В аристократичній творчій спадщині першого поляка, який увійшов до європейського пантеону музичних класиків, немає опер, симфоній чи ораторій – в історії класичної музики це перший великий композитор без великих жанрових форм. Фридерик Шопен писав лише фортепіанну музику – для інструменту, на якому з дитинства грав як піаніст-віртуоз. Свій перший полонез музичний вундеркінд оприлюднив у 8 років, а останній виступ випускника Варшавської консерваторії у польській столиці відбувся з прем’єрою власного Концерту для фортепіано фа мінор у 20 років. Композитор-романтик, що став гордістю Польщі як виразник національних мотивів у музиці, був підданим Російської імперії, творив у Франції, а серце в прямому і переносному сенсі залишив Варшаві. Яким був вплив кохання на творчість «поета фортепіано», і чому музику Шопена називають «гарматами, захованими в квітах»?
Емоційна вразливість
Фридерик Шопен народився 1 березня 1810 року під Варшавою. Його батько, француз Ніколя Шопен, працював гувернером в домі графа Скарбека у селі Желязова Воля і зустрів там свою долю: родичка аристократа, дворянка Текля-Юстина Кшижанівська, стала дружиною приватного вчителя і матір’ю його чотирьох дітей – трьох доньок і сина, в якому з малих років вгадувався геній. Ранній потяг до музики польський композитор успадкував від батька, скрипаля та флейтиста, і матері, сопрано з технікою гри на клавікордах.
М’який і субтильний син музикантів змалку вирізнявся підвищеною вразливістю та нервовістю, переживав напади смутку і меланхолії, багато плакав і страждав від нічних жахіть, що здавалися йому реальністю. Особливу чутливість Фридерик виявляв до музики: чотирирічний малюк лягав під рояль, коли на ньому грала мати, вслухався в мелодію і прагнув її самостійно відтворити, а у семирічному віці юне обдарування швидко перевершило за виконавською майстерністю власного педагога.
Навчаючись грати, майбутній піаніст-віртуоз вирішив розтягнути свої дитячі пальці, щоб мати можливість брати складні акорди. Придумане ним для того пристосування завдавало сильного болю, але Фридерик не знімав його навіть на ніч. Адже хлопчик, що міг уперто відмовлятися сідати за інструмент вдень, мав звичку кидатися до клавіш посеред ночі, даючи служниці підстави вважати його навіженим.
З дитинства «поет фортепіано» звик грати в темряві: щоб налаштуватися на потрібний стан, він і на виступах потім просив загасити свічки, бо світло заважало йому зосереджуватися на музиці. Ознакою емоційної вразливості були також видіння, якими супроводжувалися подальші напади епілепсії. До музиканта «приходили» потойбічні духи та померлі родичі, він повідомляв, що бачить у череві свого фортепіано «якихось клятих тварюк». Слабке здоров’я до 13 років затримало Шопена на домашньому навчанні.
Уроки музики
З семирічного віку освітою юного обдарування займався богемський піаніст Адальберт Цивні, який познайомив учня з творами Моцарта, Баха, Бетховена, Гайдна. З 1816 по1822 роки Фредерік навчався фаховій грі на фортепіано у віолончеліста Войцеха Живни, а органну музику освоював у професора Варшавської консерваторії Вільгельма Вюрфеля. У 1818 році було опубліковано перший полонез 8-річного музиканта, який тоді ж дебютував як піаніст і став улюбленцем у варшавських світських салонах.
Виконавча манера Шопена сформувалася саме на тих камерних виступах, де салонний музикант грав тихо, не виявляючи експресії та театральності. За делікатність і витонченість публіка називала аристократичного виконавця «юним князем» і порівнювала з безтілесним янголом. Перед виступами худорлявий піаніст, що завжди важив менше 50 кг при зрості 170 см, кілька днів не їв і задихався від хвилювання, тому волів виступати в обмеженому колі шанувальників – за все життя музикант дав менше 30 концертів.
Цікаво, що популярний «Собачий вальс» (таку назву опус № 64 отримав у середовищі друзів) композитор створив не в дитинстві (серед тих, кому Шопен присвячував свої твори, був песик коханої жінки Жорж Санд), натомість у 10 років музикант написав марш, що неодноразово виконувався військовим оркестром. У Варшавському ліцеї, де викладав батько, син навчався з 13 років як досвідчений митець. Музичну теорію та композицію йому викладав польський композитор Йозеф Ельснер.
