Як показало дослідження Орхуського університету (Данія), забруднення ртуттю 100-річної давнини, спричинене спалюванням вугілля та видобутком золота, і нині отруює дику арктичну природу.
Попри глобальні зусилля з обмеження шкідливих викидів, рівень ртуті в організмі таких великих хижаків, як білі ведмеді та зубаті кити, залишається небезпечно високим. Дослідники стверджують, що в цьому винне успадковане забруднення, яке потрапляє в Арктику через океанічні течії.
Про що дізналися науковці?
Команда вчених під орудою професора Руне Діца проаналізувала понад 700 зразків, зібраних по всій Гренландії протягом останніх 40 років: від тканин тварин до торфу в землі. Вивчаючи хімічний відбиток ізотопів ртуті, науковці виявили, що її концентрація в арктичних екосистемах з часом не знизилася. Ба більше: в деяких випадках вона навіть продовжує рости.
Як стверджує професор Діц, «перенесення ртуті океанічними течіями з великих джерел, таких як Китай, до Гренландії може зайняти до 150 років».
Ртуть, викинута в повітря внаслідок антропогенної діяльності, може кружляти навколо земної кулі близько року, перш ніж упасти на Землю. Але потрапивши в океан, вона може зберігатися там протягом століть, повільно переміщаючись на північ за глибокими холодними течіями.
Центральна частина Західної Гренландії, приміром, перебуває під впливом атлантичної течії Ірмінгера у Північній Атлантиці. Тоді як інші регіони отримують насичену ртуттю воду з течій Північного Льодовитого океану.
В організмі білих ведмедів та зубастих китів концентрація ртуті нині у 20-30 разів перевищує доіндустріальний рівень, розповіло видання BBC Science Focus.
Ртуть – потужний нейротоксин, що завдає шкоди імунній системі та репродуктивному здоров’ю. Цей природний елемент такий шкідливий, що Всесвітня організація охорони здоров’я віднесла його до однієї з десяти основних хімічних речовин, які викликають серйозне занепокоєння медичної галузі.
Дослідники передбачають, що для відновлення Арктики знадобляться зусилля багатьох поколінь.
Команда планує продовжити дослідження впливу ртуті на тендітну екосистему Арктики. За словами професора Діца, моделювання часу, необхідного для переміщення ртуті від основних джерел викидів до різних регіонів Арктики, може стати ключем до протистояння багаторічній загрозі.
Результати дослідження опублікував журнал Nature Communications.
Фото: pixabay.com
