Життя легендарного французького океанографа було так само захоплюючим, як і його підводна Одиссея. Ми знаємо автора науково-популярних фільмів, удостоєних трьох Оскарів, як мандрівника, першовідкривача, академіка, командора Ордена Почесного Легіону, а передусім – як винахідника аквалангу: його спільний з іншим інженером винахід відкрив людству «світ темряви та безмовності», дозволивши зануритися під воду глибше, ніж це було колись можливо. Водночас у біографії науковця, письменника і режисера мали місце темні плями, що не висвітлювалися на рівні його екологічної діяльності чи наукових здобутків. Об’єктивний погляд на «капітана Кусто» може виявити в ньому мучителя та вбивцю глибоководної фауни, яку він потім голосно захищав, а ще – антисеміта, подружнього зрадника і сутяжника, що судився з власним сином.
Відмінник з інтернату
Жак-Ів Кусто народився 11 червня 1910 року у французькому містечку Сент-Андре-де-Кюбзак у виноробному регіоні Бордо на півдні Франції. В сім років дитині було діагностовано невиліковний хронічний ентерит: хвороблива худорлявість була спричинена розладами травлення через запалення слизової оболонки тонкого кишківника. Лікарі заборонили хлопчині фізичні перевантаження, але він з раннього віку навчився плавати і вже не міг не цікавитися водою.
Батько Даніель Кусто був юристом, багато куди виїздив у справах, і мати Елізабет з двома синами супроводжувала чоловіка у тих подорожах. Перша світова війна залишила правника без роботи, але потім його послуги знову знадобилися: працюючи в компанії американця Євгенія Гіґінса, в 1920 році Кусто з родиною вирушив за роботодавцем до Нью-Йорка. В американській школі брати Жак-Ів і П’єр-Антуан опанували англійську мову, а на сімейному відпочинку в Вермонті хлопці вперше здійснили підводне занурення.
В Америці Жак-Ів захопився механікою та проєктуванням, а після повернення 1922 року до Франції збудував автівку, що живилася від електробатарей. Таке захоплення допомогло винахідникові у його подальшій діяльності. На зароблені і заощаджені кошти Кусто придбав свою першу кінокамеру. Коли через численні захоплення у хлопця стало страждати навчання, батьки віддали його до інтернату, і випускник закінчив той спеціальний навчальний заклад з відзнакою.
Армія та війна
У 1930 році Жак-Ів вступив до військово-морської академії, яку закінчив у званні прапорщика, і розподілився на військово-морську базу в Шанхай, де служив керівником групи підводних досліджень. Надалі вступив до Академії морської авіації, але літати не зміг через автомобільну аварію, в яку потрапив на гірській дорозі. Зламавши кілька ребер і пальців, пройшов 8-місячну реабілітацію і 1936 року став інструктором на крейсері «Сюфрен», приписаному до порту Тулон.
Коли почалася Друга Світова війна, офіцерові-артилеристу французьких ВМС було 29 років. Кусто воював з італійцями, а після капітуляції Франції оселився з родиною на південному сході країни. Вважається, що він співпрацював з військово-морською розвідкою, беручи участь у ліквідації диверсантів. Згідно офіційних джерел, Кусто таємно допомагав силам французького Опору – зокрема, передавав розвідувальні дані і брав участь у викраденні документів з комендатури окупантів у Тулоні.
Однак дехто з французьких біографів трактував події 1941 року як імовірне співробітництво з колабораціоністським урядом Віші. Відомо, що дебют Кусто як режисера і винахідника припав на часи окупації, 1942–1943 роки. Саме тоді Кусто винайшов разом із інженером Емілем Ганьяном Aqua-Lung (назва обладнання для дихання під водою означає «водна легеня») і зняв свій перший фільм про підводне полювання «На глибині 18 метрів». Ту зйомку уможливили безпрецедентні технічні рішення і належне фінансування.
Кіно і німці
У Парижі вважали, що гроші на перший фільм Жак-Ів Кусто отримав від німців. А ще його матеріально підтримував брат П’єр-Антуан, який очолював в окупації вкрай праве щотижневе видання Je suis partout. Після війни журналісту-колаборанту було винесено смертний вирок, замінений довічною каторгою. Навіть звільнившись у 1950-х роках по амністії, Пьєр-Антуан не змінив поглядів, і відомий вже на той час брат благав його не виправдовувати колаборацію з нацистами публічно.
