Інна Тихонова 
Відома біблійна заповідь нагадує, що церква вважає осуд гріхом. Духовники бачать у ньому самоствердження за рахунок ближнього і називають таку рису «злом душі»: критика інших дає людині ілюзію переваги і не дозволяє вдосконалюватися самій. Викорінювати звичку до засудження радять і психологи, оскільки ця деструктивна практика негативно впливає на того, хто засуджує.
Біблійна мудрість
Крилата фраза з Євангелія від Матвія: «Не судіть і не судимі будете» – слова Ісуса з Нагірної проповіді. Вона має пояснення: «Бо як судите інших, так і вас судитимуть; і якою мірою міряєте, такою ж мірятимуть і вам. Що ти дивишся на смітинку в оці брата твого, а не помічаєш колоди у власному оці?». Ця настанова заповідає смирення, благодушність і вимогливість до себе. Християнська мораль замість засудження заохочує співчуття та закликає до самоаналізу, адже судимі ми будемо за тими самими стандартами, які самі використовуємо для засудження інших. У деталях це виглядає так: якщо хтось когось дорікне, що так чинити не можна, але при цьому дасть привід до засудження сам, його теж засудять.
Суть духовного закону: засуджуючи інших, ми перестаємо виправлятися самі, тому що осуд дорівнює самопіднесенню. Засуджувати невірно, вважав письменник і мислитель Лев Толстой, адже людина не може знати того, що коється в чужій душі. Психологи відносять засудження до рис перфекціоніста: часто воно породжується високими вимогами до себе. Те, що не відповідає ідеалу, перфекціоніст критикує та знецінює. Водночас можна виявити закономірність: те, що ми засуджуємо в інших, є в нас самих. Психологи називають це перекладанням відповідальності і виявляють зв’язок із попереднім досвідом образ, втрат та розчарувань. Важливо практикувати самоаналіз, аби зрозуміти витоки засудження.
Перекладання відповідальності
З погляду емоцій осуд – це прояв накопиченої агресії. Якщо хтось звик придушувати негативні емоції і висловлює лише «безпечні» почуття (ті, що визнаються «хорошими»), то агресивність знаходить вихід у засудженні всього, що розчаровує. Засуджуючи когось, така людина відчуває полегшення: так знімається тягар пригніченої агресії. А зароджуватися проблема може з дитячої конкуренції. Дитина, яку не на її користь порівнювали з іншими, у прагненні до ідеалу стає на шлях постійної змагальності. Нескінченні перегони призводять до перманентної незадоволеності, самокритики й агресії на світ, який взагалі не повинен відповідати чиїмось стандартам.
Засудження психологи розглядають як вторинну реакцію: спочатку виникає неприємне почуття, потім – його оцінка. Якщо нас не підтримали у скрутну хвилину близькі люди, це викликає розчарування, образу, злість, а потім до всього переліченого додається осуд. Чийсь спосіб життя спочатку викликає у нас огиду, що трансформується в подальший осуд. Щоб перестати засуджувати інших людей, потрібно покопирсатися у собі, виявити причину такого емоційного відгуку і оцінити його передумови. Розберіться, що саме вас зачепило і чому? Треба працювати із власними негативними почуттями, щоб навчитися брати за них відповідальність. Це вбереже від деструктивного сценарію: зіпсованих відносин із оточуючими через розлад із собою.
Чому я засуджую
Щоб знайти взаєморозуміння із собою, важливо аналізувати власий стан, інакше негативні почуття псуватимуть наше життя. Шкоду від засудження психологи вважають об’єктивною і закликають відокремлювати себе від слів та дій оточуючих, щоб не ставати заручником власних тригерів. Не аналізуючи власні емоції і не покладаючи відповідальність за них на себе, люди позбавляються внутрішнього спокою та свободи вибору, бо в позиції жертви страждають від уявної неможливості щось змінити. Завжди потрібно питати себе, чому ви засуджуєте інших. Якщо це соціальна установка, подумайте, чому вона знайшла у вас відгук. Спробуйте докопатися до своїх душевних ран, котрі ховаються за осудом.
Якщо самосприйняття людини базується на невпевненості, то така особистість може знайти захист і компенсацію в знеціненні інших, щоб хоча б тимчасово відчути себе більш благополучною. У такому разі осуд стає залежністю, але не викорінює внутрішню проблему цілком. Люди, які зловживають уїдливістю та сарказмом, видають себе своїми їдкими шпильками з головою: зла іронічність сигналізує про внутрішні конфлікти, які шкодять людині. Психологи проробляють такі тригери «шар за шаром», виймаючи з глибин особистості те, що стає передумовою до бажання, готовності та звички засуджувати.
