Зворотній бік Місяця відомий, зокрема, тим, що на ньому розкинувся величезний кратер Південний полюс – Ейткен. Він простягається більш ніж на 1930 кілометрів із півночі на південь та на 1600 км зі сходу на захід.
Цей древній ударний кратер утворився близько 4,3 мільярда років тому, коли гігантський астероїд завдав ковзного удару по молодому Місяцю.
Нове дослідження Аризонського університету під керівництвом Джеффрі Ендрюса-Ганни показало, що цей колосальний кратер зберігає таємниці формування та ранньої еволюції Місяця. Команда ретельно вивчила форму басейну Південний полюс – Ейткен та виявила дещо незвичне.
Зазвичай гігантські ударні кратери по всій Сонячній системі демонструють характерну краплеподібну форму, що звужується донизу. Але найбільший кратер Місяця, як показав аналіз, звужується на південь. І це відкриття докорінно змінює попереднє припущення науковців, мовляв, астероїд прилетів із півдня. Насправді удар, імовірніше за все, був з півночі.
Чому ця деталь важлива?
Це відкриття важливе з огляду на те, що астронавти найближчої місячної місії «Артеміда» (Artemis), яка запланована на 2027 рік, мають приземлитися поблизу південного краю басейну Південний полюс – Ейткен.
Як правило, ударні кратери розподіляють викинутий матеріал нерівномірно. Нижня частина западини зазвичай вкривається товстим шаром матеріалу, що вивергається з глибин під час зіткнення. Тоді як верхня частина отримує значно менше цього матеріалу, розповіло видання Science Alert.
А отже, астронавти приземляться у найкращому місці для того, щоб зібрати для вивчення матеріал із глибоких надр Місяця.
На початку своєї історії супутник Землі був покритий океаном магми. У міру того, як цей розплавлений шар остигав та кристалізувався протягом мільйонів років, важкі мінерали опускалися донизу, утворюючи мантію, а легші спливали, формуючи кору.
Однак деякі елементи концентрувалися в залишках рідкої магми. Ці залишкові елементи – калій, рідкісноземельні елементи і фосфор, відомі як KREEP, – відмовлялися остаточно твердіти.
Загадкою для науковців завжди було те, чому елементи KREEP майже повністю зосереджені на видимому для нас боці Місяця. Ці радіоактивні матеріали генерували тепло, що стимулювало інтенсивну вулканічну діяльність. Завдяки цьому сформувалися темні базальтові рівнини, що утворюють знайоме нам «обличчя» Місяця, яке ми бачимо із Землі.
Тим часом зворотний бік залишався напрочуд рельєфним та здебільшого вільним від вулканічної активності.
Кора Місяця на зворотному боці має бути значно товстішою. Університетська команда припустила, що в міру потовщення кора виштовхувала магматичний океан до тоншого боку. На підтвердження цього західний фланг западини демонструє високу концентрацію радіоактивного торію, характерного елемента в матеріалі, багатому на KREEP, тоді як на східному фланзі його немає.
Команда припустила, що удар прорізав місячну кору прямо на кордоні, де під ділянками зворотного боку все ще існував тонкий, неоднорідний шар магми, збагаченої KREEP. Зіткнення, по суті, відкрило вікно в цю перехідну зону між багатою на KREEP областю ближнього боку та типовою корою зворотного боку.
Після того як астронавти місії «Артеміда» зберуть зразки в цьому радіоактивному регіоні, вчені на Землі їх ретельно протестують. Зрештою наука зможе пояснити, як Місяць перетворився з розплавленої сфери на геологічно різноманітний світ з його кардинально різними півкулями.
Результати дослідження опублікував журнал Nature.
Фото: Unsplash
