Після видання книги про пригоди барона Мюнхгаузена ім’я головного героя стало прозивним для визначення оповідача, який розважає слухачів неймовірними побрехеньками. Між тим, в заснованих на опрацьованих анонімних текстах історіях від німецьких письменників Готфріда Августа Бюргера і Рудольфа Еріха Распе фігурує дійсний барон Мюнхгаузен, що жив у Німеччині на початку XVIII століття. Чи розповідав він небилиці про «дивовижні подорожі на суші та на морі, військові походи і веселі пригоди за пляшкою у колі друзів» (саме такою є оригінальна назва збірки оповідань про вигадані нісенітниці), – невідомо. Але слухати реальні спогади німецького фрайгера про його насичене подіями життя, напевно, було не менш цікаво, ніж читати «Пригоди барона Мюнхгаузена».
Барон Мюнхгаузен на гарматному ядрі, Gottfried Franz (1846 1905)
Немає диму без вогню
Представник німецького шляхетного роду Карл-Фрідріх-Ієронім фон Мюнхгаузен народився 11 травня 1720 року в маленькому історичному містечку Боденвердері (земля Нижня Саксонія). Ієронім був п’ятим із восьми дітей полковника Отто фон Мюнхгаузена. Батька малюк втратив у 4 роки, і після смерті годувальника хлопчика виховувала мати. У 15-річному віці підліток поступив на службу до впливового можновладця – юнак-напівсирота став пажем герцога Брауншвейг-Вольфенбюттельского Фердинанда-Альбрехта II.
Через два роки почався російський період його життя, коли пажа було відправлено до молодого герцога Антона-Ульріха Брауншвейзького – майбутнього чоловіка принцеси Анни Леопольдівни. Влітку 1737 року барону Мюнхгаузену довелося брати участь в облозі та штурмі Очакова – теперішнього українського міста на Миколаївщині. Саме ті незвичайні спогади про воєнні події під проводом фельдмаршала Мініха у подальшому стали підґрунтям для іронічних байок про політ оповідача-фантазера на гарматному ядрі чи про його удавану їзду на половині коня.
Мюнхгаузен і пів коня, Gottfried Franz (1846-1905)
Справжня служба
У 1738 році реальний барон Мюнхгаузен взяв участь разом із герцогом у турецькій кампанії. Роком пізніше корнет вступив до керованого герцогом кірасирського полку. Після призначення Анни Леопольдівни правителькою її коханий герцог Антон-Ульріх став генералісимусом, а барона Мюнхгаузена було підвищено у званні та посаді: поручика призначили командувачем лейб-компанією, тобто елітною першою полковою ротою. Проте, перспективи блискучої військової кар’єри бравого кавалериста перекреслив Єлизаветинський переворот, що стався того ж року.
Через несприятливі обставини чергове підвищення рангу зразковий офіцер з бездоганною репутацією отримав лише 1750 року. Пощастило Ієроніму фон Мюнхгаузену хіба шо в тому, що у військових діях під час служби у кірасирському полку йому брати участь не довелося. Як зазначалося в поданнях до Військової колегії, саме Мюнхгаузен командував почесною вартою, що зустрічала 1744 року в Ризі майбутню імператрицю Катерину II – на той час принцеса Ангальт-Цербстська була нареченою цесаревича. А сам Ієронім одружився тоді ж із ризькою шляхтянкою Якобіною фон Дуттен.
Рапорт ротного командира в полкову канцелярію із власноручним підписом Lieutenant v. Munchhausen
Повернення додому
Ставши нарешті ротмістром (старший обер-офіцерський чин у кавалерії), барон Мюнхгаузен узяв річну відпустку «для надзвичайних і невідкладних потреб»: він мав владнати розподіл родинної власності з братами. Двічі подовживши відпустку, зрештою барон Мюнхгаузен подав прохання про відставку з присвоєнням звання підполковника. Але для вирішення тієї справи йому треба було поїхати до місця служби. Мюнхгаузен того не зробив і в 1754 році був відрахований за самовільне полишення військової частини. Це означало, що його позбавили права на пенсію.
Клопотання до Військової колегії з боку поважного кузена (двоюрідний брат барон Ґерлах-Адольф Мюнхгаузен був канцлером Ганноверського князівства) теж не допомогло, і решту життя барон Єронім Мюнхгаузен підписувався званням «ротмістр російської служби». Втім, таке звання прислужилося колишньому військовому у Семирічну війну, коли Боденвердер був захоплений французами: офіцер союзницької армії звільнявся у тих обставинах від постою і позбавлявся інших побутових незручностей, викликаних окупацією.
Родинний герб барона Мюнхгаузена
Невгамовний невдаха
У Боденвердері барон Мюнхгаузен мешкав до кінця життя. Міський архів зберігає свідчення про його намагання побудувати біля свого будинку місток через вузьку розтоку річки Везер, аби мати змогу коротким шляхом діставатися своєї ділянки на протилежному березі. Але бургомістр Шмідт чиновницьким наказом не дозволив барону будувати додатковий місток, бо тоді довелося б охороняти додатковий вхід до міста. Коли неслухняний Мюнхгаузен наважився на самовільне будівництво, організований натовп розламав місток і зніс новий паркан біля садиби барона.