Зміна фону
Нашу нестриману реакцію може спричинити поганий настрій: фізичний стан впливає на думки, емоції, дії та здатність їх регулювати. Більш схильними до засудження інших людей ми стаємо тоді, коли відчуваємо голод, нездужання, втому чи стрес. Залишатися в подібних випадках емоційно залученими та здоровим чином реагувати на те, що відбувається, допоможе розвиток усвідомленості. Потрібно тренувати концентрацію уваги на потребах свого організму – веденням щоденника чи медитацією. Психологи радять привчити себе аналізувати наприкінці дня один-два моменти, коли ми когось або щось засудили. Що саме нас зачепило та змусило критикувати?
Якщо осуд здається безпідставним, слід визнати його несправедливим і винести урок на майбутнє. Варто пожаліти засуджену нами людину і виявляти співчуття до того, хто викликає нашу критику. Водночас треба практикувати і самоспівчуття, кажуть психологи. Це є особливо дієвим, якщо джерелом нездорової звички до засудження інших стає невпевненість у собі. Коли аналіз показує осудливе ставлення до власного життєвого досвіду, слід розуміти, що це є провісником тривоги та депресії. У вмінні виявляти співчуття собі самому психологи вбачають навичку самозбереження.
Нове мислення
Зміна моделі думок потребує часу та терпіння. Не варто очікувати швидкого результату: перш ніж ми почнемо думати по-іншому, може знадобитися кілька циклів психологічних оновлень. Коли ми усвідомимо помилки як частину людського досвіду, то станемо більш чуйними і до себе, і так само до інших людей, яких перестанемо засуджувати. Допоможе відокремлення в об’єкті засудження характеру від вчинків. Осуд виникає тоді, коли люди плутають те, ким людина є, з тим, що вона робить. Наприклад, не варто припускати у дорослій людині, яка кричить на дитину, поганого батька чи матір: гнівна реакція на сцену непослуху не обов’язково відображає типову поведінку людини та ваду її особистості.
Особливо завзято ми схильні засуджувати людей, якщо їхня поведінка спрямована проти нас: так ми намагаємося захиститися. Насправді потрібно лише чітко позначити особисті межі, щоб не перенапружуватися емоційно – тоді ми зможемо виявляти більше співчуття та менше засуджувати. Думку, що з людиною є щось не так, треба переформатувати на іншу – вам не подобається, як та людина вчиняє стосовно вас. У першому випадку ви нападаєте на характер того, кого засуджуєте, у другому усвідомлюєте свої потреби. Світ не може відповідати очікуванням кожного, тому незадоволення наших потреб не є приводом для образи та засудження.
Прояв цікавості
Коли нас дратує чиясь поведінка і у відповідь на цей подразник починають виникати осудливі думки, треба зробити паузу в роздумах і спробувати уявити собі, що могло передувати неприйнятній поведінці. Пофантазуйте, що могло статися з тією людиною, яка вас зачепила, щоб змусити її так поводитися. Подумайте, як змінилася б поведінка тієї особи, якби вона уявляла, які емоції викликає в оточуючих. Оцінка ситуації з чужої позиції є проявом емпатії. Треба поставити себе на місце іншої людини, щоб було легше виявити до неї співчуття. Емпатія дозволяє відчути чужий стан, а співчуття мотивує до полегшеної відмови від засудження. Щоб добре ставитися до людей, треба виключити в них потенційну загрозу для себе.
Аби не розглядати оточуючих як кривдників чи конкурентів, психологи радять за можливості намагатися з ними подружитися. Якщо ви засуджуєте того, хто чимось викликав вашу неприязнь, постарайтеся дізнатися про нього більше: чим він живе, які має цінності або проблеми. Наприклад, напругу у робочому колективі може зняти знайомство з родиною співробітника, що викликав осуд: часто в іншій ситуації або в домашньому колі можна побачити невинну людину, яку всі люблять. Іноді упереджене погане ставлення може виявитися наслідком заздрості чи конкуренції, укорінених у внутрішніх травмах. Якщо побачити в людях не чужаків, а «своїх», це дозволить подолати безпідставну ворожість, що багатьом заважає жити.
Фото: pexels.com
