Для утримання себе в чистоті минулі покоління використовували неймовірні продукти й інструменти – історія гігієни людства може здивувати, насмішити, відвернути та навчити.
Охайність у минулому
Міжнародний день ванни (бані) – це привід дізнатися, як люди милися раніше. Відзначається він 14 червня на згадку про відкриття легендарного закону Архімеда під час водних процедур у ванні. Історичне купання в громадських лазнях допомогло найвідомішому античному математику зрозуміти, що предмети з однакового матеріалу та з однаковою вагою витісняють однакову кількість води. Але якщо про тодішній вигук давньогрецького вченого «Еврика!» («Знайшов!») знає кожен школяр, то історія купання в лазні може виявитися для багатьох власним відкриттям. Тоді як одні стародавні звички гігієни залишилися в минулому, іншими старовинними винаходами ми користуємося і досі.
Історія ванної кімнати починається з винаходу ванни. Попри те, що вона з’явилася 5000 років тому, її базова конструкція дотепер залишається незмінною: керамічний виріб, що стояв у будинках Стародавньої Індії, за формою нагадував сучасну ванну. І не завжди базове обладнання в історії водних процедур було доступним предметом побуту. За старих часів люди милися по-різному: це залежало від соціального статусу, пори року та регіону. Але вже в язичницьких народів миття стало важливою частиною повсякденного життя і однією з відмінностей цивілізованої людини від дикуна, а в пізніших цивілізаціях (Елладі та Стародавньому Римі) гігієна була зведена до рангу державних пріоритетів.
Розвиток гігієни
Як зазначали античні автори, стародавні єгиптяни виділялися серед інших тогочасних народів міцним здоров’ям. Геродот описував їх традиційні гігієнічні ритуали V століття до н. е. так: «Миються вони двічі на день і двічі за ніч, щодня чистять свій мідний посуд і носять свіжовипраний полотняний одяг, дбаючи більше про чистоту, ніж про красу». За свідченням давньогрецького історика та мандрівника, єгипетські жреці через день стригли собі волосся на всьому тілі, щоб уникнути вошей та іншої скверни під час служіння богам. Ванні кімнати у ті часи встановлювалися навіть у гробницях фараонів. Кам’яний басейн зі стоком, що закривався свинцевою пробкою, міг служити водночас туалетом.
Відомо, що Клеопатра любила приймати ванни під розслаблюючу музику: під час її водних процедур грали музики. Єгипетська цариця регулярно купалася в молочних ваннах, оскільки молоко допомагало не грубішати її шкірі. Єгипетська ванна кімната являла собою невеличке приміщення з квадратною вапняною плитою в кутку – це була подібність душа. Господар ставав на плиту, а слуги обливали його водою. Під підлогою встановлювався бак, куди витікала використана вода, що потім виливалася слугами. Звичку регулярно митися у єгиптян запозичили євреї, які включили корисні традиції до священних книг: це стосувалося побутової чистоти, ізоляції хворих, харчового режиму та правил особистої гігієни.
Клеопатра, кадр з фільму
Культ охайності
Велике значення надавалося чистоті тіла та житла й у Стародавній Індії. У III тисячолітті до н. е. у басейні річки Інд вже були міста з високим рівнем санітарного благоустрою, який значно перевершував досвід найдавніших цивілізацій: Єгипту та Месопотамії. Прадавнім індійцям були притаманні ранкові купання, стрижка бороди та нігтів, догляд за зубами і шкірою, розтирання тіла мазями, зміна білизни та одягу. А у давніх греків, як писав Теофраст, чеснотою вважалися білі зуби, тому люди їх часто чистили. Від імені грецької богині здоров’я та водних процедур Гігієї і походить термін «гігієна». В Стародавній Греції гігієна була окремим культом.
