Інна Тихонова 
Мало хто знає, що до першого космічного старту людини 12 квітня 1961 року льотчик-випробувач Юрій Гагарін, як і його послідовники до наступних польотів, готувався на борту Ту-104 – ефект невагомості створювався в унікальному турбореактивному літаку, що випускався у Харкові. Про заслуги цього міста у розвитку вітчизняної аеронавтики та роль України у космічних досягненнях – дослідження 50Plus, де є місце подиву, захопленню та жалю.
Наші крила
Перша історія про українських авіаторів відсилає нас у 1950-і роки, коли на Харківському авіаційному заводі зробили те, чого не практикував ніхто у світі: створили з військового бомбардувальника пасажирський турбореактивний літак. На вічну стоянку біля рідного ангару перший Ту-104, що відслужив своє, згодом доставили до Харкова льотчики-космонавти, які раніше відпрацьовували за його допомогою невагомість. На нашому літаку готувався до польоту в космос і Юрій Гагарін: під час підйому на висоту понад 10 тисяч метрів на борту цього лайнера створювалися умови для відриву від земного тяжіння, і можна було впродовж 15 хвилин не відчувати сили гравітації.
Перший літак Ту-104, збудований на Харківському авіазаводі, зберігав особливості конструкції та двигун свого бойового попередника Ту-16 – саме тому його розробку у Конструкторському бюро Туполєва та виробництво на українському підприємстві вдалося здійснити лише за рік. Випробувальний політ Ту-104 відбувся 17 червня 1955 року, 5 листопада він був поставлений на крило і 15 вересня 1956 року здійснив перший регулярний рейс. У 1956–1958 роках перший радянський пасажирський літак на реактивній тязі був єдиним реактивним пасажирським літаком у світовій експлуатації. У Харкові Ту-104 збирали до 1960 року, а на рейсах «Аерофлоту» літак експлуатувався до 1979 року.
Ту-104
Рекордсмен з рекордів
Славетною сторінкою в літописі українських досягнень в авіації та космонавтиці стало створення у 1988 році київським КБ імені Антонова транспортного реактивного літака надвеликої вантажопідйомності Ан-225 «Мрія» (головний конструктор Віктор Толмачов). Його розробка почалася 1985 року і тривала рекордно короткий час. Здійснити проєкт лише за три роки дозволила широка уніфікація вузлів та агрегатів із раніше створеним базовим літаком Ан-124 «Руслан». Український Ан-225 «Мрія» з максимальною злітною вагою 640 тонн був найважчим літаком у світі: для порівняння, злітна вага третього за вантажопідйомністю, після «Мрії» та «Руслана», американського військово-транспортного літака C-5 Galaxy – 381 тонна.
Найбільший і найпотужніший літак у світі створювався для потреб радянської космічної програми – транспортування вантажів, космічного корабля «Буран» та компонентів ракетної системи «Енергія». Після розпаду СРСР унікальний літак, що став визначним прикладом внеску українців у авіацію, перейшов у власність України і наприкінці 1990-х років був модифікований під перевезення великогабаритних важких вантажів у фюзеляжі та на «спині». Український богатир із міжнародною назвою Cossack («Козак») доповнив світові рекорди повітроплавання в Україні сотнями нових досягнень. У 2004 році Міжнародна федерація повітроплавання внесла Ан-225 до Книги рекордів Гіннеса як володаря 240 світових рекордів в авіації. В ході бойових дій після російського вторгнення унікальний літак був знищений 25 лютого 2022 року в ангарі на аеродромі в Гостомелі.
Ан-225 з «Бураном» у польоті
Шлях до зірок
До розпаду союзних економічних зв’язків, коли ми втратили 80% колишнього авіаційного потенціалу, Україна входила до елітної дев’ятки країн із замкнутим технологічним циклом розробки та виробництва авіаційної техніки. Якщо проаналізувати роль українських науковців у розвитку авіації та космонавтики, то вона виявиться найбільш суттєвою. Але військово-космічна галузь у нас була спочатку «закритою» темою, а потім стала «забутою». Гордість за минуле і біль за сьогодення викликають авіаційні технології та досягнення України, що представлені в музейних експонатах. Космічні кораблі не борознили б простори Всесвіту без українського внеску.
Зокрема, у Харкові робили «мізки» для ракет і шасі для місяцеходів, перші супутникові антени і бортові комп’ютери, що свого часу не мали аналогів. Саме тут вперше в СРСР почали розробляти космічне харчування (тюбики з борщем та картоплею) і вперше у світі випустили в 1970-х роках на заводі «Електроапаратура» спеціальну електробритву для космонавтів (з автоматичним відсмоктуванням щетини) – в американців такої не було. Після згортання великої космічної програми з’ясувалося, що у місті до неї було залучено з півсотні підприємств та установ. На космос працювали десятки тисяч харків’ян, не знаючи точного призначення своєї продукції.
