Юлія Кириленко 
Колись Микола Гоголь написав: «Душа сумує за Україною…» Ця цитата свідчить про ставлення Гоголя до своєї Батьківщини. Незважаючи на те, що росія, як завжди, присвоїла свого часу творчість цього письменника, Микола Гоголь завжди сприймався як син українського народу. Про це свідчить майже вся його творчість, яка нерозривно поєднана з Україною. Про це говорять улюблені герої його повістей і оповідань – коваль Вакула, відьма Солоха, бравий козак Тарас Бульба. Врешті-решт, на це прямо вказує його офіційний літопис, який доступний і в російському сегменті Вікіпедії. А тим, хто й досі сумнівається в українськості Гоголя, зважаючи на російські побрехеньки про його належність до «великого» народу, варто ознайомитися з книгою «Козацьке коріння Миколи Гоголя», яку написав Тарас Чухліб.
Гоголь: біографія письменника
Миколка був третьою дитиною у великій родині з 12 дітьми. Народився він 20 березня 1809 року на Полтавщині, у селі Великі Сорочинці, яке пізніше зобразив у своїй повісті «Сорочинський ярмарок». Навчався в Полтаві, потім у Ніжині в гімназії (сучасний педагогічний університет), але більш за все його приваблював театр. Цікаво, що у школі його твори вчителі оцінювали як посередні – краще за все хлопець навчався на уроках російської словесності та малювання. Після завершення навчання він їде «робити кар’єру» до росії, покладаючи на подорож великі надії.
Дата, коли Гоголь їде до Петербургу – 1828 рік, там він працює на державній службі. Проте канцелярська робота його розчаровує, до того ж виявилося, що коштів, на які він розраховував жити, йому було зовсім недостатньо. Пізніше він детально описує всі реалії тодішнього життя росії в повісті «Ніс».
Разом з тим, саме в Петербурзі він знайомиться з представниками кола Жуковського, що значно вплинуло на розвиток кар’єри письменника. Можна сказати, що його народження і зростання як письменника відбувалося в ті роки. Саме той період можна назвати найбільш продуктивним для його творчості.
Петербурзькі твори мають у своєму списку відомі твори – «Миргород», «Арабески», «Мертві душі», «Ніч перед Різдвом», «Пропала грамота», «Травнева ніч або Утоплена».
Найпершим великим літературним твором, який приніс йому успіх, стали «Вечори на хуторі біля Диканьки». Неймовірне яскраве зображення українського побуту, з використанням жартів і тонкого гумору – саме це приваблювало і приваблює читачів у цьому творі.
Пізніше письменник вирішив обрати для себе викладацьку роботу, і 1834 року його призначили помічником професора на кафедрі історії Петербурзького університету. Тут він повністю заглибився у вивчення історії України, що стимулювало його бажання написати повість «Тарас Бульба» (1835). До речі, перший переклад «Тараса Бульби» вийшов у Лондоні 1860-го – перекладач виконав цю роботу надзвичайно майстерно.
Ілюстрація Тараса Шевченка до повісті «Тарас Бульба». «Зустріч Тараса Бульби з синами». (1842)
Не забуває Гоголь і про театр. П’єсу «Ревізор» він пише у тому ж таки 1835 році, і вже за рік вона була поставлена на сцені театру. Через шалену критику публіки він був вимушений покинути країну і поїхати мандрувати до Швейцарії. Там він завершує «Мертві душі», перший том яких виходить друком після повернення його в росію 1841 року.
На написання другого тому сильно вплинула його творча криза. Взагалі в житті Гоголь був трохи дивакуватий, наче зачарований – про його нібито божевільну поведінку ходило багато пліток. У зв’язку з цим певний час побутувала думка, що він страждав на психічні розлади. Насправді, судячи з його творчості, листів і записок, сучасні психологи зробили висновок, що він мав лише сильну депресію.
Помер письменник в день 4 березня 1852 року у Москві, не доживши місяця до свого 43-річчя. Перед смертю він спалив чистовий рукопис другого тому «Мертвих душ» – твору, який дався йому надто важко. Причина такого вчинку достеменно невідома нікому – ні його друзям, ні тим, хто був поряд з ним. Можливо, це сталося через душевну неврівноваженість та загострення хвороби. Похований Гоголь був на кладовищі Свято-Данилова монастиря в Москві. А вже в 1931 році його прах було перенесено на Новодівичий цвинтар.
Опис майна, який проводила поліція після його смерті, показав, що Микола Васильович був байдужий до матеріальних цінностей. Особистих речей у нього нарахували на суму близько 44 карбованців. Одяг більше нагадував обноски, що вказувало на те, наскільки письменник не звертав на себе уваги в останні місяці. Разом з тим, у одного з його товаришів знайшлися гроші сумою на дві тисячі з лишком карбованців, які письменник заповідав віддати бідним студентам московського університету.
«Вій» Гоголя – трилер із минулого?
Ця повість входить до збірки «Миргород». Історію про Хому Брута, якому довелося протягом трьох ночей відспівувати панночку, екранізували вже не один раз. Є декілька версій написання цього твору. Одна – релігійний страх, викликаний ще у дитинстві від оповідань матері Гоголя про Страшний суд. Інша версія – наслідування письменником західної літературної традиції в сфері казок про відьом, демонів, закляття. Ще одна, більш вірогідна версія, полягає в тому, що письменник надихнувся розповідями жителів села Прохорівка на Черкащині. І саме їхню Успенську церкву, збудовану запорожцями 1774 року, він також описав у повісті. За повістю було зроблено дві екранізації кіно, проте перший варіант, знятий ще у 1967 році, виявився вдалішим, ніж той, що був зроблений у вік цифрових технологій.
