Ніла Іваненко 
Свого часу ці чудові собаки вірно служили людині. Але з різних причин вони пішли в небуття. Подекуди у вимиранні тих чи інших порід були винні люди, а часом їхнє існування на Землі залежало від об’єктивних обставин.
Британське видання Daily Mail познайомило своїх читачів лише з деякими із найдивніших та найунікальніших порід собак, загублених в історії.
Тернпіт або собака-кухар
Цей собака був виведений для кухонної місії – обертання рожна. У ресторанах та готелях середньовічної Британії він допомагав смажити м’ясо на відкритому вогні. Аби воно не пригоряло та готувалося рівномірно, тваринка мала бігати, як білка в колесі, обертаючи рожен.
Цих песиків, яких також називали кухонними або кулінарними, у XVI столітті класифікував як окрему породу експерт із собак Йоханнес Каюс. Згодом кулінарних собак завезли й у США. Зрештою на кухнях з’явилися прилади, що замінили цих тварин, і порода вимерла.
Кажуть, тернпіти є далекими родичами коргі та тер’єрів.
Гавайський вегетаріанець – собака пої
Цих милих собачок, що віддавали перевагу рослинній їжі, завезли на Гаваї полінезійські поселенці близько 300-х (за іншими даними – 800-х) років нашої ери. Песиків використовували як компаньйонів для маленьких дітей.
У корінних гавайських племенах кожна дитина отримувала при народженні щеня пої. А якщо дитина вмирала, собаку ховали разом з нею.
Пої вимушено дотримувалися вегетаріанської дієти, адже м’ясо було надто дорогим. Їх годували корінням таро, через що вони нерідко мали зайву вагу.
Під час спроби відродити породу у XX столітті експерти описали собак пої як спокійних, лінивих та не дуже розумних.
Шерстистий собака саліш
Представники корінного народу саліш, що мешкали в північно-західному регіоні Тихого океану, в Північній Америці, розводили цю породу 5 тисяч років тому. У псів була надзвичайно густа шерсть, з якої у племенах плели пряжу, а ще виробляли одяг та ковдри. Також ці собаки служили аборигенам як транспортні засоби.
Сучасні дослідження показали, що цих одомашнених тварин годували рибою. А місцеві жінки стригли їхню шерсть ножами для мідій.
Шерстистий собака саліш вимер через кілька десятиліть після прибуття колоністів до Північної Америки. Все, що залишилося від породи, – це кілька ковдр та одна шкура, які нині зберігаються в музеї.
Молоський собака – бойовий пес Олександра Македонського
Величезні молоські собаки були популярною породою у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Поет Оппіан описував цього пса як «стрімкого та непохитного». Молосів цінували за силу та хоробрість.
За легендою, молоських собак активно розводила мати Олександра Македонського. Дослідники припускають, що улюблений пес імператора – Перітас, на честь якого він назвав місто, також був з породи молосів.
Цих відданих собак-захисників згадував у своїх творах Арістотель. Деякі сучасні експерти вважають, що сучасні європейські різновиди мастифів можуть походити від цих великих античних собак.
Аргентинський полярний собака – пес, якого заборонили
Аргентинські полярні собаки були виведені військовими для життя в Антарктиді у 1950-х роках. Ці їздові тварини мешкали переважно на воєнних базах, а також допомагати людям досліджувати холодний континент. Вони перевозили вантажі на великі відстані.
Вивели аргентинську полярну породу внаслідок схрещування сибірського хаскі та маньчжурського шпіца. За іншими даними, у псів-аргентинців також є гени гренландського собаки та аляскинського маламута.
Вимерли аргентинські полярні собаки після 1994 року, коли їх перевезли до Аргентини. В Антарктиді їх заборонили через побоювання, що ці тварини можуть передавати собачу чуму тюленям або нападати на диких тварин. На новому місці собаки, що майже пів століття мешкали в специфічному кліматі південного полюса, втратили імунітет та вимерли.
Алаунти – грізні мисливці, яких боялися бики та ведмеді
Ці великі пси були поширені в Європі та на Кавказі аж до XVII століття. У середні віки це була улюблена порода знаті, що використовувала алаунтів на полюванні.
Вони мали грубу голову та коротку морду. Художники часто зображували алаунтів з намордниками. І це не дивно, адже грізні собаки були здатні розправитися з ведмедями та використовувалися для нацьковування биків.
У XV столітті Едвард II, герцог Йоркський, описував алаунтів як «гарно сформованих та сильніших за будь-яких інших тварин, щоб завдавати шкоди».