Сам Жак-Ів виявляв сміливість, допомагаючи очищати Середземне море від залишених війною плавучих мін. Але після війни знайшлися свідки боягузтва нагородженого героя, якому колишні соратники дорікали за втечу з відповідальної операції, де він нібито залишив товаришів напризволяще. А ще один скандал у подальшому був пов’язаний зі ставленням братів Кусто до євреїв: як було видно з оприлюдненого листа, у 1941 році вони схвалювали виселення «мерзотних ж…в, що займають скрізь найкраще житло».
У 1950 році, коли Кусто вже випустив сім фільмів і шукав подальшого фінансування для майбутніх проєктів, британський мільйонер Томас Гіннесс передав дослідникові в оренду за символічну платню в 1 франк на рік придбаний ним списаний мінний тральщик Британських Королівських ВМС. Спонсор мав дві умови: не розголошувати його ім’я (воно стало відомим значно пізніше) і не просити більше грошей. Судно для океанографічних досліджень було назване «Каліпсо».
Судно для океанографічних досліджень «Каліпсо»
«У світі безмовності»
Впродовж десятиліть легендарний корабель був базою для команди Кусто, аж поки не затонув у 1996 році внаслідок аварії в Сингапурі. «Океанографічний технік», як називав себе Жак-Ів, обладнав «Каліпсо» першою підводною мобільною лабораторією для досліджень у відкритому океані та підводних зйомок – з водонепроникними камерами й освітлювальними приладами. На цьому та ще одному судні, придбаному у 1985 році – двощоглій яхті Alcyone з запатентованим турбовітрилом – Кусто відкрив для людства «блакитний континент».
У 1953 році, після виходу книги Жака-Іва Кусто «У світі безмовності», до нього прийшло всесвітнє визнання. Співавтором став Фредерік Дюма – разом із ним і Філіпом Тайле Жак-Ів Кусто розпочинав свої занурення з маскою, трубкою та ластами у 1938 році. Надалі за мотивами книги Жак-Ів Кусто зняв однойменний фільм, що став першою документальною стрічкою, відзначеною Золотою пальмовою гілкою на Каннському кінофестивалі. А 1956 року фільм Жака-Іва Кусто отримав премію «Оскар».
До фільму «У світі безмовності» увійшли кадри підводних зйомок затонулого судна, знайденого командою Кусто 1955 року під час експедиції в Індійський океан (корабель SS Tistlegorm був затоплений у жовтні 1941 року німецьким бомбардувальником Heinkel). Другого і третього «Оскара» у фільмографії Кусто отримали новаторські документальні стрічки «Золота Рибка» та «Світ без сонця» (роботи, що розповідали про дослідження Жака-Іва Кусто, мали сюжетну лінію).
Творчі секрети
В бібліографії Жака-Іва Кусто – книги, що вийшли у 1953-му, 1963-му, 1965-му, 1971-му, 1972-му, 1975-му, 1984-му і 1985-му роках. Після бестселеру «У світі безмовності» були видання «Живе море», «Світ без сонця» (книга 1965 року теж стала матеріалом для екранізації), «Життя та смерть коралів», «Могутній володар морів», «Дельфіни», «Амазонська подорож» і «Світ океану». Письменника критикували за використання праці «літературних рабів», яким він нібито міг ще й не заплатити.
Серед найвідоміших фільмів Жака-Іва Кусто (1943–1997 років) – «18 метрів під водою», «Останки затонулих кораблів», «У світі безмовності», «Золота рибка (Історія червоної риби)», «Світ без сонця», «Подорож на край світу», «Світ Жака-Іва Кусто» та три проєкти під назвою «Повторне відкриття світу» (I – 1986–1990 роки, ІІ – 1990–1993, III –1995–1997). Попри високі кінематографічні нагороди, режисерові у червоній шапочці драйвера закидалася підробка кадрів, що були постановочними.
Зокрема, рецензент Бослі Краузер у публікації в The New York Times відзначав сумнівність документальності окремих епізодів: зокрема, виходу людей із батискафу в атмосферний міхур, утворений у глибоководній печері, де зазвичай газове середовище не є придатним для дихання. А фільм «У світі безмовності» був визнаний надмірно натуралістичним і жорстоким. І тоді критики ще не знали, що та жорстокість була режисерською провокацією для видовищності: молодий Кусто не переймався стражданнями водної фауни.
