Багатьом знайомий цей діалог. Одна людина наполягає, що не може виявити якийсь предмет навіть після ретельного пошуку. Друга людина входить і майже відразу вказує на пропажу: «Воно просто в тебе під носом!».
Пошук предметів у повсякденному житті попервах може здаватися досить простим. Ви оглядаєте кухонну стільницю, стіл, захаращену шухляду і врешті знаходите те, що потрібно.
Однак мозок не може одночасно аналізувати кожен об’єкт у кімнаті. Натомість він покладається на вашу увагу, вибираючи певні ознаки та відфільтровуючи інші, пояснює Мішель Спір, професорка анатомії Бристольського університету (Велика Британія).
«Психологи описують увагу як свого роду прожектор, що гасає полем зору. Хоч би куди впало його світло, інформація завжди обробляється детально. А все, що поза цим полем, піддається менш уважному обстеженню». Мішель Спір.
Існує анатомічна причина, через яку мозку доводиться постійно перемикати погляд. Центральна ямка сітківки – фовеа – забезпечує людині чіткий зір. Але вона покриває лише крихітну частину поля зору розміром з ніготь великого пальця руки. Щоб правильно все роздивитися, погляд має багаторазово перемикатися. Й тоді різні пазли довкілля потраплятимуть на цю невелику ділянку з високою роздільною здатністю, написала професорка Спір у статті для журналу The Conversation.
А називаються ці стрибки сакадами. Ці швидкі, узгоджені рухи обох очей відбуваються одночасно та в одному напрямку.
Особливості та функції сакад:
- Це одні з найшвидших рухів людського тіла.
- Завдяки сакадам погляд переходить з одного предмета на інший, скануючи все поспіль.
- Вони можуть бути як свідомими, так і рефлекторними.
- Навіть коли вам здається, що ви пильно дивитеся на щось, ваші очі непомітно переміщаються від однієї точки до іншої.
Дивитись і не бачити
Зір – це не лише те, що потрапляє у вічі, але й те, що мозок очікує побачити. Йдеться про явище, що відоме як неуважна сліпота, розповідає професорка Спір.
Одна з найпоширеніших демонстрацій цього явища знята на відео, в якому учасники спостерігають за групою людей, що передають баскетбольний м’яч. Причому учасники мають порахувати кількість передач. Поки глядачі зосереджені на завданні, людина в костюмі горили неквапливо ходить кадром. Зрештою горилу не помічає майже половина учасників. Мозок, зосереджений на підрахунку, не фіксує дивний об’єкт.
Після того як візуальна інформація досягає мозку, вона обробляється різними шляхами. Один із них – дорсальний потік. Він прямує від потиличної до тім’яної частини мозку, забезпечуючи оперативну реакцію на візуальні стимули. Ця система відіграє важливу роль в управлінні увагою під час візуального пошуку, пише Medical Xpress.
Чоловіки та жінки шукають по-різному
Дослідження виявили незначні відмінності в тому, як чоловіки та жінки сканують предмети у складних умовах, зазначає професорка Спір.
Жінки краще справляються з пошуком у захаращеній обстановці.
Чоловіки майстерніше виконують завдання, що пов’язані з масштабною просторовою навігацією або уявним обертанням об’єктів у трьох вимірах.
Деякі еволюційні психологи припускають, що ці тенденції можуть мати глибоке еволюційне коріння, що тягнеться до доісторичних спільнот мисливців-збирачів. У ті далекі часи жінки були переважно збирачками. Вони розвинули пильну увагу до дрібних деталей та натренували на них свою пам’ять. Натомість мисливці-чоловіки адаптували свій мозок до орієнтації на місцевості.
Загалом візуальний пошук меншою мірою подібний до сканування фотографії та більшою – на роботу алгоритму прогнозування. Мозок постійно має вгадувати, передбачати, де може перебувати той чи інший предмет. Найчастіше ці передбачення правильні. Іноді вони не виправдовуються, і предмет залишається не знайденим.
Фото: Pixabay
