Інна Тихонова 
Через брак коштів у юності, що припала на часи Великої депресії, один із найвідоміших американських письменників-фантастів не зміг навчатися в ліцеї, але зумів компенсувати брак знань самоосвітою в бібліотеках, які стали його неформальним університетом. Біографія Рея Бредбері є розкриттям творчого потенціалу, що зробив цю непересічну особистість унікальним явищем в американській літературі. Важливо навіть не те, скільки книг створив Рей Бредбері (написав він близько 400 пізнаваних за оригінальним психологічним і емоційним стилем романів, оповідань, віршів, есе, п’єс і сценаріїв), а те, як його художнє бачення віддзеркалило гуманістичні потреби і загрози людства. Дізнатися, якою людиною був Рей Бредбері, дозволить його «Кульбабове вино», осягнути висоту творчого польоту – «Марсіанські хроніки», а зрозуміти, за що його «визначну, плідну й глибоко впливову кар’єру» відзначено Пулітцерівською премією – «451 градус за Фаренгейтом».
Коріння світосприйняття
Одне зі своїх імен уродженець містечка Вокіґан у штаті Іллінойс Рей Дуґлас Бредбері отримав на честь зірки німого кіно Дуґласа Фербенкса, і той вибір батьків символічно визначив подальший зв’язок сина з кінематографом: внесок у розвиток «найважливішого з мистецтв» забезпечить сценаристові касових стрічок власну зірку на Голлівудській алеї слави.
Але в момент народження 22 серпня 1920 року нічого не передрікало для наймолодшого з трьох синів працівника електричних і телефонних ліній письменницького майбутнього. Мати малюка була шведською іммігранткою, батько Леонард Сполдінґ Бредбері мав англійське походження. По батьківській лінії Рей Бредбері був нащадком перших англійців, які переселилися до Північної Америки у 1630 році.
Достовірно підтверджена родинна легенда сповіщала про те, що прабабусю фантаста Мері Бредбері було страчено за безпідставним звинуваченням у чаклунстві під час сумнозвісної розправи над «салемськими відьмами» (судовий процес, що відбувався у 1692–1693 роках у місті Салем у штаті Массачусетс, став виявом масової істерії і був далеким від правосуддя).
Можливо, та давня сімейна трагедія мала з-поміж іншого вплив на свідомість творчого малюка і посприяла у подальшому тому, який жанр літератури представляє Рей Дуглас Бредбері – це суміш наукової і соціальної фантастики з містичною атмосферою фентезі й елементами жахів. Письменник досліджуватиме темні аспекти людської природи і їх наслідки в контексті суспільного та технологічного розвитку.
Прикладом такого дослідження стане дивовижно актуальний у сьогоднішніх реаліях роман-антиутопія Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» – в роботі середини ХХ століття з вражаючою реалістичністю описуються знайомі сучасним людям наслідки цензури та контролю над інформацією. Використання наукової фантастики для соціальної критики – риса творчості письменника родом з дитинства.
«Кульбабове вино»
Рей Бредбері ріс в атмосфері родинного тепла і любові. Виховання у великій сім’ї було корисним періодом для його знайомства зі світом і собою. Для батьків стала відкриттям його підвищена вразливість. Коли чотирирічний малюк подивився фільм «Собор Паризької богоматері», він відчув таке потрясіння від мороку на екрані, що відтоді боявся спати у темряві.
Враження про власні дитячі роки письменник зберіг в автобіографічному романі «Кульбабове вино» та інших творах про Дуґа – звичайного американського хлопчика, в якому вгадується сам автор. Події у творі, виданому у 1957 році, відбуваються влітку 1928 року у вигаданому містечку з пізнаваним прототипом – рідним містом письменника у тому ж самому штаті США.
Сюжет складають історії братів, родичів, сусідів, друзів і знайомих – це особисті дитячі переживання, закарбовані у спогадах про те, як дідусь готував щоліта вино з кульбаб. Герой найбільш особистої книги Рея Бредбері розмірковує, що той напій мав зберігати в собі спомин про тогочасні події, і називає кульбабове вино «спійманим і закоркованим у пляшці літом».
