Інна Тихонова 
Розвиток пляжної моди у бік оголення свідчить про те, що історія купального костюма повертається до витоків.
Від простого до складного
Раніше люди приймали водні процедури голяка, а перший купальник як прояв культури з’явився у Стародавній Греції. Фрески та малюнки на амфорах 1400 року до н. е. зберегли зображення жіночих постатей із найбільш ранніми прообразами ліфів-бандо (нагрудної білизни без бретелей) і трусів у несподіваній для тих часів формі бікіні – відкритого купального костюма, де верх і низ мають вигляд вузьких смужок тканини.
Водні процедури в Стародавньому Римі дружини та дочки патриціїв приймали в легких купальних тогах із обгорнутого навколо тулуба напівкруглого шматка тонкої тканини з прорізом для шиї. А поява у стародавніх римлян спеціального одягу для плавання була пов’язана з розвитком водних видів спорту. Сицилійська Villa Romana del Casale прикрашена мозаїкою 300 року до н. е. із зображенням людей в одязі на кшталт бікіні.
Римлянка в «античному бікіні». Мозаїка на Villa Romana del Casale , IV ст. н. е.
З падінням Римської імперії необхідність у «водному вбранні» надовго відпала. У середньовічній Європі водні процедури поступилися місцем постам та молитвам. Традиції купання відродилися лише з XVIII століття, коли в Англії та Франції з’явилися перші курорти. У спеціальних купальнях з відділеннями для жінок та чоловіків люди проводили час на мілководді і майже не плавали, тому і зручних купальних костюмів не потребували.
Купальний костюм 1858 року
Жінки хлюпалися у воді у довгих сукнях з обтяженим подолом, до якого пришивалися спеціальні грузила, щоб одяг не задирався догори. Крім таких «гирьок», купальниці тягли на собі корсетну білизну, щільні панчохи, текстильне взуття та капелюх. Багатошарове «обмундирування» являло собою ще більшу ношу, коли намокало. Полегшити відпочинок на воді мали спеціальні колісні конструкції для заїзду у воду – т. зв. купальні машини.
Чоловік та жінка, яка виходить з купальної машини, приблизно 1910 рік
Пляжне екіпірування
З розвитком залізничного сполучення популярність морських пляжів зростала, і з кінця XIX століття для відпочинку біля води вже шили спеціальний одяг. Порівняно з важкими сукнями по п’яти жіночий купальник вікторіанської епохи виглядав модним проривом: можна було вибрати або полегшену туніку з поясом, купальні панчохи та панталони нижче колін, або довгу накидку-халат із зав’язками на шиї.
У той час як жінкам заходити у воду без взуття на громадському пляжі, як і раніше, вважалося непристойним, чоловіки відпочивали на воді босоніж, у смугастих трико зі штанинами до колін і рукавами до ліктя. Але після оголошення плавання наприкінці XIX століття Олімпійським видом спорту атлетичні тіла плавців у трикутних плавках з червоного ситця стали демонстрацією нових тенденцій у чоловічій пляжній моді.
Увірвалися радикальні перетворення так само в дизайн жіночого купальника. Після поділу в 1860 році важкої сукні на жакет і панталони згодом (а саме – у 1880-х роках) з’явилася ще більш полегшена модель купальника під назвою «принцеса». В її основі були широкі штани, що з’єднувалися на поясі з блузою, а ще до пляжного ансамблю додавалася верхня спідниця і кепі.
У ХХ столітті купальні костюми зазнали стільки ж перетворень, скільки їх пережило і суспільство. Потрясіння підвалин почалося з купального костюма австралійки Анетт Келлерман. У 1907 році плавчиха продемонструвала жіночий варіант чоловічого трико: водевільне вбрання призначалося для водної вистави з елементами синхронного плавання «Венера, що пірнає».
Рекламне фото Аннетт Келлерман в купальнику власного дизайну, який на той час вважався досить сміливим, приблизно 1903 – 1913 рр.