Необхідну містянам переправу через русло невдатний ініціатор зміг спорудити лише через 30 років. Як повідомляють архівні документи, влада відбирала у барона Мюнхаузена свиней за несплату податків і стягувала з нього штрафи за потраву міського лугу. Віддушиною для чоловіка було спілкування з сусідами та друзями, яких він дивував разючими історіями про свої військові та мисливські пригоди. Обвішаний шкурами, рогами та головами добутих звірів мисливський будиночок, у якому зазвичай збиралися захоплені байками слухачі, був відомий як «павільйон брехні».
Не прибрешеш – не розкажеш
А поза межами власного маєтку улюбленим місцем для застільних балачок у барона Мюнхгаузена був шинок готелю «Король Пруссії» в сусідньому місті Геттінгені. Очевидці так описували ті вечори з цікавим оповідачем: після вечері барон Мюнхгаузен запалював свою пінкову люльку з коротким мундштуком, сьорбав гарячий пунш, і ковток за ковтком пожвавлювався від власних вигадок, що ставали все більш винахідливими. Людям здавалося, що захоплений оповідач і сам зрештою починав вірити у свої нісенітниці. Слухачі переказували ті байки з вуст в уста, і записати їх було справою часу.
Вперше три сюжети від імені барона Мюнхгаузена з’явилися 1761 року в книзі графа Рохуса Фрідріха Лінара «Дивак». Через 20 років 16 кумедних історій, включаючи сюжети названого автора у виданні про барона Мюнхгаузена, опублікував берлінський альманах «Путівник для веселих людей». Там повідомлялося, що оповідач Мюнхгаузен мешкає в Ганновері. А з узагальненими гумористичними історіями про життя барона Мюнхгаузена світ познайомили літератори Рудольф Еріх Распе та Ґотфрід Авґуст Бюрґер. Їхній внесок у європейську «Мюнхгаузеніаду» мав художню вартість.
Кандидат на Оскара
У 1785 році вийшла книга про пригоди барона Мюнхгаузена» автора Рудольфа Еріха Распе. Це було опрацювання того, що видавалося на ту тему англійською мовою, а німецький поет Ґотфрід Август Бюргер у 1786 році переклав історії німецькою мовою. Тож «Пригоди барона Мюнхгаузена» – певною мірою колективна творчість з частковими вигадками зазначених та анонімних авторів, які потроху переробляли деталі і додавали до сюжетів оповідань щось своє.
«Пригоди барона Мюнхгаузена» українською переклав Григір Тютюнник за переказом для дітей письменника українського походження Корнія Чуковського. Якщо за часів написання книжок можна було лише читати про пригоди барона Мюнхгаузена, то тепер маємо про цього героя і цикл із кількох мультиків, і фільми: знаємо принаймні дві популярні стрічки – зокрема, фільм «Пригоди барона Мюнхгаузена» від режисера Террі Гілліама отримав 1990 року чотири номінації на премію Оскар.
«Пригоди барона Мюнхгаузена» від режисера Террі Гілліама
Художник «так бачить»
Завдяки образотворчому мистецтву, ми маємо уяву про вигляд барона Мюнхгаузена за малюнком художника. Візуальний образ барона-брехуна як літературного героя формувався ілюстраціями Джорджа Крукшенка, який міг спиратися на моду носити вуса у середовищі тогочасних німецьких кавалеристів: на думку ілюстратора, це міг бути сухенький дідусь або худорлявий чоловік із закрученими вусами й капелюхом-еспаньйолкою. З вусиками зображував барона й ілюстратор німецького видання 1840 року Теодор Хоземан. А щодо борідки у XVIII столітті історики сперечаються.
Чи відрізнявся зовнішній вигляд літературного персонажу та його реального прототипу, можна було б визначити за прижиттєвими світлинами, але жодного фото барона Мюнхгаузена дослідники не мають. Єдиним відомим портретом Ієроніма фон Мюнхгаузена є знищена під час Другої світової війни робота Г. Брукнера 1752 року, де барона зображено у формі кірасира. І на тому малюнку барон Мюнхгаузен має чисто виголене кругле обличчя. Видно, що барон Мюнхгаузен замолоду був привабливим чоловіком, як і належало командиру почесної варти. А фізична сила в його роду була спадковою рисою.
Мультфільм «Пригоди Мюнхгаузена» , 1973 р.
Правда і кривда
Ходили чутки, що справжній барон Мюнхгаузен був розлючений книгою, яка набула популярності в Європі. Подейкували, що реальний прототип літературного персонажу навіть збирався звернутися до суду – як людина, ім’я якої було знечещено. До Боденвердера і справді почали з’їжджатися роззяви, щоб особисто побачити потішного барона-брехуна. Мюнхгаузену доводилося навіть виставляти біля маєтку слуг, котрі мали відганяти цікавих. Невдовзі барону було не до нових пригод: його останні роки затьмарили родинні негаразди.
Овдовівши, він одружився з 17-річною марнотраткою, і молодиця народила 75-річному дідусеві доньку. Та Мюнхгаузен не визнав ту дитину своєю, бо вважав її батьком писаря. Розлучення старого спричинило банкрутство: його борги мали виплачувати два покоління спадкоємців. Барон Мюнхгаузен помер 22 лютого 1797 року від апоплексичного удару. Останньою спробою жартівника втекти від гнітючих реалій було пояснення служниці-доглядальниці, чому на його нозі не вистачає пальців. Прогнавши нецікаві згадки про сувору зиму, коли він відморозив кінцівки, Мюнхгаузен сказав, що пальці йому відгриз ведмідь на полюванні.
Фото: wikipedia.org
