Ніла Іваненко 
Ерік Рат, професор історії Канзаського університету, вважає, що анонімний сувій «Ілюстрована щуряча казка» (Nezumi no sōshi emaki) є дещо іншим, ніж просто цікавим артефактом.
Створений між 1550 та 1650 роками н. е., цей документ зберігається в колекції Спенсера у Нью-Йоркській публічній бібліотеці. На перший погляд, сувій подібний до історичної чудасії. На ньому зображено щурів, що готують страви до весільного бенкету, пише Science Alert.
І хоча деякі дослідники вважають ранні японські ілюстровані сувої попередниками художньої форми манга, що розквітла у XX столітті, ця конкретна історія в картинках містить цінну інформацію про те, як готували їжу в середньовічній Японії.
Що ще побачив професор Рат у щурячій казці
«У середньовічній та ранній сучасній Японії було написано чимало історій про щурів, багато з них перетворилися на сувої з картинками, що поєднують ілюстрації з текстом», – зазначив дослідник.
Але цей приклад особливий тим, що тут докладно зображено сцени приготування їжі. Професор Рат розповів, що окрім цього документу існує лише один сувій з картинками, на якому зображені кулінарні процеси того періоду. «Тому, як історик їжі, я хотів зрозуміти, чого я можу навчитися в цієї історії про щурів», – додав він.
У японських традиціях щури посідають почесне місце. Ці гризуни не були символом бруду та епідемії, якими їх змальовує західна традиція. Вони викликали захоплення, адже були розумними та працьовитими. Їх ототожнювали з багатством та удачею. У фольклорних джерелах вони часто набували людського вигляду й іноді ставали учасниками різних пригод.
В «Ілюстрованій щурячій казці» король щурів хоче взяти собі наречену-людину. Однак вона не знає, що він щур. Отже, він і його почет повинні влаштувати свого роду маскарад та весільний бенкет, гідний сьоґуна.
За словами професора Рата, цей сувій пропонує цікавий погляд на політичний та соціальний клімат тогочасної Японії. Причому, як наголосив дослідник, сцена підготовки бенкету багата на вишукані культурні деталі.
«Те, як художники зобразили щурів, що готуються до бенкету, дає уявлення про поділ праці та робочий процес на кухні в елітних будинках XVI століття, в епоху, коли інших візуальних джерел було дуже мало», – зауважив Ерік Рат.
«Ми дізнаємося, що спеціально навчені кухарі-чоловіки (щури) виконували престижні завдання, такі як нарізка м’яса, а робітниці-жінки виконували ручну працю, наприклад, перемелювали рис на вулиці», – пояснив науковець.
У всіх щурів є ролі та імена, і вони носять одяг, що вказує на соціальний статус. Ті, хто має нижчий статус, вдягнені у прості мантії та пояси. Тоді як щури вищого статусу носять складніше вбрання.
Вони п’ють саке і розмовляють, жартуючи з труднощів своєї роботи. Наприклад, щур, що обробляє лебедя, скаржиться на міцність його кісток. Також тут можна побачити реальних історичних особистостей, як-от знаменитого чайного майстра Сен-но Рікю, якого також зобразили у вигляді пацюка.
Цікавим в цій історії є й те, що вона позиціює тварин як виробників їжі, а не лише як її споживачів, сказав професор Рат.
Перетворення високостатусного людського домогосподарства на зграю щурів дало змогу побачити життя багатих людей того часу, про яке мало хто був обізнаний.
Показавши, як щури готують їжу, автори казки запропонували тонку іронію стосовно тогочасної еліти, не побоюючись відплати з боку людських правителів.
А чим, до речі, завершилася ця історія щурячого перевтілення? Зрештою, хитрощі було викрито: кільком пацюкам не вдалося зберегти людський вигляд, і наречена виявила їхній обман.
Статтю професора Рата опублікувало видання Gastronomica: The Journal of Food and Culture.
