Інна Тихонова 
Перша поява на екрані Клінта Іствуда 70 років тому навіть не була відображена у титрах. «Актора з ім’ям» з нього зробила роль «Людини без імені», після чого доля подарувала чоловікові, який став уособленням «культурної ікони мужності», щасливий професійний шлях, що привів його до успіхів у кіноіндустрії, музиці, спорті та політиці. Представнику покоління, народженого у Велику депресію, належало стати власником кіностудії, мером міста у Каліфорнії і лауреатом п’яти нагород Американської кіноакадемії. Серед його визначних досягнень – чотири «Оскари» за найкращу режисуру та найкращий фільм, нагорода за продюсерський внесок у розвиток кіновиробництва, премії «Золотий глобус» та «Почесний Сезар», відзнака «Вибір народу» і французький Орден Почесного легіону. На врученні Національної медалі США у галузі мистецтва роботи майстра було названо «втіленням суті того, що значить бути американцем».
Людина без імені
Клінт (при народженні Клінтон) Іствуд народився 31 травня 1930 року в Сан-Франциско. Його родове коріння по батькові тягнеться до перших англійських та шотландських переселенців, а мати мала голландсько-ірландське походження. Клінтон Іствуд-старший варив сталь, а Маргарет Рут Іствуд працювала на заводі IBM. За часів Великої депресії батькам доводилося часто переїжджати Західним узбережжям у пошуках роботи, і зрештою родина оселилася у Каліфорнії. Середню освіту Клінтон Іствуд-молодший отримав у місті Підмонт, а до старшої технічної школи хлопець пішов в Окленді, де йому вперше випала нагода перевірити свої акторські здібності.
У 1951 році син простих робітників вступив до Університету Сієтлу, але здобуттю вищої освіти перешкодив призов до армії. У період служби у Форт-Орді молодий Клінт Іствуд потрапив у поле зору асистента режисера, який знімав серіал у жанрі вестерна «Сиром’ятний батіг» (вийшов 1959 року): показного юнака було запрошено у картину на роль ковбоя. Так розпочалася його робота в кіно, де за актором закріпилося амплуа небагатослівного героя вестернів та бойовиків. Популярності сприяли виразна зовнішність (ріст Клінта Іствуда – 193 см) і досконала фізична форма. Роль «Людини без імені» у вестерні італійського режисера Серджо Леоне «За жменю доларів» відкрила 1964 року харизматичному виконавцю зіркові перспективи.
Фільми Клінта Іствуда
Кілька років тому журнал Empire долучив «Людину без імені» до переліку «найбільш значних кіноперсонажів усіх часів». Хронологія кінематографічних досягнень актора продовжилася ще двома стрічками з «доларової трилогії»: у 1965 та 1966 роках Серджо Леоне зняв фільми за його участі «На кілька доларів більше» і «Хороший, поганий, злий». Коли у місцевості, де знімався останній вестерн, було виявлено викопні залишки динозаврів, їх вид назвали на честь Клінта Іствуда, який збагатив кіно новим зразком мужності в образі брутального мовчазного чоловіка у ковбойському пончо і з сигарилою в зубах (і то було його акторським перевтіленням, адже насправді старійшина кіномистецтва не курив з молодих років).
«Куди залітають лише орли»
У 1968 році актор втілив «мужність чужинця» в класичному бойовику про події Другої світової війни «Куди залітають лише орли», де створив образ американського лейтенанта, що в небезпечних умовах висаджується в окупованих нацистами Альпах для визволення з полону американського генерала. Наступною акторською удачею Клінта Іствуда стала роль поліцейського інспектора у бойовику «Брудний Гаррі» ( у 1970-х та 1980-х роках за його участі вийшло п’ять фільмів про Брудного Гаррі). І того ж 1971 року відбувся режисерський дебют Клінта Іствуда: у своєму першому авторському фільмі «Зіграй мені Misty» він створив протилежність своїм попереднім образам, зігравши радіо-діджея – жертву жіночого домінування.
«Брудний Гаррі»
Актор, режисер, композитор і мер
До речі, то була не єдина режисерська робота митця, де виявилася особиста музична пристрасть палкого шанувальника джазу. Пізніше він зняв другий фільм про любов до джазу «Птах». Стрічка розповідала про трагедію генія, який вкоротив собі віку наркотиками, але залишив світові величну музику. Автором джазових композицій до кількох своїх фільмів став сам Клінт Іствуд. Ця тема завжди була близькою для представника покоління, сформованого під впливом епохи джазу, і батьківське захоплення розділив син Клінта Іствуда Кайл, який став джазовим контрабасистом. Між тим, сам актор після заснування власної кінокомпанії Malpaso знімався здебільшого у фільмах її виробництва і переважно власних режисерських роботах.
Кадр зі зйомок фільму «Птах»
Одним із кількох винятків став пригодницький триллер режисера Дона Сігела «Втеча з Алькатраса», де Клінт Іствуд 1978 року зіграв втікача з неприступної американської в’язниці. Комерційно успішними у 60-річній фільмографії Клінта Іствуда стали стрічки «Як не крути – програєш» (1978) та «Як тільки зможеш» (1980). Серед кращих фільмів Клінта Іствуда – вестерн «Блідий вершник» (1985), військовий бойовик «Перевал розбитих сердець» (1986), гостросюжетна драма «На лінії вогню» (1993) і романтична драма «Мости округу Медісон» (1995). Вдалі ролі сприяли обранню актора мером каліфорнійського міста Кармел-бай-те-Сі (1986). А надалі знову були фільми: «Гран Торіно» (2008), «Кручений м’яч» (2012), «Наркокур’єр» (2018) та ін.
