Якщо кіно є мистецтвом ілюзій, то виконавець ролей у фільмах «Орфей», «Красуня і чудовисько», «Паризькі таємниці», «Граф Монте-Крісто», «Залізна маска» і «Фантомас» був королем міражу. Під маскою та гримом завжди ховалася загадка, яка стосувалася не лише сюжетної лінії картин, а й особистого життя Жана Маре.
«Монстр з обличчям янгола»
Майбутній артист народився 11 грудня 1913 року в портовому місті Шербур. Він був сином ветеринарного лікаря Альфреда Еммануїла Віллен-Маре й авантюристки чи клептоманки Марі-Алін Воссор, яку періодично ув’язнювали за крадіжки. Хлопчику ледве виповнилося чотири роки, коли батьки розлучилися, і мати переїхала з двома синами (брат Анрі був старшим на чотири роки) до Парижа. Найяскравішим спогадом дитинства у Жана став його перший візит до столичного кінотеатру. Картина «Таємниці Нью-Йорка» так вразила маленького глядача, що відтоді він і сам захотів грати ролі.
Після перегляду з матір’ю вистави з головним героєм Кабішу та його коханою Розалі син називав Марі-Алін «моя Розалі», а вона його – «мій Кабішу». Приклад матері позначився на поведінці сина: Жан Маре та його друзі були невиправними бешкетниками. Актор згадував про себе тодішнього як про «монстра з обличчям янгола»: миловидна дитина крала, брехала, билася, знущалася над викладачами коледжу Сен-Жермен-ан-Ле і погано навчалася. А в підлітковому віці хлопець розважався перевдяганням у жіночі речі і кокетуванням з викладачами, яких він майстерно ошукував.
За такі витівки артистичного учня виключили принаймні з трьох навчальних закладів – у Везіні, Сен-Жермені та Жансон-де-Сайї. Після закінчення католицького коледжу в Бузонвілі 16-річний Жан Маре захопився фотографуванням, влаштувавшись учнем до фотографа, який знався на живописі. Вчитель викладав учневі базові знання композиції та техніки роботи з простором, об’ємом, світлом і кольором. Виявлене художнє обдарування дозволило юнакові писати на продаж картини, які допомагали йому збирати кошти на акторське навчання. Для втілення своєї мрії він також знімався як модель для журналів.
Жан Маре у шкільні роки
Жан Маре в молодості
Тричі намагаючись вступити на акторське відділення Паризької консерваторії, свої світлини Жан Маре розсилав по кіностудіях і у 20 років став слухачем курсів для артистів-початківців. Після участі у навчальних виставах юнак з виразною зовнішністю розпочав омріяну кар’єру в кіно. У 1934 році протеже і коханець режисера Марселя Л`Ерб’є дебютував як актор у фільмі свого покровителя «Скандал», а потім знявся ще у кількох невеличких ролях в інших кінострічках. До головного знайомства в його житті залишалося три роки: у 1937 році красень зустрівся з уславленим режисером Жаном Кокто, зближення з яким Жан Маре назвав своїм «другим днем народження».
Жан Маре і Жан Кокто
Видатний кінематографіст і літератор сприяв професійному становленню молодого коханця, ввівши його до вищого поетичного світу і перетворивши на кінозірку. Друг і покровитель віддавав своєму обранцю головні ролі у власних роботах, що стали ключовою частиною фільмографії Жана Маре. Молодий актор зіграв у виставі Жана Кокто «Цар Едіп», фільмі 1938 року «Лицарі круглого столу» і кіноверсії опери «Кармен», що знімалася 1942 року, а на екрани вийшла у 1945-му, побивши рекорди популярності (картину переглянуло понад 4 мільйони глядачів). У 1943 році перелік фільмів Жана Маре поповнила стрічка за сценарієм Жана Кокто «Вічне повернення».
«Вічне повернення»
На той момент актор, що встиг стати кумиром Франції, був формально одружений: у1942 році він оформив шлюб з партнеркою по фільму «Ліжко з балдахіном», акторкою Мілою Парелі. Артист запропонував колезі розписатися, щоб отримати чотири дні відпустки і хоч трохи відволіктися від воєнних дій – шлюб тривав до 1944 року. Ходили чутки про роман Жана Маре і Марлен Дітріх, але насправді вони були лише друзями. Повернувшись після війни до своєї роботи (участь актора у війні відзначена Військовим хрестом), Жан Маре знову знявся у 1946 році у режисера Жана Кокто – то був фільм «Красуня і чудовисько».
