Марлон Брандо: на цукровому троні під зливою

63

Півсотні фільмів, вісім номінацій на премію «Оскар» і дві нагороди, від однієї з яких виконавець ролі Віто Корлеоне у культовій трилогії «Хрещений батько» через політичну позицію показово відмовився, – лише окремі деталі творчої біографії Марлона Брандо, бунтаря для свого покоління і божества для колег і послідовників. Визнаючи «актора ХХ століття» (за висновком впливового журналу Time) унікальним явищем у кіномистецтві, критики зазначали, що Брандо так само поділив американський кінематограф на «до і після» себе, як Пікассо поділив на «до та після» живопис, Гемінґвей – літературу, а Сінатра – поп-музику.

Чому Марлон Брандо став легендою: метод акторської гри та емоційна чесність

Впроваджена молодим виконавцем у стрічках «Трамвай «Бажання» й «У порту» техніка емоційної чесності та спонтанності звела акторську майстерність у Голівуді 1950-х років на небачений до того рівень реалізму. Метод акторської гри як імпровізації у поєднанні з іміджем байдужого аутсайдера справили значний вплив на кіно і прийдешні покоління акторів, які намагалися наслідувати Марлона Брандо – на екрані (як одного з перших представників новаторської акторської школи Станіславського) та поза ним (лауреат двох премій «Оскар» і «Золотий глобус», нагороди Канського кінофестивалю і трьох нагород Британської кіноакадемії проявив себе також у громадському активізмі – зокрема, у Русі американських індіанців).

Водночас «символ покоління» не ідеалізував ані власну особу, ані свою справу, до якої ставився лише як до найлегшого способу гідного заробітку. Один із найвидатніших у світі акторів говорив так: «Якби мені за ті ж самі гроші запропонували мити на студії підлогу, я працював би прибиральником», «Не шукайте зв’язку між розміром гонорарів і масштабом таланту», «Актор – найбезглуздіша професія, де виживає лише 1% фахівців, яким увесь відпущений долею час доводиться боротися за життя». «Королем імпровізації» на знімальному майданчику актор Марлон Брандо став не лише тому, що перевтілювався у зіграних персонажів, а й через небажання вчити ролі і читати сценарії.

Та навіть за такої зневаги до професії сила харизми легенди Голлівуду дозволила акторові з бунтарським духом і критичним ставленням до своєї роботи не підлаштовуватися під ролі, а перетворювати втілювані ним образи на Марлона Брандо. Називаючи кінозірку «людиною, яка сидить на цукровому троні під зливою», актор, що відрізнявся прямотою думок і заяв, усвідомлював вразливість ефемерного успіху на «фабриці мрій». З роками режисерів втомив складний характер Марлона Брандо, якому довелося зазнати перерви у зйомках, вимушено погоджуватися на «незіркові» ролі й у похилому віці навіть оцінювати свою кар’єру і життя як невдалі.

Так само, як Брандо змінив акторську гру, він поступово змінився і сам. Той, кого обожнював світ, себе ненавидів. Син-убивця і дочка-самовбивця – це не герої з гангстерської фільмографії «хрещеного батька» Голлівуду, а реальна історія, що дала акторові підстави визнати власну роль батька одинадцятьох дітей провальною. Його три дружини, коханки та коханці, чудова фізична форма і спрага до життя залишилися в минулому. Видатний актор і підкорювач сердець доживав віку на власному тропічному острові усамітнено, набрав до 1990-х років 140 кг ваги і вважав «приватний простір не лише своїм правом, а й предметом першої необхідності».

«Тевтонське» коріння

Марлон Брандо-молодший народився 3 квітня 1924 року в місті Омаха, в американському штаті Небраска. Його мати Дороті (Доді) Пеннібейкер була театральною акторкою (походила з родини дисидентів і золотошукачів), а батько Марлон Брандо-старший заробляв виробництвом кормових добавок і пестицидів. Змалку сусіди помічали в ньому «тевтонську закритість». Нащадок німецького іммігранта, що оселився у штаті Нью-Йорк на початку XVIII століття, відрізнявся жорстким і навіть деспотичним характером, від якого більше за дочок страждав син. Суворі методи виховання власних дітей пояснювалися дитячою психологічною травмою батька, якого в чотирирічному віці покинула мати, що пішла із сім’ї.

Татові обійми діставалися Марлону та його старшим сестрам Джослін і Френсіс лише як подарунок на великі свята. Здебільшого ж вони отримували лише несправедливі покарання. Майбутній пацієнт психоаналітика Марлон Брандо-молодший зізнавався, що з раннього дитинства до юності не знав жодної батьківської похвали – лише висміювання, які зробили його «важкою» дитиною. Коли хлопчикові виповнилося шість років, батько за часів Великої депресії отримав вигідну роботу у корпорації Calcium Carbonate і перевіз родину до передмістя Чикаго, де діти менеджера мали змогу навчатися у хорошій школі. Однак мати переїзду не зраділа, бо в муніципалітеті Еванстон не було театрів і роботи для неї.

Не сумісне з увагою до дітей материнське захоплення пляшкою означало, що до малечі нікому не було діла. Вірніше, єдиною близькою людиною для малого Марлона стала найнята батьком хатня робітниця Ермі. В товариську молоду жінку дансько-індонезійського походження хлопчик навіть по-дитячому закохався. Якось Ермі повідомила, що має вирушити у подорож, і пообіцяла невдовзі повернутися. Зрозумівши через кілька тижнів, що вона його теж покинула, Марлон «втратив зв’язок зі світом і остаточно відчув себе в ньому зайвим». Бунтівний характер Марлона Брандо став способом привернення до себе уваги, якої йому з дитинства бракувало. Тому він у школі конфліктував з учителями та бився з однокласниками.

Єдиною «спорідненою душею» в 11-річного хлопця виявився друг дитинства Воллі Кокс: з ним переглядав Марлон Брандо фільми, що захоплювали його цікавими історіями. Та невдовзі мати з батьком на якийсь час розлучилися, і діти знову були змушені змінити обстановку. Залишивши чоловіка в Чикаго, Доді переїхала з сином і дочками до своєї матері у Каліфорнію. Але бабуся Нана більше була зайнята роботою, ніж онуками – у місті Санта-Ана вона працювала радницею представництва Християнської науки. Сестри Марлона знайшли себе в мистецтві: Френсіс виявила хист до живопису, Джослін успадкувала материнський дар акторства. А наданий самому собі 16-річний підліток почав робити успіхи у спорті.

Творча біографія Марлона Брандо: від бунтаря до божества кіномистецтва

Підлітком Брандо переміг у шкільному десятиборстві і встановив рекорд з віджимання на руках: наставники зупиняли юнака на тисячному разі, побоюючись, щоб йому не стало зле після такого значного навантаження. Коли Брандо-старший повернувся в сім’ю, діти знову зібрали валізки, щоб переїхати з батьками 1938 року до заміського селища з трьома тисячами мешканців у штаті Іллінойс. У Лібертивілі родина орендувала будинок на фермі і мала корову. Марлон Брандо-молодший увійшов до складу шкільної музичної групи, де вправно грав на барабанах. На заняття місцевий «неформал» приходив у зручному фермерському одязі, тож вчителі просили учня хоча б не відвідувати уроки в піжамі.

Юнак витягнувся до 177 см і накачав м’язи, тож його запросили грати гангстерів і лиходіїв у виставах шкільного театрального гуртка, де займалися сестри. Актор-аматор захопився радіовиставами, на яких навчався інтонуванню й імітації голосів для одночасного виступу в кількох образах. Марлону легко давалося пародіювання однолітків, учителів і сусідів. Водночас юний бунтар любив порушувати правила поведінки і після чергової витівки зазнав приниження від шкільного керівника, який влаштував проблемному учневі IQ-тест і повідомив про низький розумовий рівень бешкетника всьому класу. Можливістю виправлення сина, за рішенням батька, мало стати навчання Марлона у військової академії в Міннесоті.

У закладі Shattuck-Saint Mary’s у місті Ферібо колись навчався і сам Брандо-старший, тож Брандо-молодший не хотів опиратися його вибору. Марлон знайшов там принаймні три місця, де почувався цілком затишно: читальню (вивчив тоді напам’ять кілька поезій Шекспіра), кінотеатр (подивився «Великого диктатора» з Чарлі Чапліном) і кабінет викладача англійської мови Ерла Вагнера, який був вражений декламацією Брандо і порадив йому навчатися акторському ремеслу. Однак батько хлопця акторську школу для сина й уявити не міг, вважаючи цю справу негідною чоловіка: «Моєму синові нема чого робити у середовищі педерастів». Але синова доля склалася не так, як її бачив батько.

Після виключення з військового закладу Марлон Брандо вирушив до Нью-Йорка, де вже 1944 року виступав з театральною трупою на Бродвеї. Зіграти роль у виставі «Я пам’ятаю, мамо» випускник театральної школи та акторської студії зміг після того, як спробував себе на підробітках театральним білетером, диспетчером ліфтів і продавцем напоїв. Порівнявши різні способи заробітку, Брандо упевнився, що акторство є найприємнішим із них, адже «сантехніку не аплодують». Черговий виступ Марлона Брандо на Бродвеї зацікавив кінорежисера Елію Казана, який 1951 року запросив здібного юнака у свій фільм «Трамвай «Бажання» і відкрив перспективному дебютанту двері до слави.

Культові фільми Марлона Брандо: «Трамвай «Бажання» та тріумф у стрічці «У порту»

Вже з дебюту у культовій роботі режисера Елії Казана «Трамвай «Бажання» було видно, хто такий Марлон Брандо як актор. Ту екранізацію п’єси Теннесі Вільямса віднесено до сотні найкращих фільмів в історії кінематографа. Три золоті статуетки за акторську роботу (а загалом фільм був удостоєний чотирьох «Оскарів») – показник «преміального» рівня акторського складу, де партнеркою Марлона Брандо (Стенлі Ковальські) була легендарна Вів’єн Лі (Бланш Дюбуа). Наступна головна роль Марлона актора у фільмі 1953 року «Дикун» зробила з виконавця, що впевнено зіграв бунтаря у шкіряній куртці на мотоциклі, ікону покоління. Картина режисера Ласло Бенедека стала прем’єрою нового жанру – байкерського кіно.

«Трамвай «Бажання»

Суперечливій постаті Марлона Брандо було природньо грати у своєрідному гімні неформальної американської молоді. Реалістична роль актора вводила глядачів в транс і захоплювала неоднозначністю персонажа. А через два роки зірковий артист отримав статуетку за роль у черговому фільмі Елії Казана «В порту». У 1955 році Марлон Брандо став наймолодшим на той час актором, який здобув «Оскара» (лауреату «Оскара» Марлону Брандо було тоді 30 років, і той рекорд протримався два десятиліття). Про його метод акторської гри режисер говорив так: «Я був вражений диявольською подвійною натурою виконавця, коли побачив у романтичних сценах твердого і брутального хлопця, від якого не очікував ніжності, з несподіваного боку».

Вже перші фільми Марлона Брандо надали йому статусу одного з найкращих акторів Голлівуду. Майстер психологічного стилю гри, якому навчила його колись театральна наставниця, що була знайома з системою Костянтина Станіславського, став еталоном акторського мистецтва для таких представників наступного покоління кінозірок, як Ален Делон, Омар Шеріф, Воррен Бітті та Роберт де Ніро. Численні нагороди та відзнаки у номінаціях, серйозні гонорари і захоплення шанувальників самобутній артист сприймав як належне. Його дитячі психологічні травми сублімувалися у ролях, змушуючи захоплених глибиною гри режисерів і колег закривати очі на складний характер Марлона Брандо.

Він мав погані звички запізнюватися на зйомку, не вчити текст і читати слова ролі з аркушів у руках помічників. Відмовившись від експлуатації амплуа бунтівника, Марлон Брандо з кожною новою роллю намагався розсунути межі акторських можливостей. Щоправда, не завжди ті творчі експерименти були виправданими. У 1960-х роках акторська кар’єра Марлона Брандо на ціле десятиліття зазнала спаду. Провалився вестерн «Одноокі валети», де зірка виступила актором і режисером, удару по кар’єрі завдала драма «Заколот на Баунті». Лише 1972 року з’явилися роботи, що відновили касову спроможність Марлона Брандо: другий «Оскар» і «Золотий глобус» йому приніс «Хрещений батько» і сьому номінацію на «Оскар» забезпечило «Останнє танго в Парижі».

«Хрещений батько» та «Останнє танго в Парижі»: спадщина Марлона Брандо у 70-х

Еротична драма режисера Бернардо Бертолуччі мала скандальну славу через насильство, не узгоджене з акторкою. Те, що глядачі побачили в «Останньому танго в Парижі», вже було не просто акторською імпровізацією Марлона Брандо, а породжувало підозри про чоловічу змову виконавця ролі і режисера, які образили 19-річну дівчину, котра сприйняла дії партнера у кадрі як особисту наругу. Через відверту сцену зґвалтування французька акторка та модель Марія Шнайдер відчула, за її зізнанням пресі, таке приниження, що зробила кілька спроб самогубства. Після виходу на екрани фільму, який зруйнував їй життя, вона пережила втрату професійної репутації та психологічні страждання.

«Останнє танго в Парижі»

Лікування депресії і наркотичної залежності – такою була ціна бажання актора і режисера виявити справжню реакцію жертви на сексуальну агресію. Попри імітацію самого процесу зґвалтування, постраждала акторка більше ніколи не знімалася оголеною і не погоджувалася на ролі сексуалізованого характеру. Зізнання про травматичний досвід на зйомках у знаного режисера обурило суспільство і викликало хвилю критики стосовно творчої спадщини Марлона Брандо і Бернардо Бертолуччі, імена яких стали асоціюватися з етичним злочином у кіноіндустрії. Зокрема, Марлона Брандо після тієї ролі вважали вже не лише символом акторської майстерності, а й прикладом зловживання акторською владою.

Підтримав свою скандальну репутацію Марлон Брандо і після блискучої роботи в «Хрещеному батьку». Епічного дона Корлеоне неможливо уявити в іншому образі, хоча на цю роль актора затвердили лише завдяки режисерським хитрощам. Продюсери не хотіли зв’язуватися з непередбачуваним імпровізатором, і переконаний у своєму виборі режисер Френсіс Форд Коппола домігся потрібного йому рішення «анонімними» кінопробами. Брандо вставив у щоки ватяні кульки, пофарбував ваксою волосся і промовив слова ролі не властивим йому тихим і хрипким голосом. З перших кадрів керівництво студії Paramount погодило на роль невпізнаного артиста в переконливому образі очільника мафії.

Трилогія, що відродила у 1972 році епоху гангстерського кіно, зібрала у тодішньому прокаті $268 млн. За зіркову роль «хрещеного батька» в однойменній кримінальній драмі за романом Маріо П’юзо (екранізація стала класикою кінематографу і досі займає верхні позиції у рейтингах найкращих фільмів) актор удостоївся свого другого «Оскару», але використав момент тріумфу і світової уваги для виголошення політичної позиції. Власне, сам він на церемонії нагородження не з’явився: про відмову Марлона Брандо від нагороди через протест проти дискримінації у суспільстві та кіноіндустрії корінних американців (індіанців) у 1973 році повідомила його колега з активізму, акторка Сачин Літтлфезер.

«Хрещений батько»

Складний характер Марлона Брандо: конфлікти на майданчику та життя поза камерою

Захист корінних американців з 1950-х років був одним із головних аспектів політичної позиці Марлона Брандо, який відстоював право індіанців на землю і критикував манеру їх зображення у Голлівуді. Ліберальний активізм Марлона Брандо виражався у тому, що в 1960-х роках борець проти расової дискримінації допомагав Мартіну Лютеру Кінгу і здійснював великі пожертвування правозахисним організаціям. Для відстоювання громадянських прав артист використовував власну популярність і славу, ризикуючи нажити впливових ворогів. Зокрема, критикуючи історію насильства, Марлон Брандо називав США «нацією монстрів і вбивць». Така громадянська позиція викликала невдоволення, що виливалося у бойкот.

Але бунтар був байдужим до небажаних наслідків своїх поглядів, діянь і зізнань. Він чинив так, як відчував. Журналіст Труман Капоте так описував легенду: «Він сидів переді мною з безтурботною усмішкою, неначе Будда, але божество було звичайним хлопцем, який охоче уминав цукерки». Марлон Брандо був активним радіоаматором: в записах Федеральної комісії зі зв’язку США (FCC) його ім’я з міркувань конфіденційності значилося як Мартін Брандо. Марлону Брандо належали особисті позивні KE6PZH і FO5GJ. Останній транслювався з власного тихоокеанського острова актора поблизу Таїті. Куплений кінозіркою у 1966 році атол Тетіароа у Французькій Полінезії з 1999 року став резиденцією для відпочинку сімʼї Марлона Брандо.

Особисте життя Марлона Брандо: сім’я як поле бою та нескінченні пошуки любові

Деталі особистого життя Марлона Брандо привертали до себе не менше уваги, ніж його професійні здобутки. Бурхливі романи були найцікавішою частиною життя легенди Голлівуду поза кіно. Під час зйомок першого успішного фільму «Трамвай «Бажання» артист зустрічався з зіркою Голлівуду Мерилін Монро. Коли актор зізнався Монро, що закохався в колегу зі зйомок Вів’єн Лі, Мерилін пішла з тих стосунків і вийшла заміж за драматурга Артура Міллера. «Найбільшою моєю проблемою є неспроможність глибоко любити, – відзначав актор. – У стосунках я використовую довгу бамбукову жердину з петлею, яку накидаю на шию так, щоб жінка не могли піти і підійти надто близько – це схоже на лов змій».

Мерилін Монро і Марлон Брандо

Дружини та діти Марлона Брандо: трагедії великого клану

Офіційно актор був одружений тричі, і щоразу його обраницями ставали іноземні акторки:

• Ганна Кашфі – індійська акторка, перша дружина Брандо (шлюб тривав два роки).
• Мовіта Кастанеда – мексиканська акторка, друга дружина, старша за нього на сім років.
• Таріта Теріїпія – таїтянська красуня, партнерка по фільму «Заколот на «Баунті», третя дружина, з якою він прожив у шлюбі 10 років.

Крім офіційних союзів, актор мав тривалі стосунки зі своєю економкою Марією Христиною Руїс. Загалом Марлон Брандо офіційно визнав 11 рідних дітей та 3 всиновлених:

• Крістіан Деві – старший син від Ганни Кашфі, чия доля стала першою великою трагедією сім’ї.
• Міко Кастільйо та Ребекка Брандо – діти від Мовіти Кастанеди.
• Саймон Тейхоту та Таріта Шайєнн – діти від Таріти Теріїпії.
• Ніна Прісцилла, Майлз Джонатан та Тімоті Гаван – діти від Марії Христини Руїс.
• Стефано (відомий як Міко), Ділан та Анжеліка – діти, народжені поза шлюбом.
• Петра, Маймія та Раїатуа – офіційно всиновлені діти актора.

Життя спадкоємців Брандо було сповнене драматичних подій: від гучного судового процесу над сином Крістіаном, який став убивцею, до самогубства доньки Шайєнн, яка так і не змогла подолати депресію.

Ця трагедія, яка сталася у 1990 році, глибоко вразила актора і підірвала здоров’я Марлона Брандо.

Дружини Марлона Брандо

Останні роки та причина смерті Марлона Брандо: фінал на острові мрій

Після пережитого потрясіння Марлон Брандо почав швидко набирати зайву вагу і в 1990-х роках уже важив 140 кг. Ожиріння спричинило численні проблеми зі здоров’ям: Марлон Брандо втрачав зір, мав серцеву недостатність, труднощі з диханням, діабет і психологічні порушення. Актор боровся з афективними розладами і вирішував складні правові питання. Останні двадцять років життя видатного актора були для нього складними.

Проблемне особисте життя зірки привертало все більше уваги. Хоча раніше це б його нітрохи не обходило. У 1976 році Марлон Брандо публічно зізнався у власних одностатевих зв’язках і повідомив, що не заперечуватиме, навіть якщо йому припишуть «любовні стосунки з найкращим другом Джеком Ніколсоном». Згодом вийшли біографії, що висвітлювали бісексуальність і «буремний еротизм» актора з переліком відомих жінок і чоловіків у його ліжку. Для Голлівуду інтимні розваги Марлона Брандо не були секретом – зокрема, ходили чутки про зв’язки актора з коміками Річардом Прайором та Воллі Коксом (у 1973 році 48-річний друг дитинства, з яким Брандо був знайомий з десяти років, помер від інфаркту).

Відомою є історія про те, як Брандо впродовж 30 років зберігав у себе порох Воллі Кокса (він теж був тричі одружений, і вдова намагалася відсудити порох, але безуспішно), заповідаючи змішати з ним свій власний і розвіяти разом, коли прийде час. Час настав 1 липня 2004 року: легендарний Марлон Брандо помер у медичному центрі в Лос-Анджелесі у віці 80 років (причина смерті – легеневий фіброз, ускладнений серцевою та дихальною недостатністю). Тіло зірки було кремоване, а порох змішаний і розвіяний над Долиною Смерті у Каліфорнії і частково на Таїті. Згідно з заповітом, Брандо назавжди залишився нерозлучним із сердечним другом, якого називав «найкращою частиною свого життя».