Нові тенденції
Оскільки відкривати тіло жінкам вважалося непристойним, сценічний купальник Келлерман доповнила рукавами, коміром і панчохами. Та все одно її «витівку» було визнано порушенням суспільної моралі. Проте, у законодавиці нової пляжної моди з’явилося чимало послідовниць, і реформу костюма для плавання вже важко було надалі зупинити.
Бум пляжного відпочинку захлеснув світ у 1920-х роках, коли для популярного дозвілля стали шити все більш відкриті та функціональні купальники, що ставали гладкими, набуваючи обтічної форми. До винаходу синтетичних тканин у ходу були приємні для шкіри натуральні матеріали: ситець та бавовняний трикотаж.
Американка у купальному костюмі, 1920-ті роки
Трендом купального сезону 1925 року стало повне оголення жіночих рук та ніг. Купальник французької співачки Сюзі Солідор спричинив фурор на Блакитному березі і… збудив моралістів. Для боротьби з поширенням нової моди на пляж вирушали патрулі охоронців моральності: громадські «контролери» вимірювали параметри жіночих купальників і карали порушниць за відхилення від норми великими штрафами.
У 30-х роках жіночий купальник був або суцільним комбінезоном з широкими лямками, або ансамблем з високих шортів, що закривали пупок, і цнотливого бюстгальтера з високою спинкою та широкими бретелями. Тоді ж з’явилися чоловічі труси для байдаркового веслування – віддалений прообраз сучасних плавок був виготовлений для англійського весляра як спортивний одяг. В’язана модель із вовняної нитки важила у мокрому стані близько 5 кілограмів.
Розділяй і володарюй
Облягаючі моделі суцільних купальників закріпилися у моді до кінця 1930-х років. Купальники-«футляри» робили жіночу фігуру більш стрункою і вабили чоловіків якоюсь «ненавмисною» сексуальністю (так само сприймається подібний купальник на жінках і сьогодні). Згодом цією зброєю спокуси користувалася неперевершена майстриня принади Мерилін Монро, яка зберігала вірність купальникам-чохлам, всупереч новим тогочасним віянням моди.
Мерилін Монро у бікіні
Перший роздільний купальник сучасного вигляду вигадала революціонерка жіночої моди Коко Шанель, і сталося це далекого 1934 року. Відтоді купальник не маскував жіноче тіло, раз і назавжди ставши для власниць стимулом до вдосконалення фігури. У 1935 році американська дизайнерка Клер Маккарделл поєднала ідеї злитого і роздільного купальника в одній моделі, вперше залишивши відкритими боки.
Купальник Клер Маккарделл
На противагу моделям відкритого і напіввідкритого купальника, що «зобов’язували», популярним пляжним ансамблем кінця 1940-х років через свою зручність став варіант купального костюма з широкими шортами, що стягувалися вгорі на кулісу. Це виглядало так природно, що важко було повірити: той фасон вийшов таким випадково – через помилку кравця.
І, нарешті, 5 липня 1946 року світ вразив жіночий купальник небаченої «відвертості». Він складався з вузької смужки тканини на ліфі і таких самих маленьких плавок, що вперше повністю відкривали жіночій пупок і навіть нижню частину живота. Презентація скандальної новинки у фешенебельному паризькому басейні Молінар справила фурор, і дата 5 липня увійшла до календаря пам’ятних подій як День бікіні.
«Вибуховий» ефект
Автором шедевра дизайнерської сміливості став автомобільний інженер. Саме таку спеціальність мав за освітою американський конструктор французького походження Луїс Рірд, котрий зайнявся з 1940-х років моделюванням жіночої білизни у справі родинного бізнесу.
