Ніла Іваненко 
Як виявили вчені, що масовіший колектив мурах залучений до виконання завдання, то більший внесок кожного працівника у спільну справу. А в людей усе інакше.
Якщо ви колись брали участь у великому груповому проєкті, то, мабуть, розмірковували таким чином: більша кількість учасників забезпечить кращий результат командної роботи.
Однак у міру того, як до команди приєднувалися нові члени, ефективність кожного з них не зростала. Вона навіть погіршувалася. Як то кажуть, надто багато кухарів псують суп.
Зменшення середнього індивідуального внеску у групову роботу зі збільшенням кількості членів групи – парадокс, відомий як ефект Рінгельмана. Французький інженер Макс Рінгельман відкрив його 1913 року.
Вимірявши силу, яку розвивали учні, що тягли мотузку, він виявив: у міру того, як дедалі більше учнів приєднувалося до команди, її загальна сила збільшувалася, але середнє зусилля однієї людини зменшувалося.
Це обумовлено двома основними чинниками: труднощами координації у великих групах і так званими «соціальними лінощами» – тенденцією окремих осіб знижувати зусилля, коли у групі вони почуваються менш відповідальними за свій внесок.
А тим часом у мурах усе навпаки, завили дослідники з Інституту поведінки тварин Товариства Макса Планка (Німеччина) та Університету Маккуорі (Австралія). Їхнє нове дослідження, результати якого опублікував журнал Current Biology, показало: ефект Рінгельмана на цих крихітних працьовитих комах не поширюється.
Про що дізналися вчені?
У колективній роботі мурахам немає рівних у тваринному світі. Вони бездоганно виконують складні завдання у багатомільйонних колоніях. І серед усіх видів мурахи-ткачі (Oecophylla smaragdina) є чи не найяскравішим прикладом ефективних працівників.
Зазвичай вони будують гнізда на верхівках дерев, стягуючи туди листя і обв’язуючи його шовковими нитками, що їх виділяють личинки. Для цього мурахи утворюють ланцюжки: кожна комаха охоплює іншу щелепами за талію та синхронно тягне. Механічні переваги цих ланцюжків досі ніколи не досліджувалися, розповіло видання Science Alert.
Науковці спонукали мурах об’єднуватися в ланцюжки й тягнути штучний листик з паперу, прикріплений до силоміра, що безперервно відстежував загальну силу команди. У міру того, як її залишали деякі учасники, а нові до неї приєднувалися, вчені спостерігали в режимі реального часу, як змінювалася сукупна сила.
Результат здивував науковців, адже в міру того, як до команди мурах-ткачів приєднувалося дедалі більше працівників, загальна сила, як і очікувалося, збільшувалася, але також збільшувалася й сила, що припадала на кожну комаху. Інакше кажучи, окремі мурахи-ткачі ставали ефективнішими з кількісним збільшенням команди.
А отже, мурахи-ткачі уникають ефекту Рінгельмана, демонструючи надефективність у своїй командній роботі.
Як мурахи-ткачі досягають надефективності?
Може, справа у додаванні до групи нових мурах? Зовсім не обов’язково. Надефективність, очевидно, залежить від того, як комахи організують свою працю. Мурахи-ткачі показали найкращі результати, шикуючись в один довгий ланцюжок, а не в кілька коротких.
Науковці також помітили, що поза мурах відрізнялася залежно від їхнього місця в ланцюжку. Ті, хто перебував у його хвості, витягували задні ноги: ця поза допомагала їм протистояти силі опору аркуша. Тим часом ті, хто розташовувався в середині або на початку ланцюга, приймали зігнуту позу, щоб тягнути активніше. Тобто в ланцюгу був чіткий поділ праці.
Унаслідок спостережень вчені висунули теорію «силового храпового механізму» (або «силового храповика»). Найслабшою ланкою в ланцюгу натягу є не взаємний зв’язок мурах, а їхнє зчеплення із землею.
Коли комашка тягне щось сама, прослизання заважає їй розвинути максимальну силу. Однак у ланцюжку задні мурахи виступають в ролі пасивних опорів, збільшуючи контакт із землею та запобігаючи ковзанню.
Це дає можливість переднім мурахам тягнути сильніше, накопичуючи зусилля та передаючи їх ланцюгом.
Чому це дослідження важливе?
За твердженням учених, дослідження матиме широке застосування, особливо в галузі робототехніки. У груповій робототехніці невеликі та недорогі роботи розробляються для спільної роботи над завданнями, що виходять за межі окремих можливостей будь-якого члена групи.
Однак досі команди роботів-тягачів у кращому разі досягли лінійного масштабування: подвоєння числа роботів подвоювало вихідну силу. Це означає, що роботи, можливо, і не страждають від ефекту Рінгельмана, але й не є «надефективними».
Програмування роботів, які наслідуватимуть приклад мурах (наприклад, «силовий храповий механізм» мурах-ткачів), покращить їхню продуктивність.
Дослідження також важливе тим, що воно змусило вчених сумніватися в повсюдності ефекту Рінгельмана. Іноді, коли йдеться про командну роботу, більша кількість учасників означає, що їхня ефективність теж буде більшою. І якби мурахи-ткачі були кухарями, можна сміливо сказати, що вони зварили б найкращий у світі суп.
Фото: pexels.com