Жак-Ів Кусто з восьминогом
Популяризація науки
Член команди Вольфганг Ауер плавав з Кусто шість років і стверджував, що вбивства та жорстокість практикувалися ним свідомо – для драматичного ефекту. Якось заради шокуючих сцен команда зловила і навмисно поранила немовля кашалота, після чого нещасну тварину роздерли акули, яких команда теж убила. Кусто глушив рибу динамітом, щоб обрахувати її та виявити різновиди за зібраними мертвими тушками. Визнаючи, що він «любить мучити рибу», Кусто описував експерименти за межами науки.
Дослідника звинувачували у непрофесіоналізмі та паранауковості, але з часом саме те, що викликало критику, було визнане його спадщиною. Талант педагога і шоумена дозволив Жаку-Іву створити нову модель наукової комунікації: його так званий «дивульгаціонізм» (простий спосіб обміну науковими концепціями) став важливою рисою сучасного телемовлення. Критеріями популяризації науки у Кусто були відмова від примітивізації або міфологізації й опора не на естетику, а на факти.
Говорячи про відкриття Жака-Іва Кусто, варто згадати його наукову роботу 1962 року (у співавторстві), де були описані соляні діапіри (так називаються складчасті структури, що виникають при підйомі пластичних масивів через сусідні шари земної кори) на поверхні глибинної рівнини. Тим самим науковець відкрив імовірність існування підповерхневих верств солі під дном Середземного моря. А в своєму біологічному відкритті Жак-Ів Кусто припустив спроможність китоподібних морських свиней до ехолокації.
Підводний човен SP-350, спроєктований Кусто
Жак-Ів Кусто і його дослідження
Член Французької Академії наук працював у напрямках іхтіології (рибознавства), підводної археології (вивчення артефактів та історичних матеріалів, що знаходяться у вологому середовищі), гідрології (наука про природні води) і гляціології (наука про природний лід у будь-яких формах). 1957 року дослідник став директором Океанографічного музею Монако, а у 1960–70 роках взявся за створення колонії в умовах агресивного середовища. Його проєкт породив ідею телевізійних реаліті-шоу про виживання.
Експеримент під назвою «Преконтинент» лише дивом обійшовся без жертв. Та досвід Кусто довів, що пекельні умови людині під силу подолати (про складні виклики та надзвичайні події в процесі того дослідження розповідає документальний фільм Жака-Іва Кусто «Світ без Сонця»). Проєкт «Преконтинент» показав, що створення у підводному середовищі повноцінного житла є можливим, і воно навіть не потребує надмірних витрат (у XXI столітті такі експериментальні підводні поселення вже існують).
Можливо, колись люди матимуть потребу оселитися під водою, міркував Кусто, але на тогочасному технологічному етапі підводне життя навряд чи було виправданим (хіба що для вахтової роботи). Глибини, освоєні «Преконтинентом», і без додаткових вигадок є легко доступними у звичайному водолазному чи навіть дайверському спорядженні. Користь від отриманих у тому дослідженні напрацювань була у тому, що в подальшому вони знайшли використання в аерокосмічній галузі та медицині.
Підводні будинки, спроектовані Жаком-Івом Кусто
Особисте життя
1937 року Жак-Ів Кусто одружився з дочкою заможного промисловця Симоною Мельхіор (її батько допоміг грошима у створенні аквалангу). Вірна соратниця чоловіка була такою ж фанаткою моря, як і він, і багато часу проводила на судні. Навіть продала колись хутро та коштовності, щоб придбати обладнання і паливо для «Каліпсо». У 1938 та 1940 роках у подружжя народилися сини Жан-Мішель і Філіп (про молодшого сина, який загинув у 1979 році в авіакатастрофі гідролітака Catalina, розповімо окремо).
