Антоніо Вівальді: інноватор гармонії

FacebookTwitterLinkedinTelegram

Спадковий музикант займався музикою… у вільний від роботи час. У 9 років юний скрипаль став головною скрипкою собору, а в 15 надів сутану: ключі від храму він отримав ще підлітком та після річного досвіду проведення мес віддав перевагу не молитвам, а нотам.

Віртуоз-експериментатор створив жанр інструментального концерту і вперше запровадив в оркестр недоступні йому через хворобу духові інструменти, що до того використовувалися лише у військових маршах.

Педагог у духовному сані навчав грі та вокалу дітей-сиріт, близько 40 років писав музику для дівчат і попри обітницю безшлюбності жив «у радості та смутку»  під одним дахом із двома жінками відразу.

Уславившись зі своїми чотирма скрипковими концертами про пори року (один з сучасних грамзаписів циклу стала світовим рекордсменом продажів серед творів в академічній музиці), автор 800 класичних творів, директор консерваторії, відомий диригент, театральний постановник і знайомець європейських аристократів та монархів помер у злиднях, а його ім’я зазнало 200-річного забуття. Цікаві факти біографії Антоніо Вівальді вражають не менше, ніж його визначна культурна спадщина.

Передвістя генія

Творець наполовину втраченого надбання з 90 опер і понад 500 оркестрових, хорових та камерних композицій народився передчасно у день землетрусу у Венеції 4 березня 1678 року. Перейми у матері почалися на сьомому місяці вагітності, і життя фізично слабкого первістка з діагнозом strettezza di petto («тіснотою в грудях» італійці називали в давнину астму) два місяці висіло на волосині. Як і народженого раніше терміну майбутнього англійського математика Ісаака Ньютона, котрий з’явився на світ на 35 років раніше за Вівальді, недоношеного Антоніо негайно охрестили через побоювання, що він довго не протягне (офіційний запис про хрещення було зроблено через два місяці). Попри невтішні прогнози, старший син Джованні Баттисти та Камілли Калікчіо вижив, хоч і страждав упродовж всього життя через проблеми з диханням задишкою, слабкістю та нападами задухи.

Церква Святого Іоанна у Венеції, де 1678 року хрестили Антоніо Вівальді

Церква Святого Іоанна у Венеції, де 1678 року хрестили Антоніо Вівальді

У цій сім’ї народилося шестеро дітей, порівну дівчаток і хлопчиків, які пішли батьківськими стопами. Продовження у дітях знайшли всі три професійні іпостасі батька, який був цирульником, музикантом і священиком. Антоніо Лючио успадкував від батька не лише руде волосся, приховане на парадних портретах під салонною перукою, а й пристрасть до музики. Вважається, що саме батько був першим музичним наставником Антоніо, навчивши його грі на скрипці. Цей інструмент допоміг хлопцеві рано долучитися до церковної служби: з 10 років, у 1689–92 роках, спадкоємець повноцінно заміняв головного скрипаля у капелі собору Святого Марка. А в 13 років юний музикант написав свій перший твір Laetatus sum («Радітимемо»).

У 1693 році 15-річному Антоніо Вівальді поголили маківку на знак приналежності до духовенства: у католицтві це називається тонзурою. Разом із нею підліток отримав статус «брамника» – нижчий ступінь священства, що надавав повноваження відчиняти двері храму. В подальшому юнак прийняв наступні посвяти, що наділяли його правом служити месу. В 1703 році Вівальді отримав духовний сан і відоме прізвисько Il Prete Rosso. До завершення духовної освіти музика для «Рудого священика» була лише захопленням, але цій «забаві» судилося стати головним заняттям у житті: водночас із обітницею цнотливості молодий священик набув слави скрипаля-віртуоза. Вже за рік музикант «відхрестився» від служіння мес під приводом поганого здоров’я: саме фізичними проблемами пояснював звільнення від обтяжливих обов’язків сам маестро.

«Не бійтеся швидкого темпу»

У 25 років Вівальді отримав запрошення на посаду музиканта-наставника до венеціанської консерваторії Pio Ospedale della Pietà – це був фактичний притулок для сиріт і покинутих дітей. Подібних установ на державному забезпеченні у Венеціанській республіці було чотири. Випускники залишали навчальний заклад у 15-річному віці. Хлопчаків на той час навчали торгівлі, дівчат – музиці. Найбільш обдарованих учениць залишали грати і співати в оркестрі та хорі в Ospedale, де відкрився викладацький дар Антоніо Вівальді. Наставник майже чотири десятиліття навчав вихованок духовної та світської музики, писав для них концерти і керував оркестром. Окрім скрипки педагог викладав альт. В 1716 році Вівальді став музичним керівником Ospedale і в цій якості був представлений датському королю Фредеріку IV, якому присвятив 12 скрипкових сонат.

Портрет Вівальді авторства невідомого художника

Портрет авторства невідомого художника, який багатьма експертами вважається портретом Вівальді.

Картина зберігається в Міжнародному музеї та бібліотеці музики в Болоньї

Популярність у світі додавала майстрові нових учнів (серед них було чимало членів сімей тогочасних можновладців). А крім викладацької та творчої роботи Антоніо робив постановки у різних театрах і адміністрував театр Sant’Angelo. В 1717 році Вівальді зайняв місце капельмейстера при дворі губернатора міста Мантуя – князя Філіпа Гессен-Дармштадтського. Це був плідний період у творчості композитора, який за три роки написав там кілька опер і подарував світу в 1723 році свій головний цикл «Чотири пори року». Свої версії «Пір року» пізніше створили й інші корифеї: Йозеф Гайдн у 1801 році так назвав ораторію, а Петро Чайковський 1876 року – фортепіанний цикл із дванадцяти п’єс. Проте першим власну ідею реалізував Антоніо Вівальді. І після публікації 1725 року його нотного рукопису в Амстердамі «цикл сезонів» зробив революцію в музиці.

