Хто з живих істот найкращий у командній роботі? Правильно – мураха!

Німецькі та австралійські науковці розкрили секрет надефективної командної праці мурах, які організують робочий процес геть по-іншому, ніж люди.

Як виявили вчені, що масовіший колектив мурах залучений до виконання завдання, то більший внесок кожного працівника у спільну справу. А в людей усе інакше.

Якщо ви колись брали участь у великому груповому проєкті, то, мабуть, розмірковували таким чином: більша кількість учасників забезпечить кращий результат командної роботи.

Однак у міру того, як до команди приєднувалися нові члени, ефективність кожного з них не зростала. Вона навіть погіршувалася. Як то кажуть, надто багато кухарів псують суп.

Зменшення середнього індивідуального внеску у групову роботу зі збільшенням кількості членів групи – парадокс, відомий як ефект Рінгельмана. Французький інженер Макс Рінгельман відкрив його 1913 року.

Вимірявши силу, яку розвивали учні, що тягли мотузку, він виявив: у міру того, як дедалі більше учнів приєднувалося до команди, її загальна сила збільшувалася, але середнє зусилля однієї людини зменшувалося.

Це обумовлено двома основними чинниками: труднощами координації у великих групах і так званими «соціальними лінощами» – тенденцією окремих осіб знижувати зусилля, коли у групі вони почуваються менш відповідальними за свій внесок.

А тим часом у мурах усе навпаки, завили дослідники з Інституту поведінки тварин Товариства Макса Планка (Німеччина) та Університету Маккуорі (Австралія). Їхнє нове дослідження, результати якого опублікував журнал Current Biology, показало: ефект Рінгельмана на цих крихітних працьовитих комах не поширюється.

мурахи на гілці

Про що дізналися вчені?

У колективній роботі мурахам немає рівних у тваринному світі. Вони бездоганно виконують складні завдання у багатомільйонних колоніях. І серед усіх видів мурахи-ткачі (Oecophylla smaragdina) є чи не найяскравішим прикладом ефективних працівників.

Зазвичай вони будують гнізда на верхівках дерев, стягуючи туди листя і обв’язуючи його шовковими нитками, що їх виділяють личинки. Для цього мурахи утворюють ланцюжки: кожна комаха охоплює іншу щелепами за талію та синхронно тягне. Механічні переваги цих ланцюжків досі ніколи не досліджувалися, розповіло видання Science Alert.

Науковці спонукали мурах об’єднуватися в ланцюжки й тягнути штучний листик з паперу, прикріплений до силоміра, що безперервно відстежував загальну силу команди. У міру того, як її залишали деякі учасники, а нові до неї приєднувалися, вчені спостерігали в режимі реального часу, як змінювалася сукупна сила.

Результат здивував науковців, адже в міру того, як до команди мурах-ткачів приєднувалося дедалі більше працівників, загальна сила, як і очікувалося, збільшувалася, але також збільшувалася й сила, що припадала на кожну комаху. Інакше кажучи, окремі мурахи-ткачі ставали ефективнішими з кількісним збільшенням команди.

А отже, мурахи-ткачі уникають ефекту Рінгельмана, демонструючи надефективність у своїй командній роботі.

колонія мурах на землі

Як мурахи-ткачі досягають надефективності?

Може, справа у додаванні до групи нових мурах? Зовсім не обов’язково. Надефективність, очевидно, залежить від того, як комахи організують свою працю. Мурахи-ткачі показали найкращі результати, шикуючись в один довгий ланцюжок, а не в кілька коротких.

Науковці також помітили, що поза мурах відрізнялася залежно від їхнього місця в ланцюжку. Ті, хто перебував у його хвості, витягували задні ноги: ця поза допомагала їм протистояти силі опору аркуша. Тим часом ті, хто розташовувався в середині або на початку ланцюга, приймали зігнуту позу, щоб тягнути активніше. Тобто в ланцюгу був чіткий поділ праці.

Унаслідок спостережень вчені висунули теорію «силового храпового механізму» (або «силового храповика»). Найслабшою ланкою в ланцюгу натягу є не взаємний зв’язок мурах, а їхнє зчеплення із землею.

Коли комашка тягне щось сама, прослизання заважає їй розвинути максимальну силу. Однак у ланцюжку задні мурахи виступають в ролі пасивних опорів, збільшуючи контакт із землею та запобігаючи ковзанню.

Це дає можливість переднім мурахам тягнути сильніше, накопичуючи зусилля та передаючи їх ланцюгом.

мурашник у лісі

Чому це дослідження важливе?

За твердженням учених, дослідження матиме широке застосування, особливо в галузі робототехніки. У груповій робототехніці невеликі та недорогі роботи розробляються для спільної роботи над завданнями, що виходять за межі окремих можливостей будь-якого члена групи.

Однак досі команди роботів-тягачів у кращому разі досягли лінійного масштабування: подвоєння числа роботів подвоювало вихідну силу. Це означає, що роботи, можливо, і не страждають від ефекту Рінгельмана, але й не є «надефективними».

Програмування роботів, які наслідуватимуть приклад мурах (наприклад, «силовий храповий механізм» мурах-ткачів), покращить їхню продуктивність.

Дослідження також важливе тим, що воно змусило вчених сумніватися в повсюдності ефекту Рінгельмана. Іноді, коли йдеться про командну роботу, більша кількість учасників означає, що їхня ефективність теж буде більшою. І якби мурахи-ткачі були кухарями, можна сміливо сказати, що вони зварили б найкращий у світі суп.

Фото: pexels.com

WhatsappTelegramViberThreads

ПРОКОМЕНТУВАТИ

Прокоментувати