Майже кожен із нас раз у раз відчуває певну сором’язливість, потрапляючи в незнайому чи некомфортну для себе ситуацію. Проте соціальний страх, або соціальна тривожність, – це дещо інше.
Згідно з визначенням Національного інституту охорони здоров’я та якості медичної допомоги Великої Британії (NICE), йдеться про «непереборний страх перед соціальними ситуаціями».
Експерти NICE зазначають, що люди із соціальною тривожністю бояться зробити чи сказати щось, що призведе до збентеження, приниження чи неприязні з боку оточення. Їх непокоїть те, що вони можуть червоніти, пітніти, тремтіти або нервувати. Також вони бояться здатися нудними, дурними чи дивними. Багато хто переживає й через те, що занадто багато або занадто мало говорить, коли відчуває тривогу.
Науковці просять не плутати соціальний страх з інтроверсією – типом характеру, що притаманний людям, які охоче проводять час наодинці з собою, а не у великих групах. Тиша та усамітнення приносять інтровертам силу та відновлення, а галасливі збори втомлюють. Попри це особи такого типу не нехтують знайомством з новими людьми та не соромляться презентувати свої роботи перед публікою.
Соціальна тривожність пов’язана не з перевагами самоти, а з тим, як мозок реагує на уявну загрозу.
Утім, людина може бути інтровертом та водночас страждати на соціальний страх, пише BBC Science Focus.
Анатомія тривоги
Довгий час вважалося, що соціальна тривожність є відбитком особистості та її виховання, а не біологічних особливостей людини. Але автори нових досліджень дивляться на це по-іншому. Вони, зокрема, припускають, що цей стан може бути пов’язаний зі змінами не лише в головному мозку, а й навіть в кишківнику.
Завдяки передовим методам сканування, таким як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ), науковці можуть спостерігати за динамікою соціального страху в режимі реального часу. Передусім учені звертають увагу на те, як функціонують три ключові нейронні мережі головного мозку. Бо в заручників соціальної тривожності вони функціонують неправильно.
Перша – це мережа значущості, що включає мигдалеподібне тіло: область, що розташована глибоко в мозку; вона допомагає розпізнавати емоційно заряджені або загрозливі події.
Друга – мережа виконавчого контролю, що включає середню лобову звивину: складку на поверхні мозку, яка відповідає за концентрацію уваги, планування та емоційне регулювання.
Зрештою, третя – мережа пасивного режиму роботи мозку, до якої входить передклин: центр орієнтації та самосприйняття. Розташований поблизу центру мозку, він активується, коли наші думки блукають або ж ми думаємо про себе.
У здоровому мозку ці нейронні мережі постійно перемикаються між режимами роботи залежно від того, що є найважливішим у цей момент. Але в людей із соціальною тривожністю мозок може відчувати труднощі з перемиканням між різними нейронними мережами.
Одне з найдивовижніших нових відкриттів засвідчило, що коріння соціальної тривожності може йти далеко за межі мозку – до трильйонів мікробів, що мешкають в кишківнику.
Дослідження 2016 року виявило різні профілі мікробіому в людей з депресією. Науковці припустили, що наше психічне здоров’я може частково формуватися організмами, які живуть всередині нас.
Кількома роками пізніше команда доктора Мері Батлер з Університетського коледжу Корка в Ірландії провела спостережне дослідження раціону студентів. Воно показало, що ті, хто вживав ферментовані продукти, корисні для мікробіому, зазвичай виявляли менше ознак соціальної тривожності.
Тренування розуму
Та оскільки подолання соціального страху за допомогою харчування поки що вивчено недостатньо, стандартним методом лікування цього стану залишається когнітивно-поведінкова терапія.
По суті, це тренування розуму. В ході серії сеансів терапевт допомагає пацієнту впоратися з ситуаціями, що спричиняють тривогу, одночасно навчаючи його нових навичок інтерпретації думок та реакцій.
Теорія наче проста, але застосувати її на практиці буває значно складніше. Секрет успіху полягає в тому, щоб починати терапію з невеликих завдань, поступово переходячи до тих, які справді спричиняють страх.
Наприклад, спочатку можна порушити якесь питання на робочій нараді, а потім виступити з презентацією перед колегами. На нейронному рівні цей підхід допомагає відновити баланс між трьома основними мережами головного мозку, про які йшлося вище.
Протягом року людина, яка раніше не могла виступати з публічними промовами, може перетворитися на геть іншу особу, каже доктор Венсеслао Пеньят Кастро з Університету Ла-Лагуни на Тенерифе (Іспанія).
Самодистанціювання як ключ до себе
Не менш цікавим є метод так званого самодистанціювання, або самоізоляції, що передбачає нові стратегії управління внутрішнім діалогом. Розробив цей метод професор Ітан Крос із Мічиганського університету (США).
У найпростішому вигляді це – розмова із самим собою у другій чи третій особі. Наприклад, перед роботою можна собі сказати: «Девід нервує через майбутню презентацію», а потім описати свої страхи й те, як можна було б із ними впоратися.
Зрештою самоізоляція допомагає зняти стрес, що виникає у зв’язку з багатьма труднощами, такими, зокрема, як складні соціальні ситуації.
Що особливо важливо, ефект від самоізоляції зберігається навіть за найвищого рівні соціального страху. А отже, цей метод може бути корисним і тому, хто ціпеніє перед відповідальним виступом з трибуни, і тому, хто планує провести час в незнайомій компанії, й тому, хто просто вирушає до магазину.
Фото: Unsplash