Жан Маре з Марлен Дітріх
«Кінематографічне диво»
В черговій спільній картині Жан Маре втілив на екрані одразу три образи, зігравши друга Людовіка Авелана, Принца і Чудовиська. Критики назвали ті роботи «кінематографічним дивом». Саме цей фільм Жана Кокто приніс Жану Маре у 1948 році першу премію «Бембі», а режисерові – Приз Луї Деллюка. За рік до цих визначних нагород на екрани вийшла наступна драма Жана Кокто «Двоголовий орел» з Жаном Маре в головній ролі. Актор не любив працювати з дублерами, тому самостійно виконував складні трюки і на зйомках тієї картини мало не загинув, застрягши вниз головою в ущелині між двома скелями.
«Двоголовий орел»
Через два роки скарбничку видатних робіт актора поповнила роль Орфея в однойменному фантастичному проєкті. Критики визнали той образ найкращим з усього акторського доробку артиста (стрічка була номінована на премію Британської кіноакадемії BAFTA). «Два Жана» стали стійким і продуктивним творчим тандемом, спільні роботи якого здобули всесвітнє визнання і мали гучний успіх у глядачок: мільйонна армія шанувальниць вважала артиста з рідкісною чоловічою красою, підкресленою романтичними костюмованими ролями, «чарівним принцом». І режисер майстерно підтримував такий образ свого коханця на екрані та сцені.
У 1950-х роках у фільмографії Жана Маре з’явилися нові ролі «плаща і шпаги». «Капітан Фракасс», «Граф Монте-Крісто», «Горбун» – в цих фільмах Жан Маре грав героїв з кодексом честі: захисників слабких і поборників справедливості. Найкращі режисери пропонували зірці ролі у своїх стрічках: Андре Юнебель запросив популярного французького актора у свою картину «Паризькі таємниці», Абель Ганс – в «Битву при Аустерліці», Лукіно Вісконті – в «Білі ночі». У 1960-х роках вийшов на екрани серіал про Фантомаса, де неповторний комік Луї де Фюнес втілив образ комісара Жюва, а Жан Маре зіграв двох головних героїв.
Жан Маре та Луї де Фюнес у фільмах про Фантомаса
Життя прекрасне
Жан Маре – кавалер ордену Почесного Легіону, лауреат премії Луї Деллюка, володар головного призу венеціанського міжнародного кінофестивалю «Срібний лев» та чотирьох премій «Бембі». Він відбувся не лише як відомий актор, а й як письменник, каскадер, художник, скульптор, дизайнер і декоратор, що отримав високу оцінку від самого Пабло Пікассо. У 1970-х роках митець видав «Казки Жана Маре» з власними ілюстраціями, а на згадку про коханого друга, який помер у 1963 році (актор не заперечував, хоча і не рекламував свого тривалого зв’язку з Жаном Кокто) випустив про нього книгу і поставив спектакль у Théâtre de l’Atelier «Кокто-Маре».
Маре з портретом Жана Кокто
Після важкої автомобільної катастрофи наприкінці 1960-х років Маре надовго залишив екран: упродовж 1970-х років він практично не знімався, з’явившись на знімальному майданчику у 1986 році в картині молодого режисера Віллі Рамо «Родинні зв’язки», а через десять років зігравши старіючого художника у знаковій стрічці Бернардо Бертолуччі «Вкрадена краса». У 1989 році в Паризькому Монмартрі було встановлено пам’ятник письменникові Марселю Еме – автором бронзової скульптури «Людина, що проходить крізь стіну» став друг письменника Жан Маре (сам він, до речі, був ще й талановитим поетом).
Жан-Поль Бельмондо, Жан Маре та Ален Делон
Наприкінці біографії Жана Маре була гра актора у театрі в світових шедеврах «Король Лір», «Сід», «Тартюф». У другій половині ХХ століття артист покинув Париж, оселившись на власній віллі на Лазурному березі. У Валларисі митець займався малюванням, скульптурою та гончарством. Він жив, як завжди, натхненно і творчо, не підозрюючи про захворювання кісткового мозку. У 1996 році Маре із сильною застудою вийшов на сцену в прем’єрній виставі «Буря» за Шекспіром. Навіть уже погано пересуваючись, артист відвідав художню виставку в Каннах, де демонструвалися його картини. Помер життєлюб за місяць до свого 85-річчя, 8 листопада 1998 року. Могилу Жана Маре на Старому цвинтарі у Валларисі охороняють скульптурні леви власної роботи артиста.
Фото з відкритих джерел
