Під час новаторського археометричного дослідження на території колишнього міста Карфаген-Нова (нині Картахена), що було засновано 227 року до н. е., науковці виявили унікальну техніку живопису давніх римлян. Робота вчених пролила світло на те, як майстри далекого минулого прикрашали елітні будинки за допомогою найрозкішніших фарб античності.
Дослідження показало, що художники, які працювали в Будинку Сальвія, розробили складний метод нанесення кіноварі – цінного червоного золота римського світу.
Будинок Сальвія – одна з римських будівель, які в цьому місті збереглися найкраще. Особняк кінця I – початку II століть демонструє багатство та культурну витонченість місцевої еліти в період розквіту Римської імперії.
У центрі уваги дослідників опинилася кімната № 3, що функціонувала як парадна їдальня. Особливість приміщення полягає в тому, що його настінні розписи збереглися у своєму первісному стані.
Міждисциплінарна команда вчених прагнула розкрити технічні рецепти створення картин, вивчити матеріали та способи нанесення пігментів.
Мікроскопічний аналіз тонких зрізів, рентгенівська дифракція та рентгенівська флуоресценція виявили під розписами складний чотиришаровий розчин тиньку.
Хімічний аналіз показав великий вміст мікритового вапна, більш забрудненого, але вельми міцного матеріалу. Його, ймовірно, привозили з сусіднього гірського масиву.
До складу розчину входили також мармур, кварцит, сланець та доломіт. Наявність фрагментів мармуру в проміжних шарах є показником високої якості роботи.
Палітра: від скромної охри до єгипетського синього
Для ідентифікації пігментів дослідники звернулися до раманівської спектроскопії. Цей метод ідентифікує специфічні хімічні сполуки за допомогою їхньої взаємодії зі світлом. Аналіз зразків, взятих із білих, чорних, жовтих, зелених, синіх та червоних ділянок розписів, виявив ретельно підібрану та технічно складну палітру.
Білі тони складалися з того самого вапна, який використовувався в тинькуванні. У римському фресковому живописі вапно було одночасно практичним та ефективним матеріалом, розповіло видання Arkeonews.
Чорні ділянки створювалися за допомогою рослинного вугілля. Завдяки цьому пігменту можна було отримувати глибокі, стійкі тони, ідеальні для контурів та затінення.
За жовті відтінки відповідав гетит, природний оксигідроксід заліза, широко відомий як жовта охра. Цей пігмент створював теплі, землисті тони та добре підходив для фрескової техніки завдяки своїй стабільності.
Зелений колір, а також приглушені оливкові та жовтувато-зелені відтінки для зображення рослин та декоративних деталей художники отримували з різновиду мінералу глауконіту.
Примітним був і синій пігмент. Раманівський аналіз підтвердив наявність єгипетської синьої фарби, раннього з відомих синтетичних пігментів в історії. Цей мідно-кальцієвий силікатний матеріал, який створюють за допомогою нагрівання суміші піску, вапна та сполук міді, давав інтенсивний стійкий синій колір.
Проте найдивовижніше відкриття ховалося в червоному пігменті.
Колір розкоші
Мінерал кіновар (сульфід ртуті), відомий у давнину як міній, був одним із найдорожчих пігментів у Римській імперії. Його видобували в шахтах, таких як Сісапо (сучасний Альмаден). Він був небезпечний у виробництві та коштував дуже дорого. Пліній Старший писав про його високу вартість та часті випадки його фальшування.
Справжній прорив полягав не просто в ідентифікації кіноварі, а в тому, як цю фарбу застосовували. Про це команда дізналась за допомогою методу електронної мікроскопії з картування елементів.
Замість того щоб наносити кіновар безпосередньо на тиньк, художники спочатку покривали його шаром жовтого гетиту. Поверх цього ще свіжого шару вони наносили кіновар з гематитом (оксидом заліза, що надає тиньку землисто-червоного відтінку).
Змішуючи кіновар з дешевшим гематитом, художники подовжували термін служби цінного пігменту, зберігаючи при цьому насичений, престижний червоний колір, який так любила римська знать.
По суті античні ремісники були не просто декораторами, а й матеріалознавцями. Щоб забезпечити розписам блиск та довговічність, майстри експериментували зі складними багатошаровими рішеннями.
Результати дослідження опублікував журнал Scientific Reports.