Власний погляд
Наразі Клінт Іствуд є визнаним авторитетом у своїй справі, що відзначено у 1993 та 2005 роках двома «Оскарами» за кращий фільм і кращу режисуру. Серед значних режисерських робіт Клінта Іствуда – передусім, «переосмислений вестерн» 1992 року «Непрощений». Досвідчений кінодіяч реформував у цій роботі усталені кліше жанру, перетворивши історію про колишнього розбійника, який починає мститися лиходіям у прагненні справедливості, з пригодницької на філософську – з роздумами про героїзм, мужність, честь і вік. А в історії про молоду боксерку «Крихітка на мільйон доларів», де Клінт Іствуд зіграв тренера, режисер показав, як вважається, власне схвальне ставлення до евтаназії.
І не лише ця його позиція, жодного разу не висловлена публічно, могла б виявитися неочікуваною від прибічника консервативних політичних поглядів, яким є патріарх Голлівуду. Дилогія про Другу світову війну «Прапори наших батьків» і «Листи з Іводзіми» (2006) – наступні роботи, що є важливими у фільмографії Клінта Іствуда-режисера. В них представлено полярні точки зору на кровопролитні епізоди Тихоокеанського фронту. Перший фільм розповідає про бої за острів Іводзіма в 1945 році з погляду американських військових, другий висвітлює позицію супротивника. Зрештою, вийшло нове для американського кіно сприйняття історії через викриття безглуздя війни і осуд лицемірності державної машини, що маніпулює реальністю.
Діти Клінта Іствуда
Особисте життя актора є так само насиченим подіями, як і творче. Клінт Іствуд – батько вісьмох дітей від шести жінок, хоча офіційних шлюбів у зірки було лише три. Ще до настання популярності молодий Клінт Іствуд одружився 1953 року з акторкою Меггі Джонсон, яка стала матір’ю його трьох дітей: вже згадуваного сина Кайла (1968) і двох дочок – Лорі (1954) та Елісон (1972). У 1964 році у актора з’явилася ще одна донька Кімбер Лінн Іствуд (1964), яка народилася у короткочасному романі з танцівницею Роксаною Туніс. 1978 року Клінт уклав шлюб з акторкою Сондрою Локк (офіційним подружжям вони були чотири роки, хоча в цілому їхні близькі стосунки тривали 14 років), якій мав виплатити при розлученні $1,3 млн.
Скандал, вчинений жінкою, яка звинувачувала Іствуда у тому, що не дозволив їй стати матір’ю, вдалося владнати лише після тривалих суперечок. Наступною сторінкою особистого життя актора став трирічний фактичний шлюб із бортпровідницею Жаклін Рівз: у цьому союзі Клінт Іствуд став батьком ще двох дітей: сина Скотта (1986) і дочки Кетрін (1988). Дочку Франческу Рут (1993) від Іствуда народила акторка Френсіс Фішер. Надалі Клінт одружився з молодшою за нього на 35 років Діною Іствуд, яка 1996 року народила доньку Морган. Ще до розлучення 83-річний спокусник розпочав черговий роман. Супутниця, що була поруч із актором останнє десятиліття (готельна хостес), нещодавно померла у 60-річному віці.
Клінт Іствуд зараз
У молодості самодіяльний виконавець бугі-вугі мріяв стати співаком і піаністом і, попри скепсис щодо його музичних можливостей, заробляв гроші виступами на ярмарках, родео, фестивалях, а згодом придбав власне музичне видавництво Malpaso Records і записав музику до десятка фільмів, отримавши кілька номінацій на «Золотий глобус». А інтерес до гри у гольф зробив Клінта Іствуда власником гольф-клубу і організатором благодійних турнірів. Фанатик фітнесу та здорового способу життя вже півстоліття практикує трансцендентальну медитацію, володіє готелем, рестораном та іншою нерухомістю (у 80 років Клінт Іствуд інвестував $20 мільйонів у житлове будівництво). А ще зірка особисто пілотує приватний гвинтокрил.
Режисура, якій патріарх з молодою душею не зраджує понад півстоліття, і сьогодні продовжує бути у його щоденному розкладі. Прем’єра 2019 року «Справа Річарда Джуелла» (біографічна стрічка про реальні події, що відбулися 1996 року на літніх Олімпійських іграх в Атланті) – не останній фільм Клінта Іствуда. Його драматичний нео-вестерн 2021року «Чоловічі сльози» так само не стане завершенням його кінематографічної кар’єри. У 2023 році режисер повідомив про підготовку до зйомок свого сорокового повнометражного фільму «Присяжний №2», де митець виступить також співпродюсером. Тож поважний вік Клінта Іствуда анітрохи не бентежить. 95-річчя він сприймає як стимул рухатися далі, адже важко зупинятися, коли робиш те, що любиш.
Ми також писали про інших легенд європейського і голлівудського кіно:
Джек Ніколсон: «поганий хлопець» Голлівуд
Ален Делон: лицар плаща та шпаги
Софі Лорен: «Мені все ще цікаво жити»
Луї де Фюнес: «Є багато людей, цікавіших за мене»
