Інна Тихонова 
Це хмільне питво було відоме у слов’янській, кельтській, германській культурах, і скрізь воно готувалося по-різному. Холодним способом, без варіння меду, робилася так звана «ставлена медовуха» (давні слов’яни її називали «медовим вином»). За технологією приготування пива у різних народів вироблялася «варена медовуха», braggot або «пивний мед». А в процесі настоювання робилася «медівка» або «медовка». Питний мед шанувався за приємний смак і цілющі властивості.
У вікінгів була цікава традиція зміцнювати родину питтям медовухи і планувати здорову дитину додаванням меду до страв. Робили це скандинавські воїни-мореплавці VIII-XI століть упродовж місяця, тож дехто з дослідників пов’язує з цією легендою сенс поняття «медовий місяць». На відміну від західних європейців, наші пращури мед не варили, а «ставили»: розводили холодною водою медові стільники разом із прополісом та пергою, додавали до цієї лікарської сировини шишки хмілю, трави, сухофрукти і чекали принаймні кілька тижнів, а здебільшого місяців і років, поки мед збродить.
Процес бродіння у дубових бочках традиційного ставленого меду (характерного для автентичного українського рецепту медовухи) міг тривати іноді до 20 років (більш сучасну варену медовуху можна вживати значно раніше). Зрештою, виходив легкий для засвоєння, корисний і смачний напій, що за своєю міцністю (10–16 % об.) нагадував вино. Втім, скільки градусів медовуха мала у кожному приготуванні, залежало від витримки і доданих інгредієнтів: напій був слабшим або міцнішим.
Відомо, що «історичне» медове вино, яке подавалося київським князям, було сухим, напівсолодким чи солодким. І наразі ми маємо можливість приготувати медовуху, якою її знали за часів Київської Русі.
Інгредієнти: мед натуральний – 1 кг або мед у стільниках – 1,5 кг; чиста вода – 4–5 л; родзинки – 200 г або виноград – 0,5 кг; хміль у шишках – 30 г.
У приготуванні історичного напою використовуємо дикі дріжджі з родзинок або винограду. Мед є природним антисептиком, і щоб розпочалася ферментація, розводимо його водою і даємо розбродити. Як і в давнину, розпочинаємо приготування з виготовлення сити – медового сусла. Підігріваємо воду (до 30°C) і розчиняємо мед. Якщо використовуємо стільниковий мед, подрібнюємо їх і поступово заливаємо водою, починаючи з одного літра.
У повністю розчинений мед додаємо хміль і виноград. Вимірюємо вміст цукру у суслі, додаючи мед за необхідності (має бути 20–25 Brix).
Не щільно закриваємо ємність і ставимо на тиждень у тепле місце (23–25°C). Перемішуємо медове сусло раз на день, а якщо воно з воском, то щонайменше – 2–3 рази на день.
За тиждень фільтруємо сусло через марлю і ставимо на місяць під гідрозаслін в температурні умови 18–20°C. Потім знімаємо медовуху з осаду, розливаємо по стерильних скляних бутлях (діжки залишимо історії) та герметично закриваємо. Скільки градусів медовуха матиме? Близько 10–15%.
Лайфгак
Готуючи класичну медовуху у XXI сторіччі, можна скористатися сучасним інвентарем: відром із харчового пластику або каструлею на 10 л з кришкою, лопаткою для перемішування, винним ареометром або рефрактометром для визначення вмісту цукру. Якщо шишок хмелю не знайдете, можна їх замінити 10 г гранульованого хмелю, але таке сучасне рішення так само буде технологічним відступом від старовинного способу приготування напою. Натомість не порушить оригінального рецепту староруської медовухи в домашніх умовах останній крок у приготуванні: готовий мед за часів Київської Русі обов’язково переціджувався і вживався охолодженим.
Про користь та цілющі властивості меду читайте тут:
Медицина – від слова «мед»? Чим корисний мед, лікування медом та профілактика захворювань