«Інноватор гармонії» зафіксував музичними засобами дзюрчання весняних струмків, літні звуки пасовища, осінню бурю та зимовий спокій. Автор знайшов спосіб зіграти спів птахів, гавкіт собак, пищання комарів, оклики пастухів і скрегіт ковзанів. Кожен сезон ілюструвався сонетом, у якому композитор описав сцени, представлені музикою. Зробивши ставку на віртуозні пасажі, Антоніо Вівальді заклав у динамічних ритмах секрет своєї популярності. «Не варто боятися швидкого темпу, – говорив він учням. – Високу щільність фіоритур публіка ніколи не визнає зайвою».

Нотна збірка, до якої ввійшли Пори року

Титульна сторінка збірки «Cimento dell’Armonia e dell’Invenzione» Антоніо Вівальді, до якої увійшли «Пори року»

Шукайте жінку

Досягти нового рівня творчості, як вважають дослідники, композиторові допомогла поява жіночого впливу. У Мантуї Вівальді познайомився з оперною співачкою Анною Жиро, яка розділила його самотнє життя разом із власною сестрою. Цей незвичайний альянс породив безліч пересудів і викликав питання у церкви, але натхненний композитор і не збирався змінювати спосіб свого життя на догоду пліткарям. Дочку цирульника педагог представляв своєю ученицею і справді багато займався з нею вокалом – як і з іншими оперними співачками, котрі брали у нього уроки.

Анна та її сестра Паоліна не розлучалися з Вівальді з моменту знайомства, і після закінчення трирічної служби Антоніо в Мантуї всі разом перебралися до Венеції. Обидві жінки жили у будинку Вівальді, а також супроводжували його у подорожах. Паоліна мала навички медсестри і надавала за необхідності допомогу астматикові під час нападів. А співачку Анну Антоніо Вівальді забезпечував репертуаром: спеціально писав партії під її голос. Жоден інший зв’язок, окрім творчого, сам священик-музикант заперечував і завжди захищав честь жінок, які так і не створили власних родин. Сестри розділять із Вівальді всі подальші випробування (Анна переживе наставника на дев’ять років).

Від слави – до забуття

В одному карнавальному сезоні 1727 року вийшло вісім нових опер композитора, а роком пізніше він отримав особисте запрошення на постановку опери у Відні від імператора Карла VI, який подарував Антоніо Вівальді звання лицаря. Але після десятирічного успіху фортуна від знаного італійця відвернулася.

Гравюра з портретом Антоніо Вівальді

Антоніо Вівальді (гравюра Франсуа Мореллона де Ла Каве, з видання Мішеля-Шарля Ле Сена, 1725 рік)

У 1737 році кардинал Руффо заборонив Вівальді в’їзд у Феррару (на той час місто перебувало у Папській області). Причину такого рішення композитор розумів: «Це не лише через те, що я не служу обідні у духовному сані, а й через прихильність до мене співачки Жиро». У відчайдушних листах до єпископа священик нагадував про свій «вроджений дефект» і повідомляв про високу оцінку власної творчості від Папи Римського. Вівальді писав, що припинив проводити церковні служби 25 років тому – після того, як тричі не зміг завершити тривалий обряд через слабкість дихання.

Крім дискредитації його як священика, позбавлення права в’їзду до Феррари загрожувало постановникові опер значними матеріальними збитками, адже зрив вистав міг спричинити виплату неустойки у сумі гонорару за 60 опер. Зрештою, дозвіл на вистави було отримано, але скандал мав вплив на зміну ставлення до Вівальді у публіки: постановки у Феррарі успіху не мали, після чого композитор стрімко почав втрачати популярність і в інших місцях, де відбувалися його виступи.

Такі зміни підштовхнули Антоніо Вівальді до переїзду до Відня: правитель пропонував йому роботу при імператорському дворі. Але невдовзі після прибуття композитора до Австро-Угорщини Карл VI помер і почався розподіл австрійської спадщини. Музикант спробував знайти роботу у Дрездені, проте захворів і був змушений повернутися до Відня без планів на майбутнє. Тут 63-річний італієць і помер 28 липня 1741 року від «внутрішнього запалення». Це трапилося впродовж року після його переїзду з Венеції.

Дві подруги, що були поруч із Антоніо в його найкращі і найгірші дні, поховали найвеличнішого композитора Венеції за 19,5 флоринів на тому самому віденському цвинтарі для бідняків, де упокоївся і Вольфганг Амадей Моцарт (обидві могили не збереглися). Наступного місяця судовий пристав описав майно Вівальді на користь погашення боргів, і венеціанці на цілих 200 років забули визначне ім’я, яким колись пишалися. Інтерес до творчості «втраченого композитора» відродився лише на початку ХХ століття. У 1926 році в монастирі П’ємонту було виявлено 14 томів творів, що зникли у період наполеонівських воєн. А до кінця минулого століття Антоніо Вівальді зайняв належне йому місце в історії музики. Його креативна енергія виявилася співзвучною новому часу, бо набагато випередила свій, старий.

FacebookTwitterLinkedinTelegram

ПРОКОМЕНТУВАТИ

Прокоментувати

Квадратний рекламний банер 50 plus.

ТЕЛЕГРАМ

FACEBOOK

ПРО НАС

Логотип 50 Plus

50plus – це медіа-ресурс про спосіб життя покоління 50+. Наша пристрасть – надавати корисну інформацію нашим читачам та надихати їх на цьому етапі життя.

ПІДПИСКА

Підпишіться на розсилку, щоб отримувати щотижневий дайджест.

© Copyright 2024 50Plus

RU