Розкопки проводилися під егідою Університету Віґо. Кампанія тривала наприкінці квітня — на початку травня 2026 року й була другою за рахунком на пам’ятці Castro de Hortas — городища залізної доби.
Castro de Hortas вирізняється серед галісійських пам’яток через своє островне розташування. У давнину таке місце могло мати велике стратегічне значення: скелі, морські шляхи та захищені води робили це місце одночасно важкодоступним та стратегічно важливим.
Команда відкрила дві траншеї на схилі пагорба. Перша траншея розширювала ділянку, розкопану в 2025 році, де вже були зафіксовані стіни й підлога. Нова кампанія виявила додаткові будівлі й підтвердила два пізніші шари заселення: один належить до пізньої античності (приблизно V–VI ст. н. е.), інший — до раннього середньовіччя (приблизно IX–X ст. н. е.).
Ця послідовність шарів робить пам’ятку ширшою за просте поселення залізної доби: Castro de Hortas, ймовірно, був місцем людської присутності протягом тривалого часу.

Забута дієта
Найвражаючою знахідкою археологів стала друга траншея. Там, де зміну рівня ґрунту сприймали за можливі залишки оборонної стіни, археологи відкрили великий сміттєвий шар, пов’язаний із харчовими відходами жителів пагорба.
З траншеї відібрали численні зразки, які досліджуватимуть спеціалісти з Університету Леона. Аналізи мають допомогти реконструювати раціон мешканців Castro de Hortas у добу кастро і виявити, яким чином вони використовували море та навколишні угіддя. Також знайшли велику кількість кераміки, що підлягає вивченню в лабораторії GEAAT на кампусі в Оренсе.
Найважливіше те, що ці відходи лежали поза великим будинком кастро-періоду: саме це дає надійні докази значущого поселення на острові ще до римського впливу.
Нові розкопки додають глибини цьому ландшафту. Офіційні пам’яткоохоронні записи вже вказували на використання островів у доісторичні часи, а ділянка As Hortas на схилі Monte Faro вважалася важливою стародавньою стоянкою. Раніше знайдені мушляні насипи натякали на дієту, тісно пов’язану з молюсками й рибою; кампанія 2026 року надає цьому зображенню значно міцнішу археологічну основу.
Для Галісії відкриття означає більше, ніж черговий пункт на археологічній карті: воно підтверджує, що острови Сієс були не лише морським орієнтиром чи місцем пізніших монастирських і середньовічних слідів. Тут існувало власне поселення залізної доби, сліди якого й досі зберігаються під ґрунтом.
За матеріалами Arkeonews





