Нове дослідження зосередилося на вивченні фізіології знаних на весь світ жінок-фрідайверів з південнокорейського острова Чеджу, яких називають «жінками моря».
Ці відчайдухи за давньою традицією забезпечують свої родини морепродуктами, пірнаючи на глибину 10 метрів без будь-якого спеціального обладнання. «Жінки моря» починають пірнати за морськими вушками, їжаками та восьминогами з 15 років. За даними ЮНЕСКО, ці пані займаються збиранням морепродуктів у холодній воді 7 годин на день протягом близько 90 днів на рік. Загалом вони пірнають до 80 років, навіть не роблячи перерву під час вагітності.
Науковці вважають, що в цих жінок є особливі гени, яких немає в їхніх співвітчизниць, що живуть на материку. Ці гени можуть бути пов’язані зі здатністю витримувати холодну воду та знижувати кров’яний тиск під час дайвінгу.
Про що довідалися дослідники?
Мелісса Ілардо, провідна авторка дослідження з Університету Юти (США), в інтерв’ю виданню Live Science зазначила: «Справа не лише в тому, що вони роблять це в літньому віці, а й у тому, наскільки атлетично вони це роблять; від цього просто зносить дах».
Раніше пані Ілардо вивчала іншу популяцію людей, котрі займаються фрідайвінгом заради морепродуктів: народ баджау, або «морські кочівники», в Індонезії. Різниця в тому, що біля тропічної Індонезії вода тепла – близько 26,7 °C, тоді як вода біля острова Чеджу може опускатися нижче за 12,8 °C. Цього достатньо, щоб спричинити гіпотермію.
За словами науковиці, південнокорейські жінки занурюються у воду за будь-якої температури, як правило, на 30 секунд за раз.
Щоб розкрити секрет переносності холодної води та витривалості цих жінок, команда Ілардо порівняла генетику 30 пань з острова Чеджу, які пірнали за морепродуктами, 30 остров’янок, які не займалися дайвінгом, та 31 жінки з материкової частини Південної Кореї.
Виявилося, що «жінки моря» та остров’янки, що не пірнали, мали однаковий генетичний склад, який помітно відрізнявся від генетики учасниць з материка. Імовірно, це пов’язано з тим, що мешканки острова мали спільних предків.
Порівняно з жительками материкової частини, остров’янки зі значно більшою ймовірністю несли особливий варіант гена саркоглікану зета, білка, що пов’язаний із чутливістю до холоду. Цей білок містять гладкі м’язи, які забезпечують мимовільні рухи, наприклад, ті, що беруть участь у кровообігу. Дослідники стверджують, що зміна в цьому гені може пояснити переносність холодної води фрідайверами.
Близько третини жінок з острова Чеджу – як дайверів, так і не дайверів – несли варіант гена, який кодує білок, що називається рецептором Fcγ IIA. Для порівняння, лише 7 відсотків жінок із материка несли цей варіант.
Дані дослідження свідчать, що цей білок допомагає регулювати реакцію м’язів у стінках кровоносних судин на запалення. Якщо цей варіант допомагає обмежити запальні ефекти у кровоносних судинах, він може знизити й діастолічний артеріальний тиск, припустили вчені.
Науковці досліджували цю ідею за допомогою імітації занурення. Вони попросили кожну учасницю затримати подих, занурюючи обличчя в миску з холодною водою. Ефект занурення, що при цьому запускався, спонукав організм заощаджувати кисень, уповільнюючи частоту серцевих скорочень, звужуючи кровоносні судини та допомагаючи забезпечити життєво важливі органи достатнім кровопостачанням.
Загалом в учасниць з острова Чеджу був вищий артеріальний тиск, ніж в учасниць з материка. А під час імітації занурення обидві групи показали висщчий діастолічний артеріальний тиск. Однак дослідники виявили, що наявність варіанта гена рецептора Fcγ IIA пов’язана зі значно нижчим діастолічним артеріальним тиском у «жінок моря» під час занурення.
Цей варіант гена, ймовірно, допомагає захистити пірнальниць з острова Чеджу від ускладнень, пов’язаних з гіпертонією, яку спричиняє дайвінг, або з високим кров’яним тиском, який може бути особливо шкідливим під час вагітності, вважає команда. Однак ці гіпотези ще належить підтвердити.
Результати дослідження опублікував журнал Cell Reports.
Фото: Melissa Ilardo