Так само і письменник «закоркував» у своєму метафоричному творі дитячі спогади й уяву, що описують його світовідчуття у 8-річному віці. Хтось із критиків назвав цей твір «духовною літературою», де автор зосереджує увагу на скороминучості літа, інтерпретуючи релігійну ідею насолоди швидкоплинністю життя. Концентруватися змалку на таких думках Рею дозволяли його спостережлива натура та розвинена уява.
З ранніх років хлопчина заохочувався до книжок, три дні на тиждень проводячи у місцевій бібліотеці, де студіював «Чарівника країни Оз» Лимана Френка Баума, серію про пригоди Тарзана Едґара Берроуза, зачитувався Жулем Верном і Гербертом Веллсом. Вже у 12 років Рей Бредбері бачив себе продовжувачем їхньої місії, замислюючись про кар’єру письменника.
«Я вірю у бібліотеки»
Жуля Верна Рей Бредбері називав «своїм батьком», авторку Франкенштейна Мері Воллстонкрафт Шеллі – «ймовірною матір’ю», Герберта Веллса – «мудрим дядечком», Едгара Аллана По – «кузеном», який жив «на темному горищі, немов кажан», Флеша Гордона і Бака Роджерса – своїми «братами та товаришами». «Отже, – питав він у читачів, – ким я ще міг стати з такою родиною, як не письменником-фантастом?».
Серед цікавих фактів з життя Рея Бредбері – відомості про його унікальну пам’ять. За словами письменника, він пам’ятав все почуте і побачене мало не з народження, а потім так само легко закарбовував у пам’яті все прочитане. Писати твори Рей Бредбері почав у 12-річному віці, а до 20 років твердо визначився з професією письменника. Здійсненню мрії не завадила навіть відсутність належної освіти.
Коли підлітку виповнилося 14 років, родина Бредбері після кількох переїздів оселилася у Лос-Анджелесі, де Рей закінчив середню школу і, не маючи коштів на подальше навчання у коледжі, був змушений чотири роки заробляти на життя продажем газет на вулиці. Так тривало до того часу, поки юнак не почав більш-менш регулярно заробляти літературною творчістю. Цьому допомогла його постійна самоосвіта.
Рей Бредбері з вдячністю зазначав, що його «виростили бібліотеки». «Я не вірю у коледжі й університети, я вірю у бібліотеки», – говорив письменник, згадуючи Велику депресію, що завадила йому стати студентом. Бібліотека стала навіть місцем подій роману «Щось лихе до нас іде» й інших творів Рея Бредбері. Зокрема, він часто згадував прокатну бібліотечну друкарську машинку, на якій відточував свою письменницьку майстерність.
З «мільйона наслідувань» розпочався 80-річний творчий шлях Рея Бредбері, який у 22 роки несподівано для всіх здійснив прорив науково-фантастичною історією, котру міг назвати «цілковито своєю». З 1943 року Рей Бредбері став професійним письменником, твори якого виходили друком у літературних журналах, а 1947 року з раніше написаних оповідань було сформовано його першу збірку «Темний карнавал».
Що писав Рей Бредбері?
Однак перший справжній успіх прийде до фантаста лише через три роки, у 1950 році, з виходом «несподіваного роману» (за його власним висловом), скомпонованого з різних оповідань на цю тему. Зробити таку книгу Рею Бредбері порадив видавець-однофамілець Волтер Бредбері, якому автор потім присвятить «Кульбабове вино». Однак наразі йдеться про інший твір Рея Бредбері – «Марсіанські хроніки», що з’явилися за одну спекотну ніч.
Потім за тим самим принципом було складено збірку «Розмальована людина». А у 1953 році вийшла книга оповідань «Золоті яблука сонця». Дебютом у жанрі антиутопії у цей період стало оповідання Рея Бредбері «Усмішка». Написане у 1952 році, воно виявилося застереженням від можливого лиха, зображуючи майбутнє людства з занепадом цивілізації, загибеллю краси та ідеалів.
Сюжет оповідання Рея Бредбері «Усмішка» – знищення людьми у віддаленому майбутньому (події розгортаються у близькому вже до нас 2061 році) картини італійського генія доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». У зруйнованому мегаполісі з радіоактивним довкіллям вцілілі після атомних бомбувань містяни виказують свою ненависть до того, що їх занапастило, відреченням від усіх слідів минулого.