Викладач називав свого учня «безперечним генієм». У 1829 році творець фортепіанної музики одержав диплом Варшавської консерваторії й отримав схвальні відгуки на успішні концерти у Празі, Дрездені та Відні. Востаннє виступивши у Варшаві 17 березня 1830 року з прем’єрою Концерту для фортепіано фа мінор, восени 20-річний Фридерик Шопен вирушив розвивати свій талант до Відня, а невдовзі переїхав у Париж і через політичну нестабільність на батьківщині більше там ніколи не бував.
Гармати у квітах
То був переломний момент у біографії Фридерика Шопена. Прожити другу половину короткого життя емігрантом у французькій столиці музикант був змушений тому, що польське повстання 1830–1831 років назавжди позбавило його надії повернутися до Варшави (у 1815–1874 роках Королівство Польське було автономною державою у складі Російської імперії й очолювалося через намісника російським імператором, а повстанці прагнули відновити незалежну Польщу у колишніх кордонах).
Звістки про початок і придушення царатом визвольного руху в Польщі викликали у Шопена реактивну форму депресії, коли польський композитор переймався долею рідних та співвітчизників і картав себе за бездіяльність. Листи Шопена повідомляли, що ночами він «гримів на роялі». Тоді в його музиці з’явилися бурхливі пасажі та контрасти, характерні для «революційного» Етюду до мінор. «Без жахливих речей не обійдеться, але в кінці того є Польща», – писав Шопен у листі до колеги Юліана Фонтани.
Знавці творчості композитора називали його твори «гарматами, захованими в квітах». Рецензенти зазначали, що коли б цар усвідомив, який небезпечний ворог загрожує йому у простих мелодіях мазурок та «героїчному» полонезі, то заборонив би музику Шопена, як це зробила з його патріотичними творами німецька окупаційна влада під час Другої світової війни. Адже національні мотиви в музиці були особливою прикметою творчості Фридерика Шопена.
Польський композитор збагатив європейську мелодику слов’янськими інтонаційними елементами, що походили з народних пісень і танців, котрими він захоплювався з дитинства, проведеного у селі: народна творчість була музикантові близькою і зрозумілою. Впровадити етнічні співзвуччя у власні класичні твори було патріотичною ідеєю, яка надала національного колориту його 57 мазуркам, 16 полонезам, 19 вальсам, 19 ноктюрнам, 3 сонатам, 4 баладам, 27 етюдам, 26 прелюдіям, 4 скерцо та 3 експромтам.
Фридерик Шопен грає на фотрепіано в салоні князя Радзивілла. Худ. Генріх Семирадський 1887 р.
Творчість Фридерика Шопена
Відлучення митця від батьківщини стало його душевною трагедією, що похитнула психологічну рівновагу і справила вплив на творчість Фридерика Шопена. Відтоді в його свідомості стали домінувати страждання і боротьба, втома від життя та суїцидальні настрої. «Найкращим виходом є смерть», – міркував музикант в часи загострення депресії, хоча зазвичай був іронічним і дотепним – навіть мав дар влучно пародіювати людей. Виїхавши 1831 року до Франції, Шопен здобув нових прихильників.
Друзями і шанувальниками таланту польського емігранта, що встиг здобути славу за життя, були відомі музиканти, художники та письменники – Ліст, Берліоз, Мендельсон, Россіні, Делакруа, Шуман, Бальзак, Міцкевич, Гейне. Більше за публічні виступи ім’я представника музичного романтизму популяризувала його посада: Фридерік Шопен працював музичним педагогом у домі Ротшильда. З 1830-х років піаніст активно концертував, а творчість Фридерика Шопена збагатилася значними роботами.
Найважливішими творчими досягненнями польського композитора стали три фортепіанні сонати (1827 року – до мінор, 1837 року – сі-бемоль мінор, 1844 року – сі мінор), фантазія фа мінор (1840) і «Баркарола» (1845). Для фортепіано з оркестром Фридерик Шопен створив Andante spianato et Grande Polonaise brillante, Fantaisie brillante на польські арії, Rondo à la Krakowiak фа мажор, полонез мі-бемоль мaжор, концерти мі мінор і фа мінор. А знаменитий траурний марш Шопена (третя частина фортепіанної сонати № 2) визнано вершиною у цьому жанрі.
Навіть мармуровий пам’ятник, встановлений 1906 року у Парижі, зображує «сумного генія романтизму» за виконанням неперевершеного похоронного маршу: біля ніг Шопена плаче від болю втрати дівчина, а скорботний ангел посипає обох квітами. Сам Шопен визначав головний настрій своїх музичних творів словом «жаль». Цьому визначенню відповідали навіть його ніжні вальси (улюблений жанр польського композитора), перший із яких Фридерик Шопен написав у 17 років, а останні – за рік до смерті.