Увага до людського тіла – характерна риса античної культури. Фізичні вправи, гартування та підтримання чистоти тіла закладалися у державну програму Еллади. Обливання, розтирання та масаж були там повсякденною практикою. Історія розвитку гігієни в той період ознаменувалася появою палестр і гімнасій: заняття спортом проходили біля природних водойм, чергуючись із водними процедурами. Крім купання в морі та річках, греки приймали холодні ванни, а потім у них стали користуватися популярністю домашні гарячі ванни. Еллінські аристократи використовували для щоденного миття особисті басейни.
Еллінські басейни
Історія купання
Зі створенням системи міського водопостачання та видалення нечистот у античних греків з’явилися терми – громадські лазні, якими могло користуватися все населення. Регулярне відвідування бань було обов’язковим для благородних громадян. Було навіть запроваджено нову посаду – «доглядача купань». Належний рівень санітарії забезпечувався міською каналізацією, а для боротьби із заразними хворобами застосовувалися обкурювання житлових та громадських приміщень сіркою. У грецькій Олімпії й дотепер збереглися оздоблені плиткою ванні кімнати з басейнами незвичайної форми. Знаком поваги у стародавніх греків було пропонування мандрівникові скористатися ванною.
Досягнення стародавніх греків перейняли римляни. У Стародавньому Римі громадська гігієна досягла найбільшого розквіту. Римські санітарно-технічні споруди були тогочасною дивиною. У місті з населенням до мільйона осіб на громадські гроші та трофеї від військових кампаній було створено індустрію водокористування з вражаючими акведуками, питними фонтанами, стічними канавами, каналізацією «Клоака Максима», громадськими туалетами та лазнями-купальнями. Давньоримські терми називалися іменами тодішніх імператорів. Наприклад, уславлені терми Каракали могли одночасно прийняти 23 тисячі відвідувачів!
Громадський туалет у Стародавньому Римі
Лазня як спосіб життя
До послуг міських мешканців у римських термах були золоті та срібні рукомийники, мармурові крісла та підвішені на ланцюгах бронзові ванни у вигляді гойдалок. У цих купальнях були басейни, окремі приміщення для миття та паріння, масажні зали, спільні й одиночні ванни. Починали відвідувачі освоєння різних температурних зон із тепідарію – приміщення з помірним підігрівом, де тіло звикало до тепла. Далі можна було підвищити градус у кальдарії – парній із гарячою ванною та підігрівом підлоги (гіпокаустом). А наприкінці водних процедур відвідувачі «закривали пори» у холодному басейні – фригідарії. Терми могли також мати у своєму складі лаконікум (суху сауну) й унакторіум (масляний масажний зал).
Римські терми
Терми вважалися центрами суспільного життя, де люди не лише милися, а й змістовно відпочивали, спілкувалися та вели справи. Там можна було гуляти у чудових садах, займатися спортом, слухати філософські виступи, дивитися театральні вистави, розслаблятися на сеансах масажу чи відвідувати художні виставки. У римських термах навіть було створено всі належні умови для торгівлі. Розвивалася в цей період і історія ванної кімнати: пік популярності ванн теж припав на Стародавній Рим, де ваннами були обладнані житла громадян. Перші бронзові ванни, що стояли в домівках, були виявлені під час розкопок Помпеї. Пращури сучасних італійців приймали ванну щодня.
Способи очищення тіла у минулому
Цікаво, що в середземноморській країні мочалку та мило замінювали ароматичні олії і певним чином вигнуті металеві скребки – стригилі, якими купальники зіскрібали розм’якшений бруд з тіла. Цей інструмент стародавні римляни та греки брали з собою у походи, зображували його на фресках і навіть залишали покійним у похованнях. Заможні громадяни мали рабів-стригильників, які дбали про чистоту тіла господаря. Народні методи миття з використанням металевого інструменту могли поранити шкіру, але з громадських купалень стогін та крики лунали з іншої причини: там відвідувачам терм вищипували небажане волосся пінцетом (і не лише на обличчі, а й на грудях, ногах і під пахвами).
