Ольга Клейменова 
12 листопада Грейс Келлі (1929 – 1982) могла б відзначити свій 93-й день народження в колі монаршої родини, якби 40 років тому автомобіль актриси-принцеси не зірвався у прірву. Магнетична голлівудська блондинка залишила по собі хмарку гірського пилу та шлейф домислів.
Таких жінок мало, тому всі про них говорять. Тривалий час – до відходу Грейс у небуття та після – велися нескінченні дискусії про природу її популярності.
Грейс Келлі на рекламній фотографії для Rear Window (1954)
Недоброзичливці намагалися переконати громадськість в тому, що голлівудська актриса геть позбавлена таланту: уся справа лише в її притягальній вроді. Мовляв, Альфред Гічкок, котрий запрошував Грейс у свої картини, та її партнери по фільмах зазвичай втрачали розум, коли бачили звабливу красуню. Та геть позбавлялися професійної чуйки.
Аби спростувати думку заздрісників, достатньо просто переглянути стрічки за участю Грейс Келлі, ще раз упевнитися в її майстерності та в тому, що «Оскар» у ті роки всім поспіль не давали (йдеться про статуетку за роль у фільмі «Сільська дівчина», 1954).
Стаючи на бік Грейс, ми, хоч як це складно, не зосереджуємося на її зовнішній привабливості. Якби все оберталося б лише навколо цієї мінливої характеристики, дослідникам кіно не було б що робити. Голлівуд тих часів культивував моду на вершкових білявок і врешті перенаситився ними. Далеко не всі вони мали шанс на визнання. Грейс – одна з небагатьох, чиє ім’я вписано в історію кіномистецтва великими літерами.
Келлі на 28-й церемонії вручення премії «Оскар» у 1956 році.
Коли Келлі торувала собі дорогу на кінематографічний Олімп, мала на озброєнні такий магічний інструмент, як харизма. Або, кажучи по-іншому, чарівність. Про те, що чарівність спроможна підпорядковувати, маніпулювати і впливати, заговорили не так давно. У цьому, власне, й полягає харизма – заяложене сучасними іміджмейкерами поняття. Ключами до успіху харизматичної Грейс також були цілеспрямованість, працелюбність та обов’язково талант.
У довгому списку її чоловіків – переважно найстатусніші. Келлі належала до того рідкісного типу жінок, яким можна все. Їхні вчинки оцінюють за особливою шкалою – ліберальнішою, так би мовити. Це інші блудили – Грейс віддавалася пристрастям. Це інших засуджували за численні інтимні зв’язки – Грейс подорожувала поміж чоловіками, пізнаючи себе та світ.
До слова, видатний Гіч називав свою улюблену акторку «засніженим вулканом».
Коли спокусниці виповнилося 26, вона порвала з холостякуванням та обрала роль принцеси: не кіношну, а справжню. Її чоловіком став князь Монако Реньє III, згодом батько їхніх спільних дітей: Кароліни, Альбера, Стефанії. Таке перевтілення голлівудської зірки попрацювало на піар маленької країни, привернувши до неї увагу туристів. Утім, інтерес до цієї монаршої родини донині безмежно розігрітий.
Князь і княгиня Монако прибувають до Білого дому на ланч (1961 рік)
Що стосується Грейс в іпостасі дружини та матері, то вона, можливо, в чомусь виграла. А ось кіно програло, адже залишилося без однієї з найчарівніших своїх лицедійок.
Щоправда, вона фрагментарно знімалася та влаштовувала поетичні вечори для вірних шанувальників. Однак це вже була геть інша Грейс Келлі.
1982 року внаслідок аварії на крутій трасі серйозно травмована принцеса потрапила до лікарні. Вона так і не прийшла до тями. З дозволу рідних її відключили від апарату життєзабезпечення. Несподівана смерть – будьмо жорстокими – в певному сенсі виявилася благом для Грейс, врода якої на порозі 53-річчя потроху в’янула. Доля відібрала в любителів світських хронік можливість спостерігати за поступовим старінням зірки. А вона назавжди залишилася еталоном досконалості.
Вибрана фільмографія: «Чотирнадцять годин» (1951), «Рівно опівдні» (1952), «Могамбо» (1953), «У випадку вбивства набирайте «М»», «Вікно у двір», «Сільська дівчина» , «Зелений вогонь» «Мости у Токо-Рі» (1954), «Спіймати злодія» (1955), «Лебідь», «Вище суспільство» (1956), «Маки – теж квіти» (1966).
Фото: en.wikipedia.org/wiki/Grace_Kelly
