Втрачена понад сто років тому давньоримська підлогова мозаїка з Реймса (Франція) переписала історію жінок, які виступали в амфітеатрах.
Відкриття, що привернуло увагу світової наукової спільноти, зробив історик Альфонсо Маньяс із Каліфорнійського університету в Берклі (США). Його дослідження пролило нове світло на роль жінок у давньоримських видовищах. Учений припустив, що жінки брали участь в цих шоу значно довше, ніж вважалося раніше.
Робота Маньяса базувалась на замальовках фрагментів до мозаїки, що була знищена під час Першої світової війни.
Венатрікс на реймській мозаїці
Підлогову мозаїку з вілли статусного римлянина археологи виявили 1860 року в Реймсі, відомому античними пам’ятками. Художній витвір розміром приблизно 9 на 11 метрів мав складну композицію з квадратних медальйонів. На них були зображені гладіатори, дикі тварини та постановочні полювання.
Але мозаїка не збереглася до наших днів. Вона була знищена під час бомбардувань Першої світової війни у 1917 році. До нас дійшли лише замальовки сюжетів мозаїки, які зробив у XIX столітті археолог Жан-Шарль Лоріке.
На більш ніж сто років мозаїка канула в небуття. Інтерес до неї пробудився в науковців лише нещодавно. Альфонсо Маньяс, що спеціалізується на історії спорту, звернув увагу на один із малюнків Лоріке, який понад 160 років дослідники тлумачили помилково. Зображену на ньому фігуру з батогом, що женеться за леопардом, вони асоціювали з чоловіком-агітатором або коміком арени.
Але Маньяс заперечив усі попередні припущення, що стосувалися цієї замальовки. Він заявив: це – жінка, що виступала на арені як мисливиця на диких тварин. Статтю про нове дослідження Маньяса опублікувало видання The International Journal of the History of Sport багатопрофільної наукової платформи Taylor & Francis Online.
На медальйоні мозаїки жінка жене велику кішку в бік іншого мисливця арени. У жіночої фігури оголений торс і чітко виражені груди. Це не випадковість, а найясніша візуальна ознака, за яким у римському мистецтві (і в мистецтві загалом) ідентифікують жіноче тіло.
Ця деталь, риси обличчя, контекст – усе волає про те, що це венатрікс. Так називали професійних мисливиць на арені, які брали участь у венаціях – полюваннях на диких тварин.
Проривне відкриття
До того, як Альфонсо Маньяс заново проаналізував картинку, історики стверджували, що професія мисливиць на тварин в амфітеатрах існувала недовго. Головним чином – у період між правлінням Нерона в I столітті нашої ери та початком II століття.
У письмових джерелах давніх римлян є свідчення про участь жінок у полюванні, але ці згадки рідкісні та зосереджені у вузькому часовому проміжку.
Тим часом артефакт з Реймса, датований III століттям нашої ери, надає переконливі докази того, що жінки продовжували брати участь у полюванні на арені ще щонайменше століття.
Це коригування вельми істотне, бо воно докорінно змінює історичну хронологію.
Мозаїка, що була забута на десятиліття, нині перебуває в центрі значущої історичної ревізії.
У жінки з батогом немає імені. Немає тексту, який розповів би її історію. Але завдяки поєднанню ретельного аналізу та давніх свідчень вона стала впливовою фігурою, що розширила сучасне уявлення про роль жінки в давньоримському світі.