Скрібок , яким знімали мило і бруд
Стародавні римляни були одержимі парфумом: незамінними компонентами в їхній повсякденній гігієні були рожева вода та трояндова олія, які використовувалися замість мила. Пліній Старший навіть критикував співвітчизників за те, що вони зловживають ароматичними оліями та запашними рідинами, додаючи їх у фонтани, розпорошуючи на стіни ванних кімнат і натираючи пахощами стопи. Серед традиційних гігієнічних ритуалів у Римі було натирання новонародженої дитини дрібною морською сіллю та медом. Після такої «маски» немовля обмивали – вважалося, що обряд очищення зміцнював здоров’я і захищав від інфекцій. Проводили стародавні римляни й обряди проти епідемій і забиття каналізації.
У туалет – із божою допомогою
Римляни вклонялися богині каналізації Клоакіні, а при проблемах з випорожненням зверталися за благословенням до богу екскрементів Стеркулію (Крепіту), який був покровителем природних добрив. Ці боги символізували важливість санітарії у Вічному місті. Громадські туалети (латрини) в ті часи навіть прикрашали статуями богині Фортуни, щоб відвідувачам сприяла удача. Цікаво, що замість туалетного паперу в античних громадських туалетах використовувалися насаджені на ціпки морські губки (spongia). Терсорій (так називався той гігієнічний засіб) був загальним надбанням і розміщувався у вбиральні в спеціальному відерці. Після застосування губку просто промивали водою з оцтом.
Втім, можливо, цією губкою на ціпку просто чистили туалети. А замість туалетного паперу в Стародавньому Римі та Греції використовували глиняні черепки і дрібні камінці (песої). Аналог туалетного паперу з’явився в Середньовічному Китаї: гігієнічний засіб там виготовляли з рисової соломи. А європейці до ХІХ століття нічого подібного не знали – в найкращому разі вони могли скористатися книжковими аркушами. Натомість стародавні римляни виявили винахідливість в іншій «туалетній новації»: вони збирали в вуличних пісуарах урину, щоб використати її в громадських пральнях (фуллонах) для прання постільної білизни та одягу. Потім тканини полоскали у воді з оцтом і сушили на сонці.
Альтернатива милу
Якщо потрібні подробиці, сечу в давньоримській «технології» на деякий час залишали «розкластися», внаслідок чого утворювався їдкий луг. Аміак був настільки ефективним засобом для чищення, що імператор Веспасіан вирішив зробити з урини джерело поповнення скарбниці. Коли він упровадив податок на сечу, зібрану в громадських туалетах, його розкритикував навіть власний син, але відповідь заповзятливого підприємця тепер є відомою усім: «Гроші не пахнуть». До речі, вмістом нічних ваз у XVI столітті європейські жінки навіть вмивали обличчя і знімали макіяж, а чоловічу сечу багато хто зі шляхетних жінок використовували як засіб проти прищів.
Історики припускають, що лугом мили волосся і бороди вікінги – це надавало освітлювальний ефект і допомагало під час походів позбутися паразитів. Воїни намагалися утримувати себе у чистоті на випадок загибелі. З’явитися перед богами брудними скандинавські воїни вважали ганьбою, тож дотримання чистоти для них було способом потрапити у загробний світ чистими. Вікінги багато уваги приділяли гігієні: обов’язково милися перед боєм, купалися щотижня, чистили вуха, часто міняли білизну і завжди мали свіжий запах. Англійські дівчата нерідко віддавали перевагу не своїм залицяльникам, а охайним вікінгам, через що у скандинавів була в середньовічній Англії слава «викрадачів жіночих сердець».
Жіночі хитрощі
Охайність у минулому вимагала від людей набагато більших зусиль, ніж сьогодні, коли арсенал гігієнічних засобів є практично не обмеженим. Раніше жінки самі робили собі з підручних засобів прокладки та тампони на критичні дні або обходилися без них зовсім, залишаючи на цей час домівку й усамітнюючись у спеціально відведеному місці. Вважається, що стародавні єгиптянки скручували гігієнічні тампони з трави та папірусу. А у вікторіанську епоху жінки вдягали гумові труси або так званий санітарний фартух – конструкція із закріпленою ззаду гумовою пластиною дозволяла не боятися промокання. До зручності це не мало стосунку, але поглинаючих засобів до XIX століття ще не було.