Жак-Ів Кусто з дружиною Симоною
У 1991 році, через півроку після втрати дружини (Симона померла від раку), Жак-Ів уклав шлюб із матір’ю ще двох своїх дітей Франсіні Тріплет. Доньку Діану і сина П’єра-Іва коханка народила дослідникові глибин задовго до того, як він став вдівцем: 1979 і 1981 року. Тож понад десяток років Жак-Ів жив подвійним життям, зраджуючи дружину. А в свої останні роки, після другого одруження, Кусто вдався до правової баталії зі старшим сином Жаном-Мішелем. Предметом суперечки стало використання імені Кусто.
Спільно з Жаном-Мішелем Жак-Ів неодноразово інвестував чималі кошти в океанічні розважальні парки, а якщо черговий бізнес-проєкт провалювався, батько звинувачував у тому сина. Коли Жан-Мішель назвав свій готель на Фіджі «Кусто», Жак-Ів подав позов з вимогою усунути плутанину з його некомерційними організаціями (зокрема, фондом охорони морського середовища «Кусто»). За судовим рішенням сину довелося додати до назви готелю власне ім’я, бо прізвище Кусто було визнане батьківським брендом.
Співробітництво чи суперництво?
Непростими були відносини Жака-Іва Кусто і з другим сином від першого шлюбу – Філіпом. Про перипетії стосунків Кусто з дружиною Симоною та сином Філіпом французи навіть зняли байопік «Одіссея». Філіп-П’єр Кусто був водолазом, моряком, льотчиком, фотографом, кінооператором і режисером, реалізувавшись у всіх іпостасях, які цікавили його батька. Створюючи більшість документальних фільмів Жака Іва Кусто, син так само спеціалізувався на питаннях океанографії і навколишнього середовища.
Член команди Кусто знімав під водою, на землі та в повітрі. Вперше син пірнув з аквалангом у 5 років, а у 7 років вже був фахівцем дайвінгу. Як і колись батько, Філіп мріяв про небо і з 16 років вивчав аеродинаміку: опанувавши професію пілота планера, отримав ліцензію на управління літаком. Молодший син був членом корабельного десанту у ВМС, отримав науковий ступінь у Массачусетському технологічному інституті і здобув кінематографічну освіту в Національній вищій школі ім. Люм’єра в Парижі.
У 1965 році Філіп брав участь у батьківському океанічному проєкті Conshelf III («Преконтинент III»), де шість водолазів протягом трьох тижнів жили в природному середовищі в Середземному морі на 102-метровій глибині. Знятий Філіпом матеріал став документальним фільмом National Geographic. Власний літак-амфібію син Жака-Іва Кусто назвав «Летючим Каліпсо»: це була база його команди. Коли гідроплан розбився через відмову керування, уціліли всі, крім пілота Філіпа Кусто (він похований у морі біля Лісабону).
Занурювання підводної конструкції для проєкту «Преконтинент III»
Національний герой
Батько на 18 років пережив свого сина, пам’ять про якого зберігають названі ім’ям Філіпа Кусто ліцей у Франції і Музей якорів в Іспанії. Сімейну роботу в галузі океанографії продовжили діти Філіпа й онуки Жака-Іва Кусто: Олександра Кусто та Філіп Кусто-молодший заснували міжнародну компанію EarthEcho, що ставить за мету охорону Світового океану. Діють до цього часу і засновані їх видатним дідом некомерційні організації «Товариство Кусто» і «Команда Кусто».
Вважається, що зусиллями Жака-Іва Кусто вдалося обмежити у 1986 році винищення китів: екоактивіст особисто домігся прийняття мораторію на комерційний китобійний промисел, і та заборона зберігається по сьогодні. А ще Кусто-старший виступав проти ядерної енергетики і зупинив підводне скидання ядерних відходів: у 1960 році він організував кампанію протесту проти відповідного наміру французького уряду, який планував забруднити Середземне море (Кусто зіштовхнувся тоді з генералом де Голлем).
87-річний Жак-Ів Кусто помер у Парижі 25 червня 1997 року від інфаркту, спричиненого ускладненням респіраторного захворювання. Як гордість Франції, всесвітньо відомий діяч був удостоєний національної церемонії прощання (поховання відбулося на родинному цвинтарі Сент-Андре-де-Кюбзак). Ім’ям французького дослідника і мандрівника названо острів у Каліфорнійському заливі та вулиці у Франції, США й Україні: 2022 року одну з вулиць Кривого Рогу було перейменовано на честь Жака-Іва Кусто.
Фото: wikipedia.org