Пам’ятник Шопену, встановлений у 1906 році в Парижі
Хвороба Шопена
«Здоров’я моє жахливе, мене всередині щось мучить», – писав композитор, зізнаючись у поганих передчуттях. Він скаржився близьким, що занепокоєння змінюється в нього солодким спокоєм, байдужістю та заціпенінням, а бажання жити чергується з прагненням смерті. Викладання і публікація творів давали Шопену можливість навіть без виступів безбідно жити: він мав гарну оселю, власний екіпаж, елегантний одяг і численних слуг, але не завжди міг радіти успіху.
Вперше Фридерик відчув слабкість у 16 років: на тлі фізичного виснаження у нього стався набряк лімфатичних вузлів і виник стійкий головний біль. Батьки відправили сина на бальнеологічний курорт – разом із найменшою сестрою Емілією, яка через кілька місяців померла від відкритої форми туберкульозу. На думку дослідників, сестра могла інфікувати брата, адже невдовзі він теж мав симптоми сухот: рецидивну лихоманку, кашель, кровохаркання, слухові галюцинації (піаністові вчувався дзвін на власних похоронах).
Під гнітом депресії Фридерик Шопен навіть замолоду уклав заповіт. Надмірна худорлявість, погана координованість рухів, непривітний вираз обличчя, каламутний погляд і тиха манера гри дали підстави деяким сучасникам назвати його «талантом з лікарняної палати». Хвороба Шопена була хронічною, і зрештою від її кардіологічних ускладнень він і помре у 39 років. І хоча причиною передчасної смерті польського композитора доктор Крювельє зазначить «туберкульоз легень і гортані», він мав і іншу версію.
Збереглися свідчення про діагностування у Шопена «хвороби, досі не відомої». Сучасні лікарі не виключають ймовірності спадкового хронічного поліорганного аутосомно-рецесивного захворювання – муковісцидозу (вперше такий діагноз був описаний лише наприкінці 1930-х років). Захворювання часто супроводжується інфекціями дихальних шляхів і гастроентерологічними порушеннями, які призводять до зменшення маси тіла та худорлявості дитини. Ці симптоми змалку спостерігалися у Шопена.
Жінки в житті Шопена
Польський геній змушений був періодично виїжджати на курорти, де не лише лікувався, а й принагідно бачився з рідними. У 1836 році на богемському бальнеологічному курорті Марієнбаді (західна Чехія) 26-річний музикант зблизився з родиною свого давнього друга Фелікса Водзінського і нібито заручився з його сестрою. За легендою, заручини Шопена з Марією Водзінською стали трагічною історією кохання, обірваного суворими батьками, які не віддали дівчину заміж за хворого піаніста.
Однак була й інша версія причини скасування заручин Шопена – ходили чутки, що їх було розірвано після того, як дівчина запропонувала приятелеві, з яким композитор прийшов у гості, сісти раніше, ніж нареченому. Обурений такою неувагою Фридерик Шопен передумав одружуватися. Втім, дослідники епістолярію композитора-романтика не виявили у листах Шопена жодного натяку на палкі почуття чи згадки про заручини. Більш інтимним виглядало його спілкування з матір’ю дівчини, Терезою Водзінською.
Згодом цнотливий Шопен писав другові про якусь Терезу, котра домоглася того, що він тепер «не скоро наважиться вкусити забороненого плоду». Загалом митець був потайливим щодо своїх романтичних стосунків, тому про його юнацькі захоплення відомо небагато. Особисте життя Шопена можна було б описати фразою: композитор не мав дітей і ніколи не був одружений. Водночас про вплив кохання на творчість митця сказати є що: в його житті був блискучий роман з французькою письменницею Жорж Санд.
Пара, яку понад 10 років поєднували близьке партнерство і любовний зв’язок, стала прикладом родючого взаємозв’язку любові і творчості. На момент знайомства музиканту було 28, а баронесі Аврорі Дюдеван – 34. «Яка неприємна особа, – сказав про Жорж Санд Фридерик Шопен після того, як їх познайомив спільний друг Ференц Ліст. – Я б навіть не наважився назвати її жінкою». Хто б міг тоді передбачити, що через 10 років розрив з «неприємною особою» зведе композитора в могилу…
Жорж Санд і Фридерик Шопен. Худ. Е. Делакруа. 1838 р.
Жорж Санд і Шопен
Рішуча феміністка-романістка і дійсно демонструвала у завоюванні Шопена чоловічу наполегливість, інакше б вона не мала шансів стати його ангелом-охоронцем. Доброчесного молодого чоловіка відштовхувала скандальна репутація письменниці-німфоманки, спантеличував її чоловічий костюм і лякали сигари, від смороду яких чоловік з респіраторною недостатністю задихався. Безпорадність і хворобливість Шопена влучили в материнське серце баронеси, якій одразу захотілося турбуватися про слабку істоту.