Буваючи на пляжах Сан-Тропе, інженер звертав увагу, що в бажанні краще засмагнути жінки змушені були свої купальні костюми постійно зрушувати на тілі з місця, закочувати і підвертати, тож вирішив їх такої незручності позбавити. Обрізати деталі у майбутній конструкції купальника модельєр-самоучка вважав за потрібне до тих меж, що диктувалися рамками пристойності.
У той час як творцеві нового купальника Луїсу Рірду належить на нього патент (і саме власник авторських прав вивів своє дітище на подіум), модель має ще одного «батька». Співавтором бікіні вважається людина, яка теж додумалася до чогось подібного. То був французький дизайнер Жак Хейм. В альянсі з Луїсом Рірдом він відповідав за запуск новинки у масове виробництво та підказав перший варіант її назви. Початково модель найдрібнішого у світі купальника називалася «Атом» – з посиланням на найменшу неподільну частинку речовини.
Але перед презентацією нової моделі в Парижі світ сколихнула знаменна подія: на початку літа 1946 року американська армія випробувала на тихоокеанському атолі Бікіні ядерну бомбу. Творець безпрецедентного купальника отримав більш яскраву ідею для його назви – нехай це буде «бікіні», вирішив вражений інженер, адже за власним «вибуховим ефектом» нерівнозначні по суті події мали однакову силу.
Перший публічний показ бікіні танцівницею нічного клубу Мішель Бернардіні, Париж, 1946 р.
«Подвиг» стриптизерки
Те, що поява бікіні стане світовою сенсацією, порівнянною з розривом атомної бомби, творець найдрібнішого купальника припускав уже на етапі підготовки презентації. Недарма рекламним слоганом нової текстильної продукції стало формулювання: «Бікіні – це розщеплений атом». На нову модель вистачило лише метра тканини завширшки 70 сантиметрів. Унікальною особливістю моделі, що складалася з двох трикутників вгорі та двох внизу, стало те, що обидві частини купального гарнітуру вільно протягувалися в обручку.
Труднощі полягали в пошуку манекенниці для демонстрації такого відвертого одягу на публіці. У ті роки це було дуже сміливим кроком, і його не наважувалася зробити жодна модель. Зрештою з поставленим завданням упоралася стриптизерка. Після появи в купальнику le bikini танцівниця нічного клубу Casino de Paris Мішель Бернардіні, за чутками, отримала 50 тисяч зізнань у коханні та шлюбних пропозицій.
Натомість критики назвали найзухваліший дизайн, що будь-коли розроблявся на той момент модельєрами, «ляпасом суспільному смаку». Ватикан офіційно визнав купальник аморальним. Італія, Іспанія та Португалія під впливом католицької церкви наклали заборону на його публічне використання. Після того, як «подвиг» стриптизерки повторила на першому світовому конкурсі краси представниця Швеції Кікі Хаканнсон, яка вийшла на церемонію нагородження в бікіні, Іспанія й Ірландія висловили організаторам протест і збиралися скасовувати свою участь у конкурсі.
Претенденткам на корону «Міс Світу» в 1951 році було заборонено дефілювати в бікіні з тих міркувань, що такий купальник надає їм перевагу перед іншими учасницями, що на такий крок не наважаться. А через масові протести проти використання бікіні учасницями «Міс Світу» у 1966 році конкурс було перенесено з індійського міста Бангалор на Сейшельські острови. Знали б тоді протестувальники, що згодом вихід у бікіні стане на конкурсах краси обов’язковою частиною програми.
Італійський поліцейський штрафує дівчину за бікіні на пляжі
Радість життя
Від самого початку цікавість до незвичайного купальника спостерігалася в країнах, що пережили війну, і пояснювалася вона тугою за мирними радощами життя: європейкам хотілося вийти на пляж у «легковажному» вбранні, аби на повні груди вдихнути свіже повітря свободи. Після популяризації бікіні в 1950-х роках володаркою титулу «Міс Елегантність 1950 року» Софі Лорен, а потім голлівудськими зірками Мерилін Монро і Бріжит Бардо новий купальник остаточно переміг своїх супротивників. Попри те, що американські захисники моралі спочатку не дозволяли Голлівуду рекламувати бікіні у фільмах, подальшій тріумфальній ході революційного купальника це не завадило.