Ілюстрація до книги «Вій». мал. Р. Штейна
«Шинель» Гоголя – найкраще досягнення письменника
Принаймні, саме так стверджували уже в той час видатні російські та зарубіжні письменники. Головний герой повісті – Акакій Акакійович Башмачкін, чиновник 9 рангу, який так давно працює в канцелярії, що ніхто навіть не пам’ятає, як він туди прийшов на роботу. До речі, називаючи свого героя так, Гоголь натякає на його стиль життя: у перекладі Акакій означає «незлобливий». Використовуючи елементи гротеску, письменник майстерно створює специфічний, аномальний і дивний світ.
Звичайно, адже лише українець, вільний за духом, міг навіть у ті часи описати людські страждання маленької людини в росії, де все залежить від чину та посади. У принципі, геній Гоголя і полягає в тому, що він чітко описав буття держави, у якій нічого не міняється протягом сотень років.
Обкладинка 1890 р.
«Ревізор». Гоголь – король гротеску
Ця п’єса була написана на основі реальних подій, які відбулися в одному з невеличких населених пунктів у Новгородській губернії. Про них Гоголю свого часу розповів Пушкін, який і запропонував взяти цей випадок як сюжет для комедії. Іншими словами, це був саме той «російський чисто анекдот», який знадобився Гоголю для втілення його задуму.
Закінчивши п’єсу, автор вирішив прочитати її вперше на вечірці Василю Жуковському. Окрім нього, там були присутні й інші письменники – Тургєнєв, Пушкін. «Ревізор» їм дуже сподобався – більш того, вони всі були просто у захваті від твору. Проте була там одна людина, яка так і не змогла зрозуміти загального захоплення – барон Розен, який вважав, що ця п’єса є принизливим для мистецтва видовищем.
У цензурному комітеті п’єса викликала величезний скандал. Гоголя звинувачували у тому, що він компрометує російську імперію та чиновників. Навіть знайшлися бажаючі заарештувати його – такі, як згаданий вище барон Розен.
Саме у цьому творі письменник дає яскравий малюнок життя, концентрує барви, чудово застосовує гіперболу образів. Геніальна картина узагальнення персонажів зробила п’єсу вічною, цікавою для всіх часів. Вже понад сто років вона входить до репертуару багатьох театрів. І досить часто гоголівські персонажі мали зовсім протилежні інтерпретації.
Власний малюнок М. Гоголя до останньої сцени «Ревізора
Цікаві факти про Гоголя
Життя письменника було наче просякнуте містикою, темою ворожіння та іншими цікавими моментами, про які варто сказати окремо:
- За посмертним заповітом письменника, його мали поховати лише тоді, коли на тілі з’являться ознаки тління. Умови були виконані, і це заперечує факти-вигадки про те, що він заснув летаргічним сном і що його поховали в могилі живцем. Більш того, окремі автори стверджують, що під час перепоховання в труні його обличчя було начебто подряпаним.
- Гоголь не був одружений і не залишив ніяких нащадків. Більш того, його сучасники стверджують, що він взагалі ні з ким не зустрічався.
- Гоголь любив займатися тим, що зараз називають хендмейдом. Він виплітав з ниток шарфи та хустки, розкроював сестрам плаття, ткав пояси, а на літо сам собі шив шийні хусточки.
- Вражений творчістю Гоголя, український поет Тарас Шевченко присвятив йому свій вірш, а також намалював картину «Зустріч Тараса Бульби з синами».
- Перший свій твір письменник опублікував під псевдонімом – з прізвищем В. Алов.
- Сучасники завжди дивувалися феноменальній пам’яті Гоголя протягом всього його життя. Він з легкістю засвоював величезні обсяги інформації і ніколи нічого не забував.
- Письменнику дуже не подобався його ніс – він навіть соромився його, хоча саме цій частині обличчя і було присвячене одне з оповідань автора. Можливо, тому портретисти тих часів зображували Гоголя з різною довжиною носа.
- Він дуже любив солодощі – настільки, що завжди забирав з готелів весь цукор і носив у кишені шматочки, які ставали йому в нагоді під час роботи над черговим шедевром.
Пам’ять Гоголя гідно вшановують на його великій і малій батьківщині. Перший пам’ятник йому встановили в центральному парку Ніжина за кошти містян; йому присвячено літературний підкаст «Вуса Гоголя»; в Одесі відчинено кав’ярню «Гоголь біля моря».
Вшановували письменника і в росії. Мало хто знає про це, але відомий композитор Д. Шостакович створив оперу за комедією Гоголя «Гравці».
Можна довго сперечатись, якій з двох літератур – російській чи українській – належить ця постать. Але однозначним є те, що лише людина, закохана у свій край, могла створити «Тараса Бульбу» і «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Так, російською, але герої цих творів не є меншовартісними, як його «маленькі люди» петербурзьких оповідань. Мабуть, тому вони до сих пір мають своїх читачів, їх екранізують, ставлять на сцені. Бо письменник живе, поки його читають.
Чий Гоголь? Над цим, вже півтора століття гострим питанням, розмірковують Ростислав Семків і Віра Агеєва.
Фото: wikipedia.org