У святковому піднесенні «месники» все нищать і ламають. Коли спалено книги і розбито кувалдою останню автівку, влада дозволяє кожному бажаючому плюнути в «Джоконду». Картину ганьблять і розривають на шматки. Один із клаптиків розірваного шедевру встигає затиснути в руці маленький хлопчик Том. Вдома він розтискає долоньку і бачить у місячному сяйві на врятованому фрагменті знищеного полотна посмішку Джоконди.
Опубліковане у 1954 році науково-фантастичне оповідання Рея Бредбері «Все літо в один день» розповідає про дітей, які живуть на Венері, де постійно йде дощ і лише на годину раз у сім років з’являється сонце. Дівчинка, яка раніше жила на Землі і бачила сонце, викликає своїми розповідями невіру і заздрість у інопланетян, які замикають її у шафі і насолоджуються сонцем, поки землянка залишається у темряві.
Який твір уславив Бредбері?
У 1951 році письменник за 9 днів написав в університетській бібліотеці, де орендував друкарську машинку, основу майбутнього роману, що приніс йому світове визнання. То було оповідання на 25 000 слів під назвою «Пожежник». Через два роки вийшла його доповнена версія – програмний роман Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», а надалі письменник зробив за його мотивами ще й п’єсу. Власне, науковою фантастикою сам автор вважав лише цей свій твір, а решту написаного визначав як фентезі.
Роман, написаний у похмурі часи реакційної влади маккартистів, став вироком ганебній не лише для тогочасної Америки практиці спалювання книжок («451 градусів за Фаренгейтом» – це температура горіння паперу). Гуманістична тема протистояння Знання і Варварства, Світла та Пітьми, Добра і Зла прозвучала цього разу як попередження людству особливо голосно: світ, у якому спалюють книжки і майно тих, хто їх читає, є приреченим. Вихід один – запам’ятовувати тексти і ділитися знаннями.
До речі, з 2012 року викривальний твір вивчається в українській школі у програмі зарубіжної літератури для 9-го класу. Така книга дійсно пробуджує інтерес до читання. Роман Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» викликав зливу нагород і премій, якими автор бестселера відзначався до кінця життя. На його рахунку – звання «Гросмейстера фантастики», 10 нагород і номінацій у галузі кіно, Національна книжкова премія, Національна медаль мистецтв президента США і Пулітцерівська премія.
До честі письменника, він не лише насолоджувався славою, а й активно працював до кінця життя, попри літній вік і останні роки в інвалідному візочку. Автор десятка романів, сотні оповідань і кількох десятків п’єс опублікував свою останню статтю в журналі New Yorker за тиждень до смерті, що настала 5 червня 2012 року (його поховано поруч із зірками Голлівуду у Меморіальному парку Вествуд-Віллідж в Лос-Анджелесі). Те, скільки прожив Рей Бредбері (91 рік), було подарунком долі провіснику майбутнього, аби він упевнився у слушності своїх фантастичних прогнозів.
Письменник, який передбачив у своїх творах багато сучасних технологій, не вітав їх глобального застосування і з іронією зізнавався, що технічний прогрес викликає в нього паніку. Він не користувався комп’ютером і ніколи не сідав за кермо автомобіля. Водночас вірив у силу людського розуму, сподівався на недопущення ядерного апокаліпсиса і «навчав людей бути свідомими». «Мої книги живуть у бібліотеках, а на виступах мені аплодують ще до того, як починаю говорити, – підсумовував досягнення Рей Бредбері. – Тож годі шукати письменника, чиє життя було б краще від мого».
P.S. Якщо хтось хотів би знати, скільки дітей було у Рея Бредбері, то це чотири доньки – Тіна, Рамона, Сюзанна й Олександра. Все своє життя письменник прожив з одною жінкою – їхньою матір’ю Маргарет Макклур. Відтоді, як пара одружилася 27 вересня 1947 року, дружина впродовж кількох років заробляла на життя, щоб талановитий чоловік міг писати вдома книжки. Тож «Марсіанські хроніки» письменник присвятив дружині, яка ще й допомагала набирати їх текст. Онук подружжя став актором. Рей Бредбері говорив, що нащадок проживає його життя, яке не встиг прожити він сам.
