміну від сестри Емілії Стернюк, яка вивезла родину до Аргентини, скориставшись запрошенням для Соломії від подруги Неґріти. І хоча ніхто не міг знати, що буде далі, життя тривало.
Співачка на посаді професора сольного співу Львівської консерваторії
Після повернення радянської влади Крушельницька викладала вокал у Львівській консерваторії. Щоб отримати паспорт і влаштуватися на роботу, співачка відмовилася від громадянства Італії. Громадянство СРСР артистці надали після передачі італійської вілли і зарубіжного майна радянській державі (вартість проданої зарубіжної нерухомості їй компенсували лише частково). Та на останньому концерті у Львівській філармонії 26 грудня 1949 року 77-річна співачка, що виступала з раком горла, була щасливою: «Родимий краю, село родиме» вона співала на рідній землі. Публіка проводжала українську Батерфляй оваціями і сльозами. Через три роки, 16 листопада 1952 року, 80-річної Соломії Крушельницької не стало. Місце її упокою на Личаківському цвинтарі стереже Орфей із лірою в руці…
Фото: Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові
