Наталія Рамусь 
У 1950 році двоє дослідників, Гектор Шевіньї — письменник, який втратив зір у дорослому віці, і психологиня Сіделл Брейверман, вивчали психологічне життя людей з вадами зору. Вони помітили дивний факт: шизофренія — тяжкий психічний розлад, що зустрічається в усіх відомих суспільствах — ніби відсутня серед людей, сліпих від народження.
Через обмежені дані та неповне розуміння хвороби це спостереження довгі роки лишалося майже непоміченим. На початку 2000-х, коли з’явилися великі національні бази даних, що дозволили простежити великі групи людей від народження до дорослого віку, ця закономірність підтвердилася.
У науковій літературі за останні 70 років не знайдено жодного задокументованого випадку шизофренії у людей із вродженою кортикальною сліпотою.
Ключове уточнення — захист пов’язаний не з будь‑якою сліпотою, а саме з кортикальною вродженою сліпотою: ті випадки, коли проблема в зоровій корі мозку. Люди, які втратили зір пізніше в житті, або ті, чия сліпота спричинена ураженням очей, можуть захворіти на шизофренію. Тому сама по собі відсутність зору не є вирішальним фактором; важливі зміни в мозку, пов’язані з відсутністю зору від народження.
Про передбачення: як мозок «вгадує» реальність
Сучасне розуміння шизофренії частково пов’язане з концепцією мозкових прогнозів. Мозок постійно генерує очікування щодо навколишнього світу й порівнює їх із сенсорними сигналами. При шизофренії цей механізм порушується: слабкі або випадкові сигнали отримують надмірну вагу, випадкові збіги починають здаватися важливими, думки можуть сприйматися як «зовнішні», а межа між уявним і реальним розмивається.
Зір відіграє ключову роль у формуванні цієї системи, особливо в ранньому дитинстві. Зорова кора — одна з найбільших і найпов’язаніших ділянок мозку: вона бере участь не лише в обробці візуальної інформації, а й у навчанні, увазі та емоціях. Якщо від народження зоровий ввід відсутній, мозок організовується інакше: нейровізуалізаційні дослідження показують, що у людей з вродженою кортикальною сліпотою ця ділянка часто «перенавчається» і виконує завдання, пов’язані з мовою, пам’яттю та мисленням.
Деякі дослідники припускають, що така рання реорганізація робить систему прогнозів стабільнішою. Без постійного потоку неоднозначних або непередбачуваних візуальних сигналів мозок може виробити більш надійні способи тлумачення світу, а отже — рідше припускає ті помилкові прогнози, що лежать в основі симптомів шизофренії.
Час має велике значення: втрачати зір пізніше, навіть у дитинстві, схоже, не дає такого самого захисту — мозок до того часу вже зазнав значного формування під впливом візуального досвіду.
Який із цього практичний висновок?
Відкриття такої закономірності змінює спосіб, у який вчені мислять про хворобу, і підказує нові шляхи лікування.
Нині більшість препаратів проти шизофренії впливають на хімію мозку, передусім на систему допаміну. Ці ліки допомагають багатьом пацієнтам, але не всім і часто супроводжуються серйозними побічними ефектами. Якщо шизофренія частково пов’язана з тим, як мозок навчається робити прогнози й інтерпретувати непевну інформацію, то логічно шукати підходи, що впливають не лише на хімію, а й на процеси сприймання й навчання.
Зараз проводяться дослідження препаратів, що діють на глутамат — нейротрансмітер, важливий для навчання й комунікації між нейронами. Глутаматні системи особливо активні в зоровій корі та в мережах, які допомагають мозку відфільтровувати важливе від неважливого. Йдеться не про «лікування сліпотою», а про використання знань про те, як вроджена відсутність візуального вводу змінює розвиток мозку, щоб створювати стабільніші або більш адаптивні способи обробки інформації.
Ця галузь досліджень ще на ранньому етапі, але надія полягає в тому, що глибше розуміння раннього розвитку мозку допоможе знизити ризик розвитку шизофренії або пом’якшити її найтяжчі форми.
За матеріалами ZME Science
Фото: Unsplash