А незамінним інструментом для догляду за волоссям у XVI столітті став чотиригранний гребінець. Без спеціального засобу розчесати заплутане і немите волосся було неможливо. За тодішньою модою жінки споруджували на голові химерні конструкції, укутували їх на ніч, а потім знову «відбудовували». Замість того, щоб вимити волосся, середньовічні жінки втирали в важкі тогочасні зачіски порошок з розтертої рослини ситі. А чистоту дихання панянки підтримували сумішшю солі з перцем. Таким порошком у Середньовіччі люди чистили зуби: з його допомогою вдавалося позбавитися зубного нальоту.
Попередники зубної пасти
Історія розвитку гігієни знає й інші приклади саморобних засобів для чищення зубів. Середньовічна зубна паста могла виготовлятися з великого набору складників. Наприклад, тоді перемелювали на порошок пемзу, цеглу, білий мармур, обпалені фінікові кісточки, сіль і кристалічну соду. Суміш наносили на мокру вовняну тканину, якою й протирали зуби. А багатії чистили ротову порожнину запашним еліксиром на травах або сумішшю розтертих у порошок крабових клешень, оливок, фінікових кісточок, зерна, полину, гвоздики, кориці, ладану та смоли мастикового дерева.
Стародавні римляни чистили зуби порошком із яєчної шкаралупи, черепашок, крейди, кісток, рогів і копит, приправлених для аромату миррою. Японці чистили зуби оцтом, в який додавали залізну тирсу. Окислюючись, метал забарвлював рідину в чорний колір. Такий засіб напевно руйнував зубну емаль, але чого не зробить задля чистоти охайний японець! У XVII столітті в Японії вже з’явилися інструменти для чищення зубів: розщеплені з одного кінця до бахроми тонкі вербові палички нагадували сучасну зубну щітку. У спеціальних магазинах у японців вже кілька століть продавалися вербові зубочистки та зубні порошки.
Гігієна наших пращурів
А про жителів давньоруських степів Геродот повідомляв, що вони зводили серед своїх поселень хатини спеціального призначення – то були стародавні парильні. Там горів вогонь, який розпікав каміння до червоного кольору. На те розпечене каміння наші пращури лили воду, і гаряча пара очищала їхнє тіло. У стародавніх слов’ян було прийнято навіть народжувати в натопленій лазні: породіллі віддалялися від людей, щоб нікому не нашкодити, адже вважалося, ніби народження і смерть порушують межу між тутешнім та невидимими світами. Старовинні лазні України або руські лазні описувалися як дерев’яні споруди з вогнищем із каміння та віконцем під стелею для виведення диму. Щоб піднялася пара, наші пращури поливали розпечене каміння водою.
«Зв’язками сухих гілок купальники зрушували гаряче повітря і притягували його до себе», – повідомляв мандрівник-очевидець, зазначаючи, що «охайний народ не знав ні виразок, ні корости». А літописець Нестор говорив про традицію населення Наддніпрянщини паритися до почервоніння і «катувати голе тіло різками» (так він називав банні віники): «Люди кольору варених раків до того себе сікли, що виходили ледве живими, але оживали після обливання холодною водою». Лазня І століття н. е. була, на думку літописця, «не омиванням, а тортурами», але людям те все так подобалося, що вони відвідували парильню щотижня. Перші згадки про старовинні лазні України належать до 450 року до н. е.
Як милися за старих часів?
