У 2019 році, наприкінці попереднього, 24-го сонячного циклу, дослідники прогнозували, що наступний цикл буде таким самим м’яким, як і попередній.
Але цей прогноз виявився неправильним. Поточний 25-й сонячний цикл, що триватиме до 2030 року, виявився набагато інтенсивнішим, ніж очікували NASA та NOAA. Наразі вчені стверджують, що сонячна активність зростає, виходячи за рамки 11-річного циклу. А новий аналіз даних показав, що сонячна активність поступово збільшується ще з 2008 року.
NASA (НАСА) – Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору. NOAA – Національне управління океанічних та атмосферних досліджень (США).
«Усі ознаки вказували на те, що Сонце вступає у тривалу фазу низької активності. Тож для нас стало несподіванкою, що ця тенденція змінилася. Сонце повільно прокидається», – сказав Джеймі Ясінські, фізик-плазматик із Лабораторії реактивного руху НАСА (JPL).
Сонце – механізм складний та непередбачуваний
Наша зірка здається стабільною у своїх проявах. Однак її життя досить бурхливе та мінливе. Приблизно кожні 11 років сонячна активність досягає максимуму, а потім знову падає до мінімуму, розповіло видання Science Alert.
Ця активність проявляється у значному збільшенні кількості сонячних плям, спалахів, корональних викидів маси, а також у зміні полярності зірки.
Оскільки, згідно з історією спостережень, нині ми перебуваємо у 25-му сонячному циклі, це означає, що вчені спостерігають за поведінкою нашого світила вже протягом кількох століть, використовуючи сонячні плями як непрямий показник активності зірки. Та навіть за величезного багатства даних передбачення стосовно цих циклів – мистецтво неточне. Усередині Сонця відбувається значно більше процесів, які призводять до змін і які вчені намагаються пояснити.
Наприклад, протягом 70 років, у 1645-1715 рр., сонячних плям практично не було. Цей період відомий як мінімум Маундера. Аналогічне затишшя спостерігалося також між 1790 та 1830 роками (мінімум Дальтона).
«Насправді невідомо, чому Сонце пережило 40-річний мінімум, що почався в 1790 році. Довгострокові тенденції набагато менш передбачувані, і ми поки що не до кінця їх розуміємо», – зазначив Ясінські.
Нещодавні 22-й та 23-й сонячні цикли були досить середніми з огляду на активність сонячних плям. Попри це тиск сонячного вітру неухильно знижувався протягом обох циклів. Це навело науковців на думку, що нас може очікувати щось подібне до мінімумів Маундера або Дальтона.
2008 року розпочався 24-й сонячний цикл, що став одним із найслабших циклів за всю історію спостережень з огляду на активність сонячних плям та спалахів. Дослідники припускали, що 25-й цикл буде приблизно таким самим, однак рівень його активності виявився вищим за середній.
Ясінські та його колега, космічний фізик Марко Веллі з Лабораторії реактивного руху NASA, проаналізували багаторічні дані про сонячну активність та виявили дещо дивовижне. У 2008 році, на початку 24-го сонячного циклу, сила сонячного вітру почала неухильно зростати. Це триває і досі.
Сила сонячного вітру вимірюється швидкістю, щільністю, температурою, тепловим тиском, масою, імпульсом, енергією та величиною магнітного поля. Кожен із цих параметрів показав збільшення.
Сонце – надзвичайно складний механізм. Передбачити його подальші дії вкрай складно. Ясінські та Веллі вважають, що їхні висновки вказують на можливість посилення несприятливої космічної погоди з потужними вітрами, сонячними бурями, спалахами та корональними викидами маси.
Результати дослідження опублікувало видання The Astrophysical Journal Letters.
Фото: pixabay.com
