Ніла Іваненко 
Учені стверджують, що одомашнення зробило породи кішок і собак різноманітнішими, але водночас напрочуд схожими між собою. І це має серйозні наслідки для здоров’я тварин.
На перший погляд, перські кішки та мопси – геть різні. Їх розділяють 50 мільйонів років еволюції. Але коли команда Еббі Грейс Дрейк, професорки еволюційної біології з Корнелльського університету (США), просканувала 1810 черепів кішок, собак та їхніх диких родичів, вона виявила дещо дивне. Багато порід кішок і собак демонстрували разючу фізичну схожість. Це стосується, зокрема, форми черепа.
Дивергенція та конвергенція
В еволюційній біології дивергенцією називають процес, внаслідок якого організми, що мають спільне походження, згодом стають різними. Тоді як конвергенція передбачає, що неспоріднені види, сформовані схожими факторами, розвивають подібні риси.
Що стосується свійських кішок, собак та багатьох інших одомашнених видів, навмисний і ненавмисний відбір, проведений людьми, очевидно, призвів до конвергенції, спрямувавши різні види до формування схожих характеристик.
Попри довгу історію еволюційного поділу, породи з плоскою мордою, такі як перські кішки та мопси, мають схожу будову черепа.
Щоб дослідити, як одомашнення змінило структуру черепа тварин, команда професорки Дрейк проаналізувала 3D-скани черепів із музеїв, ветеринарних шкіл та цифрових архівів. Набір даних містив зразки свійських кішок, таких як сіамські, перські та мейн-куни, а також понад 100 порід собак із різною формою морд.
Результати аналізу показали, що одомашнення не лише урізноманітнило форми черепа тварин, але й призвело до того, що деякі породи кішок і собак стали подібні одна до одної, з конвергенцією в бік подовжених або плоских морд.
Дикі псові (група тварин, до якої входять собаки, вовки, лисиці та шакали) зазвичай мають подовжений череп, тоді як дикі котячі (група тварин, до якої входять кішки, леви, тигри та ягуари) демонструють природніші варіації.
Однак домашні породи кішок і собак тепер охоплюють екстремальніший діапазон на обох кінцях шкали, розповіло видання Independent. Досвід одомашнення показав, що за втручання людини навіть віддалено споріднені види можуть мати схожий вигляд і навіть страждають подібним чином.
Селекція та її згубні наслідки
Селекція утрирувала риси різних видів. Захоплення людей тваринами з плоскими мордами зачіпає деякі з наших фундаментальних інстинктів. Люди запрограмовані реагувати на такі риси немовлят, як округлі щічки, маленькі носи та великі, низько посаджені очі. Ці риси, які перебільшені в багатьох породах кішок та собак із плоскими мордами, імітують зовнішність людських немовлят.
З усіх видів люди є одними з найнезріліших за свого народження. Вони з’являються на світ безпорадними та залежними від опікунів. Тоді як виводкові тварини навпаки здатні бачити, чути, стояти та рухатися вже невдовзі після народження. Оскільки людські немовлята дуже залежать від турботи дорослих, еволюція сформувала нас чутливими до рис уразливості.
Ці риси, такі як округлі щоки та широко розплющені очі немовлят, відомі як соціальні пускові механізми. Вони запускають поведінку турботи в дорослих людей. Тож домашні тварини з такими рисами «приречені» на людську турботу та увагу, але за це доводиться платити.
Експерти неодноразово зауважували, що селекція в бік екстремальних фізичних рис призвела до поширення у тварин проблем зі здоров’ям. Серед них, зокрема, утруднене дихання, неврологічні захворювання та ускладнення при пологах.
Організації із захисту братів наших менших наголошують, що тварини з важкими спадковими проблемами зі здоров’ям більше не повинні використовуватись для розведення, і що діяльність заводчиків потрібно жорстко регулювати.
Висновок із вище сказаного такий: селекція показала, як легко люди можуть підпорядковувати природу своїм примхам і як мільйони років еволюційного поділу можна перекреслити кількома десятиліттями штучного відбору.
Фото: pixabay.com