З давніх літописів дізнаємося, що в Русі лазня була ще з язичницьких часів. Історики розділилися на тих, хто вважає її «арабським або спартанським експортом», і тих, хто бачить у такому способі миття власний винахід прадавніх слов’ян. На користь другої версії говорить оригінальний ритуал миття, що не має аналогів в інших культурах. Та й називали свою гігієнічну процедуру наші предки по-своєму: «лазня», «влазня», «мовня», «мильня» тощо. Лазні були «по-чорному» (з димом у парну) та «по-білому» (з трубою). Пізніше парильню стали відокремлювати від мийного приміщення. Для обробки тіла у стародавніх методах купання наші пращури використовували віники, трав’яні настої, золу, глину, мед, яйця та борошно.
Тоді як язичницькі цивілізації прагнули до охайності, у середньовічній Європі гігієна з релігійних міркувань виявилася не на першому плані. На відміну від мусульманських народів, яким Коран наказував тілесну чистоту, європейські християни милися нечасто, бо в Середньовіччі купання вважалося гріховною справою. Незважаючи на відмінності в способах підтримання чистоти, люди так чи інакше дотримувалися гігієни, але її розуміння з часом змінювалося. Традиційні гігієнічні ритуали можна розглядати як набір пов’язаних з чистотою практик, що часто мають релігійне чи культурне значення (прибирання будинку, обмивання, миття рук, догляд за нігтями та волоссям).
Епідемією – по бруду
Через непопулярність гігієнічних процедур у середньовічній Європі стародавній досвід греків і римлян залишився в минулому: надалі європейці довго не мали каналізації. Навіть тодішня знать очищала тіло не частіше одного разу на місяць, задовольняючись обмиваннями в дерев’яній діжці, де воду використовували повторно. Запозичена під час хрестових походів ідея східних лазень помітного відгуку у європейських країнах не знайшла. За таке ставлення до водних процедур багатьом європейцям довелося заплатити здоров’ям. Смертельні інфекції захоплювали величезні території: лише чума забрала 25 мільйонів життів. У XV столітті епідемія сифілісу прирівняла водні процедури до лікувальних.
Для подолання заборон на турботу про тіло знадобилися спеціальні урядові укази. Через два століття ванни та лазні знову стали актуальними. У XVIII столітті в європейській лазні можна було не лише помитися, а й зробити зачіску чи полікувати зуби. Історія ванної кімнати мала продовження у вікторіанській Англії, де у домашніх спальнях встановлювали сидячі ванни з емальованого металу. Їхнім «пращуром» була японська дерев’яна сидяча ванна «фуро» – бочка з лавою там встановлювалася на дров’яній печі. Промислове виготовлення металевих ванн налагодив у XVII столітті французький котельник Левель (він забезпечив ванну колонкою для підігріву води).
Японська дерев’яна сидяча ванна «фуро»
Здоров’я за допомогою води
Традиції купання завжди були тісно переплетені з бальнеологічним лікуванням. Люди зверталися за оздоровленням до мінеральних джерел від часів Стародавньої Греції та Риму. У Середні віки та пізніше в Європі з’явилися спеціалізовані санаторії. Водолікування та гідромасаж продовжують слугувати людям для відновлення фізичних сил. Процедури в міні-басейнах з гідромасажним оснащенням отримали назву SPA (латинський вираз sanitas per aqua перекладається як «здоров’я за допомогою води»). Сьогодні гідромасаж доступний навіть у домашній ванні.
До появи гідромасажних ванн причетні семеро італійських емігрантів, які переїхали до США 1903 року. Своє прізвище Jacuzzi брати подарували не лише власному винаходу (гідромасажну ванну вони сконструювали випадково в процесі створення аероплану та насоса), але й всім подібним виробам, що мають назву «джакузі». Гідромасажні ванни покращують кровообіг, прибирають набряклість та підшкірний жир, виводять з організму токсини, розгладжують шкіру та заспокоюють нерви. А новим словом в історії ванної кімнати стане ванна зі штучним інтелектом. Нова японська розробка називається «пральна машина для людини». «Ванну майбутнього» буде представлено на Всесвітній виставці в місті Осака вже цього року.
Фото: wikipedia.org