Без історичних аналогів
Вакуумну установку гарячого пресування, в якій було виготовлено термоізоляційні захисні пластини для корабля багаторазового використання «Буран», розробляли у Харківському фізико-технічному інституті АН України (клей для цих пластин так само робили харків’яни), а контрольно-вимірювальну апаратуру для системи «Енергія»–«Буран» виконували на ВО «Харківський завод електроапаратури». На одному лише заводі «Хартрон» на космос працювало до 15 тисяч людей, які виробляли на випадок позаштатної ситуації по два супутники до кожного старту. А харківські радіоприладобудівники з підприємства «Завод ім. Шевченка» виготовили радіостанцію для найпершого у світі супутника: це вони доклали руки до тих сигналів із космосу, що їх транслювали всі телеканали світу як знак наближення людства до космічної ери.
Серед розробок «шевченківців» – перша комп’ютерна мережа, яка стала на службу космосу. Саме харків’яни зробили командно-обчислювальну систему для станції «Салют», бортові електронно-обчислювані машини для супутників та цифровий обчислювальний маніпулятор для керування ними у режимі реального часу. Перші параболічні антени «Ірида», які сьогодні використовуються для прийому супутникового телебачення, так само були розроблені у Харкові. Вимірювальні системи «Вега» і комплекс радіофізичної апаратури для отримання радіолокаційного та радіометричного зображення поверхні Землі – тогочасні розробки вчених із харківського Науково-дослідного інституту радіотехнічних вимірювань. Нова радіотехнічна система управління ракетою від українських науковців не мала аналогів в історії.
Перший супутник, розроблений в Харкові
Внесок українських вчених у космонавтику
Ракети-носії «Зеніт-2», «Дніпро» та «Циклон-3» були створені українськими конструкторами у КБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод» («Південмаш»). А «мозком» ракетоносіїв «Циклон», «Блискавка», «Союз» була електронна начинка виробництва НВО «Хартрон» і «Комунар». Харків’яни робили системи керування для величезного ракетного комплексу «Енергія». Ящики з численними кольоровими дротами та клемами в експозиціях заводських музеїв – то ракетні «мізки», що були створені у Харкові. Канали бортового приладу системи керування ракетоносіями вивели на орбіту понад 900 космічних апаратів. Саме українські фахівці за часів СРСР розробляли стикування великовантажних космічних кораблів, які сьогодні становлять основу орбітальних станцій у світі.
Наші системи управління забезпечили автоматичне стикування у космосі п’яти модулів (100 тонн) багатофункціонального космічного комплексу «Мир». Пуск здійснювався комплексом автономного управління (розробка НВО «Хартрон»), який контролював понад 7000 параметрів систем ракети та забезпечував автоматичне припинення підготовки пуску та приведення ракетоносія в безпечний стан у позаштатній ситуації. Перший пуск відбувся 15 травня 1987 року з демонстраційним макетом 100-тонного модуля «Полюс». Насправді то був повноцінний космічний корабель військового призначення. Коли Михайло Горбачов підписав із американцями договір про невиведення військових об’єктів у космос, цей модуль після запуску був затоплений у Тихому океані.
Станція «Мир»
Україна і космонавтика
Українське коріння космонавтики – в постатях піонерів ракетобудування Миколи Кибальчича й Юрія Кондратюка, Володимира Челомея та Михайла Янгеля. А ще нашими уславленими співвітчизниками є два провідні головні конструктори Сергій Корольов (народився в Житомирі, юнацькі роки провів в Одесі) та Валентин Глушко (народився в Одесі): ці імена золотими літерами вписані в історію космонавтики України. За весь час польотів на орбіті побувало 625 землян, і 19 із них дала Україна. Така цифра забезпечує нашій країні третє місце у світі (попереду – лише американці та росіяни).
Сергій Корольов
Блискучу плеяду космонавтів України відкриває Павло Попович (народився на Київщині, у місті Узин Білоцерківського району), який полетів у космос у 1962 році. 1968 року полетів уродженець Полтавщини Георгій Береговий. Третій космонавт Георгій Шонін (полетів у 1969 році) народився у місті Ровеньки на Луганщині і довгий час був пов’язаний з Одесою. Четвертим космонавтом став одесит Георгій Добровольський (трагічно загинув під час спуску космічного апарату після 23 діб польоту). Вісімнадцятим у списку космонавтів України був майбутній перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк: його космічний політ тривав 15 діб. Цей фахівець з випробування найскладнішої техніки мав інженерну освіту і кілька наукових спеціалізацій, а ще він запам’ятався активною громадянською позицією щодо захисту космічної галузі України.