«Я маю про когось піклуватися», – говорила про власну натуру мати двох дітей, до яких вона готова була додати Шопена. Від шлюбу з бароном Казимиром Дюдеваном в Амандіни Аврори Люсіль Дюпен був син Моріс (став письменником, ентомологом, художником) і дочка Соланж (вийшла заміж за скульптора). Після розлучення з чоловіком їх вихованням займалася любляча мати, яка підтримувала зв’язок із дітьми впродовж усього життя. Тож жінка свідомо погодилася стати доглядальницею коханцю.
«Я зустрічався з нею тричі, – згадував музикант розвиток їх почуттів. – Доки грав, вона проникливо дивилася мені в очі, зіпершись на піаніно. Її пестливий погляд затуманив мене. Я був переможений. Вона мене кохає». Чого не зробить любов – добровільна доглядальниця сама виготовляла коханому цілющі відвари та мікстури, готувала улюблені страви, годувала з ложки і заспокоювала ночами, коли йому ввижалися мерці. Письменниця завжди відкладала свою роботу, щоб приділити увагу Шопену.
Хто була Жорж Санд для Шопена? З коханої жінки вона перетворилася на сестру милосердя. Шопена переслідували видіння, застуди та теплові удари. Йому складно було підібрати їжу, яка не викликала б абдомінальні болі та пронос. Музикант так виснажувався, що не міг іноді сам піднятися сходами, і його потрібно було нести. А коли про хворобу Фридеріка Шопена дізнався господар будинку на Майорці, де вони відпочивали з дітьми, Жорж Санд довелося найняти роту солдат, щоб затягти піаніно гірською стежкою в келію віддаленого монастиря, що став їх тамтешнім притулком.
Кадр з фільму «Шопен, Шопен!» 2025 р.
«Ближче до труни, ніж до шлюбного ліжка»
«У міру насування зими стан здоров’я Шопена погіршувався, і всі мої зусилля розігнати його тугу ставали марними, – писала Жорж Санд. – Ми відчували себе у в’язниці. Здавалося, що смерть чатує на одного з нас, і я мала з нею боротися, щоб відбити її видобуток». До речі, Фридерик Шопен мав ознаки уповільненого статевого дозрівання (у 22 роки у нього лише з одного боку росла борода) і, як вважається, був безплідним. Якби Жорж Санд шукала того, хто потребував її турботи більше, то напевно не знайшла б.
Історія кохання Жорж Санд і Фридерика Шопена скінчилася на тому, що їх стосунки стали платонічними (жінка намагалася вберегти Шопена від сильних емоцій, що в його стані могли йому зашкодити, і поступово вони віддалилися одне від одного). У 1847 році композитор розстався з баронесою через непорозуміння з її дітьми. Після розриву з Жорж Санд здоров’я Шопена суттєво погіршилося. «Я або задихнуся, або збожеволію», – говорив хворий композитор, який слабшав так стрімко, що через чотири роки став лежачим інвалідом, залежним від морфію та сторонньої допомоги.
Але через рік після драматичного розставання у Шопена ніби відкрилося друге дихання: несподівано він поїхав виступати у салонах Англії та Шотландії (грав перед королевою), де під час подорожі змінив 60 квартир. Пліткували навіть про його намір одружитися з тамтешньою піаністкою Джейн Стірлінг, але композитор-романтик розвіяв чутки сумним жартом, що наразі він «почувається ближчим до труни, ніж до шлюбного ліжка». Його останній виступ відбувся 16 листопада 1848 року. З гастролей у Великій Британії Фридерик Шопен повернувся схожим на власну тінь.
Серце Фридерика Шопена упокоєно в колоні церкви Святого Хреста у Варшаві
В останній рік життя композитор вже не міг писати музику і зізнавався, що нічого не відчуває, а лише чекає кінця. 17 жовтня 1849 року 39-річний піаніст-віртуоз помер у Парижі на руках у своєї сестри Людвіги. Тілом найвидатніший польський композитор залишився на французькій землі (його поховано на цвинтарі Пер-Лашез), а серцем повернувся на батьківщину: згідно заповіту, серце Фридерика Шопена упокоєно в колоні церкви Святого Хреста у Варшаві – місті, де кожні п’ять років проводиться конкурс піаністів його імені та щорічно вручаються музикантам премії Fryderyk.
Фото з відкритих джерел
