50Plus 
З величезною любов’ю, шаною і вдячності ми ставимося до мами, яка подарувала нам життя, а декому допомогла вижити — інколи в надзвичайно складних обставинах… Нове дослідження вчених свідчить, що захисна «парасоля» материнської турботи може впливати не лише на окрему дитину, а й на еволюцію довголіття у цілому виді.
У дослідженні, очолюваному нейробіологом Меттью Зіпплом з Університету Корнелл вивчали види з повільним життєвим циклом. Тривалість життя ссавців загалом корелює з розміром тіла, але деякі види помітно відхиляються від цього правила: вони живуть значно довше, ніж інші з подібною масою тіла. До таких видів належать люди, окремі примати, гієни, деякі кити та слони. Усі вони — дуже соціальні тварини, що живуть в групах і взаємодопомагають одне одному.
«Гіпотеза бабусі» і роль матері
Одна з уже відомих гіпотез довголіття — «гіпотеза бабусі». Вона припускає, що у видів, де існує постменопаузальний період (коли старші самиці вже не відтворюють потомство), бабусі зменшують конкуренцію за розмноження і підтримують молодих матерів, підвищуючи шанси онуків на виживання. Але така ситуація властива небагатьом видам — людям, касаткам, білоголовим китам, нарвалам і шимпанзе.
Зіппл та колеги поставили інше питання: чому багато видів без постменопаузи все одно живуть довго? Вони розширили увагу з рівня «бабусі» на безпосередню роль матері. У моделюванні дослідники зʼясували, наскільки виживаність матері впливає на шанси вижити її дітей і навіть онуків.
Ідея проста: якщо молоді тварини сильно залежать від матері, то довше життя матері безпосередньо підвищує шанси її нащадків вижити і розмножитися. Це створює еволюційний тиск на відбір особин із довшою тривалістю життя, навіть якщо такі особини народжують менше потомства.
Дослідники використали дані польових екологів і прогнали кілька моделей. У всіх варіантах вийшла одна й та сама закономірність: чим сильніша залежність потомства від матері, тим більше популяції еволюціонують у бік повільнішого відтворення і довшого життя. Навпаки, рання смерть матері робить нащадків слабшими або менш здатними піклуватися про власних дітей, що створює каскадний негативний ефект на виживаність у кількох поколіннях.
Під опікою до 20 років!
У деяких видів молоді особини залишаються під опікою матерів дуже довго: у касаток під наглядом матері можуть рости роками, а статевої зрілості досягають у віці 12–20 років. У таких системах збереження матері і її досвіду має великий вплив на виживання і майбутній репродуктивний успіх потомства.
У загальних рамках тривалість життя ссавців коливається від близько 12 місяців у деяких гризунів до понад 200 років у певних видів китів. Саме ця різниця демонструє, як різні еволюційні стратегії пов’язані з опікою та розмноженням.
Автори не досліджували, чи аналогічний ефект існує для батьківської опіки. У всіх розглянутих видах основну опіку забезпечують самиці, а дані про вплив батька на виживання потомства складніше зібрати. У тих видах, де такі зв’язки вивчали — люди, бабуїни та інші примати — вплив матері виявляється сильнішим і тривалішим, ніж вплив батька.
«Коли дивишся на взаємодію матері й немовляти у приматів, видно за виразом обличчя дитинчат: для них немає нічого важливішого за присутність матері», — додає Зіппл. За його словами, поєднання поведінкових спостережень і демографічних досліджень укріплює думку про спільний еволюційний механізм, що поєднує людей і наших найближчих родичів.
За матеріалами ScienceAlert
Фото: Unsplash