Відомі українські авіатори та космонавти
Уродженець Світловодська Кіровоградської області Юрій Маленченко здійснив 6 космічних польотів загальною тривалістю 927 діб. На другому місці – космонавт із Чугуєва Сергій Волков, який за три польоти провів у космосі 547 діб. Найбільше космонавтів – із Харківської області. Це батьківщина єдиного космонавта, народженого на День космонавтики (щоправда, до його встановлення). Уродженець Змієва Ігор Вовк з’явився на світ 12 квітня 1937 року і виявився останнім у групі випробувачів багаторазової транспортної космічної системи «Буран». Після вдалого польоту безпрецедентного корабля в автоматичному режимі його пілотований політ мав здійснити повністю український екіпаж, але проєкт було припинено.
Родом із Харківщини – учасник польоту на затопленій згодом орбітальній науковій станції «Мир» Анатолій Левченко, а також Юрій Онуфрієнко, який двічі побував на орбіті (його 8 виходів у відкритий космос мали загальну тривалість понад 42 години), і Володимир Васютін, що після польоту в космос дослужився до звання генерал-лейтенанта і посади заступника начальника Військово-повітряної академії ім. Юрія Гагаріна. У нас розпочинали свій шлях до зірок космонавти Анатолій Філіпченко та Василь Лазарєв, Володимир Аксьонов і Юрій Глазков, Володимир Ляхов та Юрій Малишев, Анатолій Арцебарський і Володимир Дежуров.
Космонавти Попович, Береговий, Шонін, Каденюк
Кузня кадрів
Уродженцем Харкова був член першого загону космонавтів СРСР Валентин Бондаренко, який приніс своє життя на вівтар освоєння космосу. Під час 10-добового перебування в сурдобарокамері тіснота в блоці випробувань призвела до трагічної помилки, і на космонавтові спалахнув тренувальний костюм. Харків’янин помер за 19 днів до першого космічного польоту. Серед випускників Чугуївського вищого військового училища льотчиків – перша людина планети, яка здійснила вихід у відкритий космос: путівку в небо Олексій Леонов отримав 1957 року на Харківщині. До Всесвітнього дня авіації 12 квітня українська кузня авіаційних кадрів має безпосереднє відношення. Її випускники – льотчик-космонавт Георгій Добровольський (здійснив перший тривалий космічний політ), Олександр Волков (космонавт, який побував у космосі тричі, мав найбільший наліт із харківських космонавтів – у космосі він перебував понад 400 діб), Василь Циблієв (очолив Центр підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна).
А народжений у селі Єланець на Миколаївщині випускник Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків ім. Сергія Грицевця Юрій Гідзенко очолив в Центрі підготовки космонавтів перший відділ (з підготовки космонавтів). Полковник у відставці був командиром екіпажу космічного корабля «Союз ТМ-22», що літав на орбітальний комплекс «Мир» (у 1995–96 роках перебував у космосі півроку) і здійснив політ за програмою «Союз ТМ-31» –Discovery. Ще один випускник того ж українського навчального закладу Саліжан Шаріпов літав на орбіту двічі і обидва рази виходив у відкритий космос. А випускник Харківського авіаучилища Юрій Маленченко став відомий тим, що під час перебування у космосі одружився з американкою.
Космічна програма України
Після 1991 року підприємства ракетно-космічної галузі України брали участь у створенні чотирьох нових космічних ракетних комплексів: «Морський старт», «Наземний старт», «Дніпро» й «Antares». Українські ракетобудівники розробили космічні апарати «Океан-О», «Мікрон» і національний проєкт «Січ». Наша країна розробляла розгінні блоки для вантажних ракет у проєктах NASA та Європейського Союзу і виробляла для них блоки ракет. Загалом за участі України виконано 125 запусків ракет-носіїв, що вивели на орбіту 238 штучних супутників Землі. 13 січня 2022 року український супутник був доставлений на орбіту американською ракетою-носієм Falcon.
Попри відсутність у космічній інфраструктурі власного космодрому, Україна є членом більшості міжнародних організацій у сфері космосу: зокрема, Світового комітету з питань космічних досліджень, Комітету ООН з мирного використання космічного простору, Координаційного міжвідомчого комітету з питань забруднення в космосі. Державна космічна програма України на 2021–2025 роки передбачала проєкти на 41 мільярд гривень. Чи матиме Україна космічні перспективи надалі – побачимо. Навіть через багато років після першого польоту у космос люди не зробили з космічних стартів будні. Це, як і раніше, – виняткова місія, що здійснюється обраними.
Фото: wikipedia.org
