Панує думка, що про поверхню Місяця науці відомо більше, ніж про дно океану. Цю прогалину вирішили заповнити учасники експедиції «Вогняне кільце», що вивчала дно екстремально глибоких жолобів у японських водах.
Одна з найглибоководніших істот, яку вчені виявили, занурившись на 9800 метрів, – понура актинія.
Неймовірні занурення
Глибоководні апарати з екіпажами поринули в найекстремальнішу зону – хадальну: вона глибша за 6000 метрів та представлена гігантськими жолобами, що утворились внаслідок зіткнень тектонічних плит. Життя там здається неможливим через геть непридатні умови: тиск, температуру, суцільну темряву та відсутність їжі. Але біологи знайшли істот, які адаптувались до цього непривітного середовища.
Команда обстежила глибини від 6939 до 9775 метрів у трьох субдукційних жолобах: Японському, Рюкю та Ідзу-Огасавару. Це стало безпрецедентним дослідженням найглибшої зони океану, під час якої були виявлені по-справжньому дивні мешканці в їхньому довкіллі.
«Ця робота є одним із найдокладніших на сьогодні досліджень біорізноманіття в хадальній зоні», – розповіла виданню IFLScience наукова співробітниця Центру глибоководних досліджень Університету Західної Австралії та провідна авторка дослідження Деніз Суонборн. «Левову частку наших знань ми отримали з даних стаціонарних посадкових платформ або тралових проб, що ускладнює розуміння того, як організми живуть у своєму природному середовищі та які локальні фактори визначають їхнє місцеперебування».
Серед примітних відкриттів – великий луг морських лілій на глибині 9100 метрів, зграї елпідій із роду глибоководних огірків (7500 м) та красивокрилі риби псевдоліпариси (7300 м).
У відео, наданому Центром глибоководних досліджень Caladan Oceanic/Inkfish/Minderoo-UWA, можна побачити деякі яскраві моменти експедиції, що демонструють маргінальне середовище та його мешканців.
«Перегляд відзнятого матеріалу неймовірно цікавий. Незалежно від того, чи є ви вченим усередині батискафа або членом команди на борту, ніщо не зрівняється з усвідомленням того, що ви – один із перших, хто побачив ці місця», – сказала докторка Суонборн.
Результати дослідження опублікував журнал Biogeography.