Бріжит Бардо у бікіні
В 1957 році продаж бікіні підняв вихід на екрани життєрадісної стрічки режисера Роже Вадима «І бог створив жінку»: пляжний look Бріжит Бардо був настільки чарівним, що його по всьому світу копіювали дівчата, яким це дозволяла фігура. Сама ж актриса ще неодноразово вбиралася на зйомки в той привабливий купальник – зокрема, для картини «Маніна, дівчина в бікіні». А що таке бікіні для канадсько-американської актриси та моделі Памели Андерсон, ми дізналися після її ролі у телесеріалі «Рятувальники Малібу»: улюблене біле бікіні вона навіть одягла замість сукні на власне весілля.
Весілля Памели Андерсон
Наступною етапною подією в історії купального костюма став винахід у 1959 році еластичного волокна. Ноу-хау від концерну Dupont полегшило купання буквально: купальники з інноваційного матеріалу стали меншими за вагою. При цьому у виробах із спандексу забезпечувалася максимальна щільність прилягання до тіла, вони довше зберігали колір і не втрачали форми при намоканні.
Символами сексуальної революції стали купальники для засмаги topless (перекладається з англійської як «без верху» або «з оголеними грудьми»). У 1970-х роках виробники розділили вже навіть роздільний купальник, продаючи пляжні плавки та бюстгальтер нарізно. Але винахід лайкри забезпечив з 1974 року новий виток популярності бікіні, адже це універсальний купальник з можливістю модифікації.
Друге дихання
До різновидів бікіні належать чоловічий слінг-купальник манкіні (від англійського man bikini), модель зі з’єднаними між собою верхньою та нижньою частиною монокіні (дизайнером monokini став у 1964 році автор одягу унісекс Руді Гернрайх), трикіні (компромісний варіант між роздільним та цільним купальниками є більш відкритою версією монокіні), купальник із мотузок нанокіні і навіть задрапірований тканиною з голови до ніг купальний костюм для мусульманок буркіні.
Монокіні 1964 р.
Асортимент купальних новинок ніколи не вичерпувався. У 1970-х роках у пляжну моду увійшли плавки-стрінги та модель dental-floss (у перекладі з англійської – «зубна нитка»): трусики з тоненької тасьми ззаду та лаконічного трикутника спереду. Подальша еволюція купальника рухалася у напрямі збільшення оголеності. Зараз вже продаються навіть не швейні вироби, а просто накладки на певні частини тіла, що їх треба закривати від цікавих поглядів.
Бренд Gillette Venus обрав обличчям своєї рекламної кампанії модель розміру “плюс-сайз” Анну О’Браєн.
Дизайнери одягу іронізують, що позаяк усе нове є добре забутим старим, невдовзі коло остаточно замкнеться, і людство повернеться до давніх традицій оголення. Цьому сприяє і культура т. зв. «бодіпозитиву», що скасовує вимоги естетичності в оцінці тіла і допускає «природню» красу без потреби у поліпшенні фігури за допомогою одягу. Якщо ще в минулому поколінні вбратися в бікіні не могли наважитися жінки із зайвою вагою та вадами шкіри, то наразі вже ніхто нікому нічого не забороняє.
Чи не з цим пов’язане «друге дихання», що його переживає провокаційна модель сьогодні? При тому, що обсяги продажів роздільних купальників у США, за даними маркетингових досліджень, зросли впродовж останніх років на 80%, щораз частіше бікіні купують для себе жінки старше 30 років. Цього не було в масовому попиті ніколи раніше. Тож День бікіні насправді стає щороку все більш актуальним святом, що додає впевненості жінкам і подовжує молодість чоловікам.
Фото: pexels.com, wikipedia.org
